Ухвала суду № 35629401, 26.11.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/6473/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/1643/13 Категорія: 55 Доповідач: Грушицький А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Грушицького А.І.,

суддів: Подолюка В.А., Федонюк С.Ю.,

при секретарі Перебойчуку Р.В.,

з участю представника відповідача Юдіна С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 жовтня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про захист прав споживачів, визнання договорів недійсними відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу не визнав, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. І оскільки про причини своєї неявки суд не повідомили, про відкладення розгляду справи не клопотали, тому у відповідності з вимогами ст. 305 ЦПК України колегією суддів було визнано за можливе апеляційний розгляд даної справи проводити за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін із таких мотивів.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання кредитного, іпотечного договорів, договору поруки недійсними, виключення з Державного реєстру іпотек запису про заборону відчуження квартири, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційного запису про обтяження (заборони на нерухоме майно) квартири АДРЕСА_1.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи 20 грудня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 20.00.001245, за умовами якого остання отримала кредит на споживчі цілі в сумі 180000 дол. США на строк до 19 грудня 2022 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12 % річних (а.с. 7-8).

20 грудня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір поруки № 20.00.001245/1, за яким ОСОБА_3 поручилася перед банком за виконання позичальником кредитних зобов'язань (а.с. 22).

В забезпечення своєчасного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 21 грудня 2007 року, об'єктом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с. 9-11).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як передбачено ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Можливість використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України передбачена ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, не суперечить вимогам ст. 1054 ЦК України.

У відповідача ПАТ «ВТБ Банк» на день укладення оспорюваного кредитного договору була наявна банківська ліцензія № 79, видана йому Національним банком України 20 квітня 2007 року та Дозвіл Національного банку України № 79-1 від 20 квітня 2007 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 14, 15). Згідно п. 1 додатку до Дозволу №79-1 від 20 квітня 2007 року до переліку операцій, які має право здійснювати ПАТ «ВТБ Банк» віднесено операції з валютними цінностями, зокрема неторговельні операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (а.с. 16).

Отже, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій (операцій з кредитування, придбання іноземної валюти, повернення кредитів в іноземній валюті), єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банка генеральної ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про встановлення банком як фінансовою установою і розробником договору приєднання умов проведення операцій з іноземною валютою не свідчить про порушення вимог до ч. 1 ст. 227 ЦК України при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Позивачем не наведено обставин, які б свідчили про порушення сторонами оспорюваних правочинів при їх укладенні вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця.

Умовами кредитного договору передбачено оплату банківських та супутніх послуг та за управління кредитом. Пунктами 2.5, 4.3 зазначеного договору визначено, що в рамках цього договору позичальнику надаються банківські та супутні послуги, які сплачуються: банківські послуги - згідно діючих тарифів банку; послуги нотаріуса - згідно зі ст.ст. 19, 31 Закону України «Про нотаріат»; послуги страхових компаній та суб'єктів оціночної діяльності - згідно їх діючих тарифів; за управління кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку грошові кошти в розмірі 0,3% від суми кредиту в гривнях по курсу Національного банку України, що діє в день сплати комісії, на рахунок НОМЕР_1 в день видачі кредиту.

Пунктом 2.4 кредитного договору визначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він письмово ознайомлений про особу і місцезнаходження банку, про його кредитні умови та умови договору застави, про сукупну вартість кредиту та послуг з оформлення договорів застави, страхування, оцінки майна та інші фінансові зобов'язання. Позичальник цим підтверджує свою згоду із зазначеними діючими умовами.

Особистим підписом на договорі підтверджено, що позивач була ознайомлена зі всіма умовами кредитного договору та погодилась із такими.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не наведено належних та переконливих доказів порушення банком норм діючого законодавства, що могло б бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Крім того, ОСОБА_2, посилаючись на ч. 2 ст. 548 ЦК України, як на підставу для визнання іпотечного договору та договору поруки недійсними, вказувала на те, що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення.

Оскільки, позивачем об'єктивно не доведено недійсність основного зобов'язання, то відсутні правові підстави для визнання недійсними похідних від нього зобов'язань іпотеки та поруки.

Стороною оспорюваного договору поруки є ОСОБА_3 Позивач ОСОБА_2 будь-яких вимог до вказаної особи в суді не заявляла, а суд першої інстанції в силу приписів ч. 1 ст. 33 ЦПК України не вправі з власної ініціативи залучити поручителя до участі в справі в якості співвідповідача. Доводи апеляційної скарги про те, що у випадку визнання недійсним договору поруки в поручителя не виникне додаткових обов'язків і його права жодним чином не будуть порушені, суперечать нормам законодавства, оскільки поручитель є стороною відповідного договору.

Посилання в рішенні суду першої інстанції про те, що застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» можливе щодо спорів, які виникають з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору суперечить висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Проте не впливає на в цілому правильне рішення суду першої інстанції, яке з цих підстав не може бути скасоване чи змінене в силу ч. 2 ст. 308 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги позивача є власним тлумаченням норм чинного законодавства та обставин справи і не впливають на правильність судового рішення, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді