Ухвала суду № 35636128, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/18804/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012

у справі № 2а-6209/10/0470

за позовом Спільного українсько-американського підприємства з іноземними інвестиціями товариства з обмеженою відповідальністю «Беркут»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Спільне українсько-американське підприємство з іноземними інвестиціями товариство з обмеженою відповідальністю «Беркут» (надалі - позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (надалі - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 08.04.2010 № 0002061503/0.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012, адміністративний позов Спільного українсько-американського підприємства з іноземними інвестиціями товариства з обмеженою відповідальністю «Беркут» задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 08.04.2010 № 0002061503/0.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності подання податкової декларації з орендної плати за землю з юридичних осіб на 2010 рік, за результатами якої 31.03.2010 складено акт № 3173/153-30950429 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 14 Закону України «Про плату за землю», а саме не подання податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

На підставі акта відповідачем 08.04.2010 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002061503/0, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 170,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що спірні договори оренди земельних ділянок та господарські правовідносини за ними є припиненими в силу Закону, а тому дійшов висновку, що підстави для нарахування орендної плати та подання декларації орендної плати у позивача відсутні.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач був платником орендної плати за землю на підставі наступних договорів оренди земельних ділянок:

- Договору оренди частки земельної ділянки, укладений 05.02.2003 між Дніпропетровською міською радою та Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями товариством з обмеженою відповідальністю «Беркут», щодо земельної ділянки загальною площею 0,0529 га (площа частки складає 0,0085 га, кадастровий номер 69041052), що знаходиться за адресою: пр. К.Маркса, 34, м. Дніпропетровськ;

- Договору оренди земельної ділянки, укладений 05.02.2003 між Дніпропетровською міською радою та Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями товариством з обмеженою відповідальністю «Беркут», щодо земельної ділянки площею 0,0004 га (кадастровий номер 69042049), що знаходиться за адресою: пр. К.Маркса, 34, м. Дніпропетровськ.

30.07.2008 на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрованого в реєстрі за № 2649, підприємство продало об'єкти нерухомого майна, які знаходилися на орендованих земельних ділянках.

Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» було доповнено Земельний кодекс України пунктом «е» ч. 1 ст. 141, згідно з яким підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 7 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (надалі - Закон України «Про оренду землі») встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Крім того, як правильно взяли до уваги суди попередніх інстанцій, з 01.01.2010 набрали чинності зміни до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» згідно з якими, договір оренди землі припиняється в разі: набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням у справі № 35/152-10 від 27.05.2010 про припинення договорів оренди земельних ділянок Господарський суд Дніпропетровської області встановив, що спірні договори оренди земельних ділянок та господарські зобов'язання за ними є припиненими з часу набрання Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» чинності, та не потребують визнання в судовому порядку припиненими.

За наслідками апеляційного перегляду вищевказаного судового рішення, у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 зазначено, що відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Отже, за даною нормою не потрібно розривати договір оренди землі у випадку відчуження права на майно, а він припиняється незалежно від волі сторін, які його уклали - в силу прямої вказівки Закону.

Оскільки, рішеннями господарських судів, що набрали законної сили було встановлено, що спірні договори оренди земельних ділянок та господарські правовідносини за ними є припиненими в силу Закону, то підстави для нарахування орендної плати та подання декларації орендної плати у позивача відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що висновки відповідача про порушення позивачем термінів надання звітності та застосування за це штрафних санкцій, визначених пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є необґрунтованими.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 у справі № 2а-6209/10/0470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна