Ухвала суду № 35621260, 26.11.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у І інстанції Кузнецов Р.О.

Категорія 32 Доповідач Барков В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Маширо О.П.,

суддів Баркова В.М.,

Корчистої О.І.,

при секретарі Сачко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу державного підприємства «Макіїввугілля» на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 26 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Макіїввугілля» про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Макіїввугілля» про стягнення моральної шкоди. Посилався на те, що з 18 травня 1995 року по 29 серпня 2006 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював прохідником 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті. За час роботи на вугільному підприємстві внаслідок роботи у шкідливих умовах праці протягом тривалого часу отримав професійне захворювання в зв'язку з чим висновком МСЕК від 30 серпня 2006 року йому встановлено втрату 50 % професійної працездатності та визнано інвалідом 3 групи безстроково. Вважав, що в зв'язку із професійними захворюваннями йому заподіяно моральну шкоду яку оцінив в 20 000 грн. та просив стягнути з відповідача.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 26 квітня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 15 000 грн., а також на користь держави судовий збір в сумі 86 грн. 03 коп.

В апеляційній скарзі відповідач державне підприємство «Макіїввугілля» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином телефонограмою (а.с. 114), тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника державного підприємства «Макіїввугілля» Вітера В.Ю., який просив скаргу задовольнити, вивчивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи справу, суд повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи позивача, правильно застосував норми матеріального та процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачу внаслідок професійного захворювання завдано моральну шкоду обов'язок по відшкодуванню якої необхідно покласти на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 18 травня 1995 року перебував у трудових відносинах з державним підприємством «Макіїввугілля» та був звільнений 29 серпня 2006 року за власним бажанням (а.с. 6-8).

За час роботи на вугільному підприємстві отримав професійне захворювання у вигляді хронічної вертеброгенної попереко-крижова радікулопатія (а.с. 9-10).

Висновком МСЕК від 30 серпня 2006 року в зв'язку із професійним захворюванням позивачу вперше встановлена 3 група інвалідності з втратою працездатності 50% безстроково (а.с. 11).

Відповідно до ч. 1 ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок по відшкодуванню шкоди, оскільки п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» яким був передбачений обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків виплачувати грошову суму за моральну шкоду, виключено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V.

Із позовної заяви, пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що моральні та фізичні страждання він зазнав у зв'язку з професійними захворюваннями в результаті яких втратив працездатність.

Як зазначив Конституційний Суд України в п. 4.1. свого Рішення від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань та з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача й інших обставин.

При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступень втрати професійної працездатності та негативні наслідки ушкодження здоров'я і враховуючи конкретні обставини справи, вірно визначив розмір заподіяної моральної шкоди, стягнувши його з відповідача.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі заперечував проти визначеного судом розміру моральної шкоди, посилаючись на недоведеність факту спричинення такої шкоди

Проте з такими доводами апеляційної скарги погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, до юридичних фактів, які має довести позивач, належить доведення факту завдання моральної шкоди та розміру шкоди.

Доведення цих обставин із боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить як висновок експертизи, так і висновки МСЕК, проте вони не є як єдиним можливим і достатнім доказом спричинення шкоди, так і підставою визначення її розміру, оскільки згідно з частиною другою статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідні докази завдання йому шкоди, довів цими доказами певний її розмір і не просив суд про призначення відповідної експертизи, а тому суд першої інстанції не мав підстав для відмови в позові чи призначення експертизи з власної ініціативи, оскільки це не передбачено положеннями ЦПК України (зокрема статтями 10, 143 - 145), які мають суто змагальний характер доказування.

Відповідач, який не погоджувався з доводами позивача про розмір моральної шкоди, визначеної позивачем, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи. Проте таким правом не скористався, а тому доводи апеляційного скарги щодо недоведеності факту спричинення моральної шкоди та її розміру є безпідставними.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності, обставин справи та характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач, визначив розмір моральної шкоди в сумі 15 000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують та не є підставою для зміни чи скасування ухваленого в справі рішення.

Рішення суду відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст. 10, 15, 60, 209, 213, 215 ЦПК України, положенням Цивільного Кодексу та Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», п. 5 роз'яснень Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що містяться в Постанові № 4 від 31 березня 1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою № 5 від 25 травня 2001 року і підстав для його скасування не має.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Макіїввугілля» - відхилити.

Заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 26 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді