Постанова № 35641867, 15.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 листопада 2013 року № 826/16039/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010»до 1. Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, 2. Заступника начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві Шпака Олександра Івановича третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві провизнання протиправним дій, скасування постанов від 21 серпня 2013 року про відкриття виконавчого провадження та від 06 вересня 2013 року про арешт коштів боржника, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010» (далі - ТОВ «Авторитет-2010», позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про:

- визнання дій заступника начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Шпака Олександра Івановича щодо винесення та надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження №39435702 від 21.08.2013р. та постанови про арешт коштів боржника від 06.09.13р. протиправними;

- скасування постанови заступника начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Шпака Олександра Івановича про відкриття виконавчого провадження № 39435702 від 21.08.2013р.;

- скасування постанови заступника начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Шпака Олександра Івановича про арешт коштів боржника від 06.09.2013р. по виконавчому провадженню № 39435702.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що дії відповідача щодо винесення оскаржуваних постанов є протиправними, оскільки вони прийняті на підставі рішення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, яке не набрало законної сили. А тому, на думку позивача, постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Представники відповідача 1, 2 та третьої особи у судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, заперечень та будь-яких письмових пояснень щодо змісту позовних вимог до суду не подали.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача та третьої особи, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22 березня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві за результатами розгляду матеріалів справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності ТОВ «Авторитет-2010» (акту перевірки, припису та протоколу) винесено постанову № 78/13, якою, відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 6 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 № 208/94-ВР, до останнього застосовано штраф у розмірі 11 470, 00 грн.

08 травня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві надіслано до Відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві заяву про примусове виконання вищевказаної постанови від 22.03.2013 року, яка надійшла до останнього 19.08.2013 року (вх. № 12049/033411).

21 серпня 2013 року на підставі вказаної заяви та постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 22.03.2013 року, відповідачем 2 відкрито виконавче провадження № 39435702 та надано строк для добровільного його виконання.

Під час здійснення виконавчих дій відповідачем 2 постановою від 06 вересня 2013 року накладено арешт на кошти боржника.

Незгода з вказаними постановами та діями відповідача щодо їх винесення обумовила позивача звернення до адміністративного суду з позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010», виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої ст. 4 Закону № 202/98-ВР державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Приписами ст. 1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Частиною другою вказаної статті Закону № 606-XIV передбачено, що 2 відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;

8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону № 606-XIV у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

При цьому, ч. 1 ст. 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

61) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Таким чином, аналізуючи викладені вище норми чинного законодавства, можна зробити висновок, що виконавче провадження може бути відкрите на підставі виконавчих документів, які відповідають вимогам ч. 1 ст. 18 Закону № 606-XIV та невідповідність яких тягне за собою відмову у відкритті виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, підставою для відкриття виконавчого провадження ВП № 39435702 стала постанова Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 22.03.2013 року, якою до позивача застосовано штраф у розмірі 11 470, 00 грн.

Вказана постанова листом № 2057/1 від 21.08.2013 року була надіслана на адресу позивача.

Як вбачається з відтиску штампу Укрпошти на копії конверту, яким позивач отримав оскаржувану постанову, фактично її було направлено 30.09.2013 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Таким чином, відповідач 2 порушив вимоги вищевказаного Закону, у зв'язку із чим його дії щодо надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження № 39435702 від 21.08.2013 року, є протиправними.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача 2 щодо винесення вказаної постанови, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 28 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 06.04.1995 року № 244 постанову про накладення штрафу може бути оскаржено суб'єктом містобудування, щодо якого її винесено, до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк інспекції, яка винесла відповідну постанову.

Згідно п. 29 вказаного Порядку оскарження постанови про накладення штрафу в установлений строк зупиняє її виконання до набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем таке рішення суб'єкта владних повноважень було оскаржено у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва, за результатами чого останнім 02 серпня 2013 року відмовлено у задоволені адміністративного позову ТОВ «Авторитет-2010».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 серпня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою, зокрема, визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 22.03.2013 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Таким чином, постанова Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 22.03.2013 року не підлягала виконанню з дати її винесення до дати набрання законної сили судовим рішенням.

У зв'язку із викладеним, дії відповідача 2 щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.08.2013 року, винесення та направлення на адресу позивача постанови про арешт коштів боржника від 06.09.2013 року, яка в силу ст. 32 Закону № 606-XIV є заходом примусового виконання рішень у виконавчому провадженні є протиправними.

Окрім цього, суд зазначає, що на час вирішення вказаної адміністративної справи, рішення відповідачем 2 щодо закінчення чи завершення виконавчого провадження не прийнято, а виконавче провадження № 39435702 триває.

З урахуванням викладених вище обставин, а також того, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року виконавчий документ, який був підставою для відкриття виконавчого провадження визнано протиправним та скасовано, суд приходить до переконання про протиправність постанов відповідача 2 про відкриття виконавчого провадження № 39435702 від 21.08.2013 року та про арешт коштів боржника від 06.09.2013 року, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в обґрунтування правомірності своїх дій та рішень не надав суду достатніх доказів, а тому суб'єктом владних повноважень не доведено своєї правоти.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 34, 41 грн. з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010» задовольнити повністю.

2. Визнати дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Шпака Олександра Івановича щодо винесення та направлення постанови про відкриття виконавчого провадження № 39435702 від 21.08.2013р. та постанови про арешт коштів боржника від 06.09.13р. протиправними.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Шпака Олександра Івановича про відкриття виконавчого провадження № 39435702 від 21.08.2013р.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Шпака Олександра Івановича про арешт коштів боржника від 06.09.2013р. по виконавчому провадженню № 39435702.

5. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторитет-2010» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 34, 41 грн. (тридцять чотири гривні, 41 коп.).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко