Ухвала суду № 35636049, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/62505/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012

у справі № 2а-16314/10/2670

за позовом Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «Білла-Україна»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.07.2010 № 0007051503/0/2415, першої та другої податкової вимог,

В С Т А Н О В И Л А:

Підприємство з 100 % іноземними інвестиціями «Білла-Україна» (надалі - позивач, ПІІ «Білла-Україна») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області), у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.07.2010 № 0007051503/0/2415, першу та другу податкову вимоги.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012, адміністративний позов Підприємства з 100 % іноземними інвестиціями «Білла-Україна» задоволено: визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.07.2010 № 0007051503/0/2415; визнано недійсною першу податкову вимогу від 24.09.2010 № 1/934/807 та другу податкову вимогу від 01.11.2010 № 2/1059/931.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій позивача з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, за результатами проведеної перевірки 13.07.2010 складено акт № 3603/15-227/25288083 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів ст. 21 Закону України «Про оренду землі», а саме: занижено суму орендної плати за землю за січень - грудень 2008 року на 5 047,40 грн., за січень грудень 2009 року на 5 814,62 грн. та січень травень 2010 року на 2 565,70 грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.07.2010 № 007051503/0/2415, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з плати за землю на загальну суму 19 628,38 грн., у т.ч. 13 427,72 грн. основного платежу та 6 200,66 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У зв'язку з несплатою позивачем, зазначеної у податковому повідомленні-рішенні суми, податковим органом винесено першу податкову вимогу від 24.09.2010 № 1/934/807, з вимогою сплатити заборгованість з орендної плати з юридичних осіб у розмір 19 628,38 грн. та другу податкову вимогу від 01.11.2010 № 2/1059/931, з вимогою сплатити заборгованість з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 19 628,38 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що розмір орендної плати позивача за користування земельною ділянкою було визначено договором оренди, а тому дійшов висновку, що рішення відповідача та його податкові вимоги є протиправними.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.12.2007 між Підприємством з 100% іноземними інвестиціями «Білла-Україна» та виконкомом Кременчуцької міської ради укладено договір оренди земельної ділянки № 040754800520. Земельна ділянка розташована за адресою: м. Кременчук, ріг вул. Боровського та Пролетарської. Земельну ділянку за зазначеною адресою надано позивачу для будівництва та експлуатації торговельного центру загальною площею 5 582 кв.м. Орендна плата справлялась позивачем у розмірі 1% від грошової оцінки землі щорічно.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XIІ «Про плату за землю» (надалі - Закон України «Про плату за землю») використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про плату за землю» об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до пункту «б» статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Частиною першою та другою ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» статті 12 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (надалі - Закон України «Про оренду землі»), та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону України «Про плату за землю» є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

За частиною четвертою ст. 21 Закону України «Про оренду землі» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 № 309-VI, річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Водночас, відповідно до пункту 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, редакція якого також викладена в пункті розділу «Орендна плата» договорів оренди землі, укладених позивачем із селищною радою, передбачено перегляд розміру орендної плати у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України від 26.06.1991 № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування», до загальнодержавних платежів належить такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Приписами ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та статті 8 Закону України «Про плату за землю» законодавець передбачив внесення змін до розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Статтею 30 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Разом з тим слід зауважити, що державна податкова служба відповідно до статті 2 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» була наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 30 Закону України «Про плату за землю» наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є селищна рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що хоча зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, та, відповідно, донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Відтак, оскільки розмір орендної плати позивача за користування земельною ділянкою був визначений договором оренди земельної ділянки № 040754800520, укладеним між позивачем та виконкомом Кременчуцької міської ради, відповідач не мав правових підстав для його зміни без внесення відповідних змін до самого договору оренди.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій законно визнали неправомірними та скасували податкове повідомлення-рішення від 26.07.2010 № 0007051503/0/2415; визнали недійсними першу податкову вимогу від 24.09.2010 № 1/934/807 та другу податкову вимогу від 01.11.2010 № 2/1059/931.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у його постанові від 11.06.2013 у справі за позовом приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Відродження» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2012 у справі № 2а-16314/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.