Ухвала суду № 35635787, 21.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 р.Справа № 541/2458/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18.09.2013р. по справі № 541/2458/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області третя особа Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області

про скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

20.08.2013 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Миргородського районного суду Полтавської області з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (далі по тексту - ВПВР УДВС ГУЮ в Полтавській області), за участю третьої особи - Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі (далі по тексту - УПФУ в м. Миргороді та Миргородському районі), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Міщаніна О.В. ВП № 27407296 від 27.12.2011 року про закінчення виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 2-а-266/11, виданого 29.06.2011 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області провести перерахунок основної пенсії позивача з 01.10.2010 року відповідно до вимог ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, що діяла у вказаний період, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та із врахуванням положень ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і провести виплати різниці між раніше виплаченими та перерахованими розмірами пенсій.

Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18.09.2013 року по справі № 541/2458/13-а позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Міщаніна О.В. ВП № 27407296 від грудня 2011 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа 2-а-266/2011, виданого 29.06.2011 року на підставі положень пункту 11 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження", стягувачем за яким є ОСОБА_1.

Третя особа, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18.09.2013 року по справі № 541/2458/13-а та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

З посиланням на норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210, відповідно до яких Кабінетом Міністрів України встановлено фіксовані розміри виплат, передбачених Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вказує на відсутність коштів для проведення виплат за рішенням суду на користь ОСОБА_1, що, на думку УПФУ в м. Миргороді та Миргородському районі, є поважною причиною виконання вимог органу державної виконавчої служби. У зв'язку з чим, вважає, що підстави для накладення державним виконавцем на УПФУ в м. Миргороді та Миргородському районі штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, відсутні. Стверджує, що Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» вжито вичерпних заходів примусового виконання рішення суду. З огляду на викладене, зазначив, що спірна постанова про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2011 року прийнята відповідачем правомірно, та не вбачає підстав для її скасування.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року замінено відповідача по справі - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області - на належного відповідача - управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотання третьої особи про розгляд справи за відсутності свого представника, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 29.06.2011 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області видано виконавчий лист на виконання постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області по справі № 2-а-266/11, якою зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області провести перерахунок ОСОБА_1 основної пенсії з 01.10.2010 року відповідно до вимог ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, що діяла у вказаний період, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та із врахуванням положень ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і провести виплати різниці між раніше виплаченими та перерахованими розмірами пенсій.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області провести перерахунок ОСОБА_1 додаткової пенсії з 01.10.2010 року відповідно до вимог ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, що діяла у вказаний період, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та із врахуванням положень ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і провести виплати різниці між раніше виплаченими та перерахованими розмірами пенсій.

08.07.2011 року відкрито виконавче провадження ВП № 27407296 по виконанню виконавчого листа № 2а-266/11 (а.с.9).

Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області від 27.12.2011 року ВП № 27407296 виконавче провадження з виконавчого листа 2а-266/11, виданого 29.06.2011 року, було закінчено на підставі п.11 ч.1 ст.49, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" з посиланням на те, що державним виконавцем вжито вичерпних заходів примусового виконання рішень, визначених статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», а тому виконавче провадження підлягає закінченню (а.с.8).

Не погодившись із вказаною постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач оскаржив її до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження не перевірено поважності причин невиконання судового рішення УПФУ в Миргородському районі (правонаступником якого є третя особа по справі), та не вжито вичерпних заходів щодо виконання судового рішення на користь ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частинами 1, 2 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Постанова Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.02.2011 р. по справі № 2-а-266/11 щодо зобов`язання УПФУ в Миргородському районі Полтавської області здійснити перерахунок та провести відповідні виплати ОСОБА_1 основної та додаткової пенсій набрала законної сили 22.04.2011 року, однак виконана не була.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Як встановлено положеннями ч.2 ст.1 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Система органів державної виконавчої служби визначена у статті 3 цього Закону.

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачений обов`язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Як свідчать письмові докази, державним виконавцем не вжиті вичерпні заходи щодо виконання постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.02.2011 року по справі № 2-а-266/11.

З матеріалів справи вбачається, що постанова про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-а-266/11, виданим Миргородським міськрайонним судом Полтавської області на виконання постанови від 08.02.2011 року, прийнята державним виконавцем з посиланням на п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", а саме, у зв`язку з поверненням виконавчого документа до суду через неможливість виконання рішення без участі боржника, тобто, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження підлягає закінченню у випадках: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Частиною 3 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Частинами 1 та 2 статті 89 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Таким чином, Законом України "Про виконавче провадження" чітко передбачено послідовність дій державного виконавця, що має передувати закінченню виконавчого провадження за п.11 ст.49 даного Закону.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не було перевірено поважності причин фактичного невиконання рішення суду по справі № 2-а-266/11, оскільки у спірній постанові відсутні посилання на будь-які доводи УПФУ в м. Миргороді та Миргородському районі.

За твердженням апелянта, причиною фактичного невиконання судового рішення в частині виплати коштів на користь ОСОБА_1 стала саме відсутність відповідних бюджетних надходжень.

Однак, державним виконавцем не перевірено таких доводів органу Пенсійного фонду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин, на які посилається третя особа як на причину поважності невиконання рішення.

Також, слід вказати, що державним виконавцем не перевірено виконання УПФУ в Миргородському районі рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.02.2011 р. і в частині здійснення перерахунку ОСОБА_1 основної та додаткової пенсій, оскільки в матеріалах справи відсутні копії відповідних розпоряджень або довідок УПФУ в Миргородському районі на підтвердження нарахування позивачеві зазначених виплат.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Як вбачається з матеріалів справи, з відповідним поданням до суду, який видав виконавчий лист, державний виконавець не звертався.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження відповідача та третьої особи про те, що державним виконавцем вжито вичерпних заходів примусового виконання рішення по справі № 2а-266/11 про зобов'язання нарахувати та виплатити кошти на користь ОСОБА_1

Колегія суддів відхиляє доводи третьої особи з посиланням на приписи Закону України від 22.12.2011 р. "Про Державний бюджет України на 2012 рік", відповідно до яких норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статей 5 та 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 9 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на 2012 рік, оскільки у позивача право на отримання сум основної та додаткової пенсій, перерахованих з 01.10.2010 року, виникло у 2011 році - після набрання чинності відповідною постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22.04.2011 року, тобто, до вступу в дію Закону України від 22.12.2011 р. "Про Державний бюджет України на 2012 рік".

Щодо посилань відповідача на норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", відповідно до яких у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", колегія суддів зазначає, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства, незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відсутність відповідного фінансування не може бути визнана поважною причиною невиконання судового рішення з огляду на те, що своїм характером є або бездіяльністю, або юридично неспроможною дією і не вказує на належне ставлення боржника до процесу організації виконання судового рішення.

Не надано суду боржником і доказів вжиття будь-яких інших дій, спрямованих на виконання рішення суду, а також не вказано інших причин, які б перешкоджали виконання рішення суду про виплату грошових коштів на користь ОСОБА_1

УПФУ в м. Миргороді та Миргородському районі, що виступає боржником у спірному виконавчому провадженні, посилаючись на відсутність відповідного фінансового ресурсу бюджету як на поважну причину невиконання судового рішення, жодних доказів відсутності коштів для виплати позивачеві основної та додаткової пенсій державному виконавцю не надав, у зв`язку з чим висновок останнього про наявність поважних причин невиконання судового рішення, є передчасним та необґрунтованим.

Отже, УПФУ в м. Миргороді та Миргородському районі не надано відповідачеві доказів здійснення дій, спрямованих на виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.02.2011 р. у встановленому законом порядку.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошував, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Також, в своєму рішенні "Кечко проти України" Суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні "Войтенко проти України" Суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана. Суд допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішує, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років підряд, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфу 1 Конвенції.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у спірних правовідносинах Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", законодавчо не передбачались бюджетні призначення для взяття зобов'язань по судових рішеннях щодо перерахунку виплаченої основної та додаткової пенсій особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Беручи до уваги вищенаведену судову практику Європейського Суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не є підставою для закінчення виконавчого провадження і не звільняє боржника від виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що ним, до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, були вжиті всі заходи, спрямовані на виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірна постанова від 27.12.2011 р. про закінчення виконавчого провадження ВП № 27407296 прийнята відповідачем без дотримання вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Миргороді та Миргородському районі Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18.09.2013р. по справі № 541/2458/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.