Постанова № 35631355, 26.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Справа № 909/100/13-г Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановувід 19.08.2013.Львівського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Івано-Франківської області № 909/100/13-гза позовомРожнятівського районного споживчого товариствадоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4проусунення перешкод у користуванні майном,за участю представників: позивача - не з'явилисьвідповідача -ОСОБА_5ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.04.2013 у справі № 909/100/13-г (суддя Михайлишин В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 (колегія суддів у складі головуючого судді Мирутенко О.Л., суддів Кравчук Н.М., Гнатюк Г.М.), задоволені позовні вимоги Рожнятівського районного споживчого товариства (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні частиною приміщення адміністративно-торгового будинку площею 153,3 м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язано відповідача звільнити дане приміщення. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1147,00 грн. судового збору та 1000,00 грн. плати за надання послуг адвоката.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. ст. 759, 763, 764, 785 Цивільного кодексу України, ст. 291 Господарського кодексу України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем не надано судам належних доказів повідомлення ним відповідача про небажання продовжувати договірні відносини оренди в межах строку, визначеного для цього чинним законодавством, у зв'язку з чим вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, оскільки договірні відносини між ними не припинені.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.

Представник позивача не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 30.10.2013.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника скаржника, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні та постанові попередніх судових інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 25.01.2011 між Рожнятівським районним споживчим товариством (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено договір №25/01 на оренду приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування майно споживчої кооперації без права передачі його в суборенду (п.1 договору); орендна плата визначається по діючій методиці оренди майна споживчої кооперації для підприємців - фізичних осіб членів споживчого товариства в сумі 1410,00 грн. за перший місяць оренди і перераховується на індекс інфляції за даними Держкомстату України за попередній місяць на наступні місяці і не включає вартості комунальних послуг з опалення через централізовану тепломережу, які визначаються по окремому розрахунку. Розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у випадку зміни податкового законодавства, амортизаційних відрахувань, методики розрахунку, тощо (п.3 договору); договір діє з 01.01.2011 до 31.03.2011, а в частині обов'язків по розрахунках у разі невиконання їх орендарем та нанесенні збитків орендодавцю - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків (п.9 договору).

В подальшому сторони неодноразово продовжували дію договору оренди на підстави норми ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на строк, визначений пунктом 9 договору, останнім таким поновленням визначено дію договору до 31.12.2012.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині сплати орендних платежів за орендоване приміщення, постановою правління Рожнятівського районного споживчого товариства № 35 від 29.12.2012 "Про припинення договору на оренду приміщення з підприємцем - орендарем ОСОБА_4." прийнято рішення про направлення відповідачеві повідомлення про розірвання договору оренди приміщення № 25/01 від 25.01.2011, звільнення орендованого приміщення та погашення наявної заборгованості.

На виконання вказаної постанови, листом від 03.01.2013 №2 позивач повідомив відповідача про те, що термін дії договору, який закінчився 31.12.2012, надалі продовжуватися не буде, у зв'язку з чим зазначив про необхідність звільнення орендованих приміщень після 25.01.2013 та погашення заборгованості по орендній платі в сумі 4645,00 грн.

Втім, відповідач відмовився повернути об'єкт оренди, про що складено відповідний акт від 25.01.2013, підписаний створеною позивачем комісією та відповідачем, у зв'язку з чим Рожнятівське районне споживче товариство звернулося до господарського суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про їх підставність і ґрунтовність, виходячи з того, що договір оренди № 25/01 від 25.01.2011 припинив свою дію 31.12.2012 та не був пролонгований на новий строк, відтак, відповідач на підставі ст. 785 ЦК України зобов'язаний повернути орендоване приміщення, а, отже, позивач як власник приміщення має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, шляхом виселення відповідача з орендованого приміщення.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги непереконливими, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому, такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено, що волевиявлення орендодавця щодо припинення з 31.12.2012 договору в зв'язку з закінченням строку його дії і необхідність повернення об'єкту оренди підтверджується його листом від 03.01.2013 №2, надісланим відповідачеві 04.01.2013, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що договір оренди припинив свою дію 31.12.2012 і його пролонгація на новий строк не відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, визначених договором оренди.

Отже, враховуючи що відповідач після закінчення строку дії договору не повернув позивачеві орендоване приміщення, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, доводи скаржника відносно того, що ним не було отримано лист позивача від 03.01.2013 №2 про небажання продовжувати орендні відносини та, у зв'язку з цим, відсутність підстав вважати договір оренди таким, що не було поновлено на новий строк, колегія суддів відхиляє, оскільки чинне законодавство припинення договору оренди пов'язує з фактом наявності заяви/листа орендодавця про відмову продовжити договір оренди, а не з фактом одержання такої заяви орендарем. Водночас, слід зазначити, що відповідач під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не доводив належними і допустимими доказами обставин не отримання заперечення позивача щодо поновлення договору на новий строк, натомість факт отримання листа від 03.01.2013 №2 підтверджується змістом апеляційної скарги відповідача До того ж, про невиконання викладених в цьому листі вимог позивача щодо необхідності звільнення і повернення орендованого приміщення відповідачем підписано комісійний акт від 25.01.2013.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та вважає, що доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу та переоцінити встановлені судами обставини.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 у справі господарського суду Івано-Франківської області № 909/100/13-г залишити без змін.

Головуючий К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос