Ухвала суду № 35636136, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/72138/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел»на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012у справі №2а-3057/12/1070за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел»доІванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вимпел» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби № 0000032300 від 11.01.2012.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби № 0000032300 від 11.01.2012.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 у дані справі було скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2012, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- актом перевірки № 1135/23/32505124 від 27.12.2011 відповідачем встановлено порушення позивачем п.201.6 ст.201 ПК України, а саме - заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у періоді, що перевірявся, на загальну суму 174 680,00 грн. (в тому числі: за червень 2011 - у сумі 64 400,00 грн., за липень 2011 - у сумі 61 790,00 грн., за серпень 2011 - у сумі 48 490,00 грн.) по взаємовідносинах з ТОВ «Лайкс», з огляду на ознаки нікчемності операцій з даним контрагентом відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України, що свідчить про укладання договорів без настання реальних наслідків;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000032300 від 11.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 174 680,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 27 571,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав необґрунтованим донарахування позивачу податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень податкового законодавства, та встановленням судом факту реальності спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність податкового повідомлення-рішення, прийнятого внаслідок виявленого відповідачем порушення позивачем податкового законодавства, а позивачем не доведено факту здійснення господарських операцій з його контрагентом та настання правових наслідків для обох сторін.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 15.1 ст.15 ПК України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом, покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно, пунктом 36.5 ст.36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до п.200.1 ст.200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Необхідною умовою для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін.

Проте, у даному випадку, належних доказів на підтвердження існування названих обставин матеріали справи не містять та податковим органом не доведено.

Водночас, судом першої інстанції були досліджені наявні у позивача первинні документи, встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. При цьому, придбання у ТОВ «Лайкс» рекламних послуг здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Судова колегія звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нове судове рішення про відмову в позові, в своїй постанові, зокрема, послався на те, що первинні документі підписані від імені ТОВ «Лайкс» (контрагента позивача) невстановленою особою, проте, вказаний висновок суду належними доказами, наявними в матеріалах справи, не підтверджений.

Крім того, судова колегія зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом його податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентом та правомірність формування податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення № 0000032300 від 11.01.2012 є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вимпел» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 по справі № 2а-3057/12/1070.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний