Ухвала суду № 35614724, 25.11.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

Головуючий у 1-й інстанції: Жуковська Л.А.

Суддя-доповідач:Охрімчук І.Г.

УХВАЛА

іменем України

"25" листопада 2013 р. Справа № 2а/1770/4882/2012

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Моніча Б.С.

Хаюка С.М.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "06" вересня 2013 р. у справі за позовом Публічне акціонерне товариство "Рівнесільмаш" до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Рівнесільмаш» (далі по тексту постанови - ПАТ «Рівнесільмаш») звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі (далі по тексту постанови - ДПІ у Рівненському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001542351 від 20 листопада 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «Рівнесільмаш» вважає твердження податкового органу викладені в акті «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Рівнесільмаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року не відповідають фактичним обставинам справи, так як такі висновки спростовуються наданими суду доказами. Позивач не погоджується із порушеннями викладеними на сторінці 26 акту перевірки від 07.11.2012 року, зокрема щодо порушення пп. 135.5.5, п.135.5, статті 135, п.138.4, пп. 138.10.1 п. 138.10 статті 138, пп.139.1.9 п.139.1 статті 139 розділу III Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено збитки всього на суму 801094 грн., та занижено податок на прибуток всього в сумі 250009 грн., в тому числі за III квартал 2011 року - 57925 грн., за ІV кв. 2011 року - 191282 грн., II квартал 2012 року - 802 грн. Зазначає, що під час перевірки було надано всі первинні бухгалтерські та податкові документи, зокрема головну книгу за 3-4 квартали 2011 року та І півріччя 2012 року по рахунках 631,20,23 та 91 та первинні документи (накладні на отримання товарів, документів, що підтверджують транспортування товару).

Тим самим, позивач вважає, що висновки ДПІ у Рівненському районі про неправомірність формування валових витрат підтверджуються відповідними документами бухгалтерського обліку.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. В своїй апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2012 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом втсановлено, що на підставі направлень від 10.10.2012р. №116/22-138, №117/22-138, № 18/23-138, від 23.10.2012р. №127/17-138 виданих Державною податковою інспекцією у Рівненському районі, на підставі п. 77.1,п.77.4 ст. 77, абз.1, п.82.1 ст.82, глави 8 розділу II Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка Публічного акціонерного товариства «Рівнесільмаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.07.2011 по 30.06.2012 та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2012 відповідно до затвердженого плану перевірки. За результатами перевірки складено акт №350/37/22-141/00728380 від 07.11.2012 року, відповідно до висновків якого встановлені порушення:

- пп.135..5.5, п.135.5, ст.135 , п.138.4 , пп.138.10.1 п.138.10 ,ст..138, пп.139.1.9 п.1.139.1 ст.139 розділу ІІІ Податкового кодексу України в результаті чого зменшено збитки всього в сумі 801094 грн. в тому числі за І півріччя 2012 р. в сумі 801094 грн., та занижено податок на прибуток всього у сумі 250009 гра. у тому числі за III кв.2011р, 57925 грн., за ІV кв. 2011 р. - 191282 грн., II квартал 2012 р.- 802 грн. ;

- п.138.4 , пп.138.10.1 п.138.10 ,ст..138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 розділу ІІІ Податкового кодексу України ПАТ «Рівнесільмаш» завищило валові витрати на суму 1548418 грн., у тому числі : за III кв.2011р. на суму 81847 грн., за IV квартал 2010р. на суму 661659 грн., І півріччя 2012р. на суму 804912 грн. ;

- підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.23 б) пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 а) статті 176 Податкового Кодексу України, а саме не утримано і не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 1275 грн., в т.ч. за 2011р. - 272 грн. за 2012 р. - 1003 грн. ;

- підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового Кодексу України не перераховано в доход бюджету утриманий податок на доходи фізичних осіб (рахунок 641) в сумі 258755,37грн. за перевіряємий період по строках, що наступили станом на 30.06.2012 р.;

- пункту 3.2, пункту 3.3, пункту 3.4, пункту 3.5, пункту 3.6, пункту 3.7 статті 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», затвердженого Наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1020, затвердженого Наказом ДПА України від 24.12.2010 p. № 1020, зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 13 січня 2011 року за № 46/18784, пункт 176.2 б) статті 176 Податкового Кодексу України, а саме: в заповнені довідки ф. 1-Дф за III-IV кв. 2011 р. та І-ІІ кв. 2012р. не включено виплачені додаткові блага ознака доходу "126" та виплачені аліменти ОСОБА_4 ознака доходу «140».

На підставі акта перевірки №376/22-200/36221872 від 07.06.2013 р. ДПІ в Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення №0001542351 від 20 листопада 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, за основним платежем в сумі 250 009,00 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) в сумі 401, 00 грн.(а.с.7).

З такими висновками податкового органу не погодився суд першої інстанції вважаючи їх не обґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства і з таким висновком суду першої інстанції погоджується судова колегія апеляційного адміністративного суду з огляду на наступне.

Підставою для здійснення донарахування податку на прибуток підприємства є посилання ДПІ у Рівненському районі на пп.135.5.5 статті 135 розділу III Податкового кодексу України, за яким до складу інших доходів включається сума поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 1 151 цього Кодексу. У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Як встановлено в ході розгляду справи, під час проведення перевірки було надано всі первинні бухгалтерські та податкові документи.

Так, було надано головну книгу за 3-4 квартали 2011 року та І півріччя 2012 року по рахунках 631,20,23 та 91 та первинні документи (накладні на отримання товарів, документів, що підтверджують транспортування товару). Відповідач вважає, що ПАТ «Рівнесільмаш» проводило реалізацію готової продукції нижче фактичної виробничої собівартості нерезидентам, які не є платниками податку на прибуток (в «Дт» 23 рахунок «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в сумі 1081913 грн., в т.ч. III квартал 2011 року 81847 грн., ІV квартал 2011 року в сумі 200549 грн., І півріччя 2012 року в сумі 799517 грн. Так, перевіркою було встановлено, що по ВМД № 5200, № 17143 відповідно від 07.03.2012 року та 26.06.2012 року було реалізовано для ОДО «Белтехавтопром» напівпричіпи на суму 354056,22 грн., для ООО «Торговий дом «ТехМаш» по ВМД № 13872 від 22.08.2011 року, №23341 від 01.12.2011 року, № 24986 від 14.12.2011 року, № 26398 від 23.12.2011 року, № 284 від 23.01.2012 року, № 1518 від 02.02.2012 року, № 4190 від 28.02.2012 року реалізовано причіпи - цистерни на суму 2096480 грн, для VAB «GALVOTAS» по ВМД № 13657 від 17.08.2011 року та 23.08.2011 року, № 13658 від 17.08.2011 року реалізовано причіпи тракторні на суму 568213 грн.

Вказані обставини підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами: контрактом №15 від 04.11.2008 р. про поставку напівпричепів борошновози АСП-25 з додатками та специфікаціями (а.с.127-131), контрактом №643/43553933/000012 від 19.01.2012 р. з специфікацією №1 (а.с.141-144), контрактом №643/43553933/000011 від 14.11.2011 р. зі специфікацією та додатковою угодою (а.с.156-160); договором №27/04 купівлі-продажу від 27.04.2012 р., договором №27/03 купівлі-продажу від 27.03.2012 р., договором купівлі-продажу №9 від 22.08.2011 р. з додатком №1 від 26.12.2011 р. (а.с.134-138), договором поставки №ДГ-0020-17/11 сільськогосподарської техніки на умовах попередньої оплати від 17.01.2011 р. з відповідною додатковою угодою (а.с.150-153); договорами надання поворотної допомоги ; видатковими накладними; товарно - транспортними накладними за №№: 3446 від 22.04.2012 р., 3436 від 07.03.2012 р., 3435 від 28.02.2012 р., 3433 від 02.02.2012 р., 3427 від 23.01.2012 р. Таким чином, первинними бухгалтерськими документами та податковими документами, даними банківського рахунку спростовується твердження відповідача про порушення позивачем Податкового кодексу України у частині вимог, зазначених вище.

При цьому, суд зазначає, що доказів, які б свідчили, що побутове приміщення АСП-25 (сума амортизації 127028, 00 грн.) є закритим та не використовується у господарській діяльності надано не було. Тим самим, підстав вважати зайвим зарахування амортизаційних відрахувань по основних фондах ІІІ групи, зокрема по корпусу котельні, складу пластмас та будівлі пожежного не встановлено.

Відповідно до п.5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункті і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Згідно п.6 цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютною та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що висновок відповідача щодо завищення позивачем собівартості з огляду на той факт, що доходи не покривають витрат, не відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пп. 138.11, 138.12 ст. 138, п. 140.1 ст. 140 та ст. 141.

З матеріалів справи, розрахунок податкового органу здійснено на підставі даних бухгалтерського обліку, зокрема pax.901 "собівартість реалізованої готової продукції", 902 "собівартість реалізованих товарів", 701 "дохід від реалізації готової продукції". 791 "результат операційної діяльності" з врахуванням впливу адміністративних витрат - рах.92 "адміністративні витрати" та витрат на збут - pax.93.

Згідно п. 138.4 ст.138 Податкового Кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнане товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За змістом п. 138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництво товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України адміністративні витрати відносяться до складу інших витрат, та відповідно до п. 138.8 статті не входять до складу собівартості виготовлених та реалізованих товарів, робіт, послуг.

Крім цього, відповідно до пп. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 Податкового кодексу України трати на збут також відносяться до складу інших витрат, а відтак не входять до складу собівартості виготовлених та реалізованих товарів, робіт, послуг.

Достовірно підтверджені відомості щодо невизнання доходів позивача від реалізації товарів (робіт, послуг) в перевіреному періоді в акті перевірки відсутні та не надані податковим органом в ході судового розгляду справи. На понесення позивачем витрат, які прямо не пов'язані з виробництвом товарів, податковий орган не вказує.

Пунктом 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно, п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільною виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають суб'єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни та державні регульовані ціни. Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Статтею 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Підпунктом 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідач при встановлені порушення реалізації позивачем продукції нижче собівартості посилається на п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а саме, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд вважає, що позивач не порушив вимоги закону щодо заниження ціни товару, оскільки продукція, що реалізовувалась була продана за договірними цінами, тобто за домовленістю між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) продукції. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Податковим кодексом України, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін. Однак таких дій позивачем вжито не було.

Виходячи із змісту пункту 14.1.71 для визначення «звичайної» ціни закладено основний принцип - порівняння у співставних умовах. Спроба порівняння, як певної дії, була здійснена співробітниками Позивача під час перевірки (моніторинг декількох інтернет сайтів), алеале таке порівняння зроблено в супереч основного принципу, встановленого чинним законодавством України. Крім того, Позивач не провів аналіз, як цього вимагає податкове законодавство, не надав та не обґрунтував інформацію, що є необхідною для визначення рівня звичайних цін.

Так, зокрема, податковим органом не зібрано та не досліджено інформацію про договори з ідентичними (однорідними) послугами, на підставі яких надавалися послуги із реалізації об'єктів нерухомості іншими компаніями України, а також не досліджено об'єктивні умови, які могли вплинути на ціну надання таких послуг.

Вказане підтверджується договорами, що були зазначені вище.

За встановлених обставин суд першої інстанції правильно визначив, що відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, як того вимагає ст. 71 КАС України. Натомість позивач належними та допустимими доказами підтвердив заявлені позовні вимоги.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби №0001542351 від 20 листопада 2012 року.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі є обґрунтованою та законною, а тому її слід залишити без змін, доводи ж відповідача є не переконливими, спростовуються наведеним вище та відповідно, не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "06" вересня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) І.Г. Охрімчук

судді: (підпис) Б.С. Моніч

(підпис) С.М.Хаюк

З оригіналом згідно: суддя _______ І.Г. Охрімчук

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Публічне акціонерне товариство "Рівнесільмаш" вул.Індустріальна, 6,смт.Квасилів,Рівненський район, Рівненська область,35350

3- відповідачу/відповідачам: Державна податкова інспекція у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області вул. Відінська,8,м.Рівне,33028