Рішення № 35626332, 20.11.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" листопада 2013 р.Справа № 916/2812/13

За позовом: Малого підприємства "ВОЛНА"

до відповідача: Механічного заводу "ARTMET" А.О.

про визнання договору дійсним

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Стасів Я.Я. - директор МП "ВОЛНА";

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Мале підприємство "ВОЛНА" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Механічного заводу "ARTMET" А.О., в якій просить суд визнати дійсними договір оренди № М08-25/2007 від 17.08.2007р. та додаткову угоду до нього від 06.05.2008р., укладені між МП "ВОЛНА" та Механічним заводом "ARTMET" А.О., посилаючись на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору та додаткової угоди.

Ухвалою суду від 21.10.2013р. було порушено провадження у справі №916/2812/13 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні 20.11.2013р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.08.2007р. між сторонами по справі було укладено договір оренди №М08-25/2007, відповідно до умов якого МП "ВОЛНА" було передано в оренду за плату, без права викупу та здачі в суборенду корпус №2 та їдальню пансіонату "Волна", які розташовані у зоні відпочинку "Коблево", на землях Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, 55-й кілометр автодороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ №1 та №1 "Б". Строк дії договору було встановлено з 17.08.2007р. по 17.08.2032р. Зазначене орендоване нерухоме майно було передано Орендодавцем Механічним заводом "ARTMET" А.О. в оренду Орендарю - Малому підприємству "ВОЛНА" по акту приймання-передачі.

6.05.2008р. між сторонами було укладено доповнення до договору оренди, відповідно до якого строк оренди було змінено на 49 років починаючи з 17.08.2007р. по 01.09.2056р.

Крім того, позивач зазначає, що сторонами було погоджено здійснення нотаріального посвідчення укладеного між сторонами у простій письмовій формі договору, разом з тим, відповідач, незважаючи на неодноразові вимоги МП "ВОЛНА", на даний час не забезпечив нотаріального посвідчення договору, посилаючись на брак часу.

Також позивач зазначає, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, договір виконується сторонами, оскільки приміщення використовуються позивачем, починаючи з 2002 року, проте ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору протягом тривалого часу робить неможливим здійснення МП "ВОЛНА" господарської діяльності належним чином, зокрема, укладення договору оренди землі на підставі розпорядження Комінтернівської райдержадміністрації №647 від 25.05.2007р., що і зумовило звернення до суду.

Представник відповідача у судове засідання 20.11.2013р. не з'явився, незважаючи на належне завчасне повідомлення про час та місце судового засідання, що підтверджується відповідною відміткою представника відповідача на ухвалі суду від 11.11.2013р. про отримання копії ухвали (а.с.17), відзив на позов не надав. При цьому, 18.11.2013р. до канцелярії суду надійшло клопотання Механічного заводу "ARTMET" А.О. про розгляд справи без його участі з огляду на неможливість прибуття керівництва або представника відповідача у судове засідання 20.11.2013р.

Приймаючи до уваги, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як встановлено судом, підставою для звернення позивача до суду стало ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору оренди №М08-25/2007, укладеного 17.08.2007р. між сторонами по справі, а також додаткової угоди до нього від 6.05.2008р.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", а також п.4.4 договору, згідно з яким всі спори та розбіжності, які виникають з виконання умов договору мають бути вирішені арбітражним судом України, рішення якого являються кінцевими та обов'язковими для сторін, з урахуванням наявності на території України (Комінтернівський район Одеської області) нерухомого майна відповідача, з приводу користування яким виник вказаний спір, суд дійшов висновку про правомірність звернення позивача з позовом до господарського суду Одеської області, а справа, згідно до ч.2 ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" підлягає розгляду згідно із правом України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до умов договору оренди №М08-25/2007, в редакції додаткової угоди від 6.05.2008р., МП "ВОЛНА" було передано в оренду за плату, без права викупу та здачі в суборенду корпус №2 та їдальню пансіонату "Волна", які розташовані у зоні відпочинку "Коблево", на землях Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, 55-й кілометр автодороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ №1 та №1 "Б".

Балансова вартість корпусу № 2 складає 210 000 лей., їдальні -216 000 лей (п.1.1. договору). Пунктом 1.2. договору встановлено строк оренди з 17.08.2007р. на 25 років по 17.08.2032р., проте додатковою угодою від 6.05.2008р. між Механічним заводом "ARTMET" А.О. та Малим підприємством "ВОЛНА" строк оренди було змінено та він склав 49 років, починаючи з 17.08.2007р. по 01.09.2056р.

Згідно ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За змістом п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди, перш за все, повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню.

Аналізуючи вказане питання, суд зазначає наступне. Відповідно ч.2 ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право" форма правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, - права України.

Враховуючи, що право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Сичавка, вул. Коблевська, буд.1"б" та буд.1, зареєстровано на території України, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.90, 99), суд при вирішенні питання щодо форми правочину застосовує чинне законодавство України

Відповідно до ч.1 ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Згідно з частиною другою вказаної статті договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що договір №М08-25/2007 від 17.08.2007р., в редакції додаткової угоди від 6.05.2008р., укладений строком на 49 років, підлягає нотаріальному посвідченню.

Разом з тим, відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Аналізуючи питання щодо того, чи підлягає зазначений правочин державній реєстрації, суд зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України" внесено зміни до Цивільного кодексу України, зокрема, в частинах 2, 3 статті 182 Цивільного кодексу України виключено вимогу про державну реєстрацію правочинів щодо нерухомості, а частину 3 статті 640 Цивільного кодексу України викладено в такій редакції, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня його посвідчення.

На виконання Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 22.06.2011р. № 703 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно", яка набрала чинності з 01.01.2012, пункти 25, 26 якого передбачають, що у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є правонабувач (правонабувачі), сторона (сторони) правочину, відповідно до якого виникло право власності та інше речове право, для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а пункт 27 цього Порядку передбачає, що документом, який підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є укладений у встановленому порядку договір, предметом якого є нерухоме майно. При цьому, вимог щодо необхідності державної реєстрації такого договору норми вказаного порядку не містять.

Крім того, стаття 794 ЦК України, якою були врегульовані питання щодо державної реєстрації договору оренди майна, Законом "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України" також викладена у новій редакції, якою було виключено необхідність проведення державної реєстрації вказаного правочину.

Усі вищезазначені нормативні акти є чинними станом на момент розгляду справи судом. При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до ст. 640 ЦК України правочин є вчиненим з моменту його нотаріального посвідчення, до якого у даному випадку прирівнюється визнання договору дійсним у судовому порядку, суд при розгляді даної справи застосовує саме законодавство, що діє на момент винесення рішення.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що з огляду на зазначені судом положення чинного законодавства, заявлення позову про визнання договору дійсним відповідає вимогам ст. 16 ЦК України та спрямоване на захист закріпленого Конституцією і Цивільним кодексом України права користування орендованим майном. Доречи, зазначеної позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, при розгляді справи №4/017-12 (постанова від 6.08.2012р.).

Суд також зазначає, що згідно з п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними, суд також має встановити чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Крім того, відповідно до ст. 54 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Отже, з аналізу вищенаведених положень законодавства вбачається, що в разі визнання судом договору дійсним, подальше його нотаріальне посвідчення не вимагається. Відтак, виходячи з принципу законності вчинення нотаріальних дій та принципів здійснення правосуддя, суд, визнаючи договір дійсним, повинен одночасно перевірити відповідність змісту такого договору вимогам закону. Разом з тим, за змістом вимог ч. 3 ст. 209 ЦК України, нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оцінюючи відповідність правочину, укладеного сторонами, вимогам закону, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна в оренду належить власнику.

Як встановлено судом, право власності Механічного заводу "ARTMET" А.О. на об'єкти оренди визнано рішенням господарського суду Одеської області від 08.07.2005р. по справі №21/166-05-5974, яке є чинним станом на момент розгляду справи (а.с.86-89).

На підставі зазначеного рішення Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право власності на спальний корпус та їдальню бази відпочинку "Волна", розташовані за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Сичавка, вул. Коблевська, буд. 1 "б" та буд.1, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.90, 99).

Крім того, аналіз статутних документів відповідача (а.с.100-121) також дозволяє зробити висновок про наявність у посадової особи відповідача повноважень на підписання вказаного договору та дотримання вимог статуту при передачі зазначеного майна в оренду.

Оскільки судом встановлено, що правочин виконується сторонами, що, зокрема, вбачається з наявних в матеріалах справи доказів використання Орендарем орендованих приміщень, суд доходить висновку, що вказаний правочин спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, суд зазначає, що волевиявлення відповідача, як учасника правочину, підтверджується також фактом надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею 0,49 га, під існуючою базою відпочинку "Волна" (а.с.65).

За таких обставин, суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей, що дозволяють зробити висновок про недодержання сторонами договору загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Аналізуючи питання досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору, з огляду на необхідність встановлення цього факту згідно до ст. 220 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 3 ст. 180 ГК України при укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з доданого до позовної заяви договору (а.с.8-10), в редакції додаткової угоди від 6.05.2008р. (а.с.11-12), сторонами при його укладанні було досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для укладення договору оренди, зокрема, визначено предмет договору, ціну договору та строк його дії.

Крім того, у матеріалах справи містяться докази ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, а саме листування сторін (а.с.21-23). Крім того, про бездіяльність відповідача опосередковано свідчить його нез'явлення до суду та неподання ним необхідних документів, незважаючи на цілковиту обізнаність про розгляд справи судом.

При цьому, суд зазначає, що, відмовляючись нотаріально посвідчити укладені з Позивачем договори оренди нежитлових приміщень, Відповідач порушує закріплене Конституцією і Цивільним кодексом України право користування Позивача на орендоване за договорами майно, а згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ст.396 ЦК України передбачає також можливість захисту речового права у тому числі і від власника майна.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги Малого підприємства "ВОЛНА" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи відповідне клопотання позивача, судові витрати покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати дійсними договір №М08-25/2007 від 17.08.2007р. та додаткову угоду до нього від 6.05.2008р., укладені між Малим підприємством "ВОЛНА" (57453, Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево, вул. Виноградна, 17, код ЄДРПОУ 22444192) та Механічним заводом "ARTMET" А.О. (2005, республіка Молдова, м. Кишинів, вул. Фередеулуй, 12, код класифікатора підприємств та організацій 38983933).

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 25.11.2013р.

Суддя Щавинська Ю.М.