Постанова № 35609536, 28.11.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року № 813/8051/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретаря судового засідання Шозда Г.В.

з участю представників:

від позивача - Івасько С.М.;

від відповідача - Гейвич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства (надалі ПрАТ) «АРТОР» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Галицькому районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

ПрАТ «АРТОР» звернулося в суд з позовом до ДПІ у Галицькому районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2011 року за №0000612321 та за №0000602321.

Позивач в позовній заяві стверджує, що відповідачем необґрунтовано віднесено умовні відсотки до безповоротної фінансової допомоги, оскільки між платником податків і ТзОВ «Передзвін» було укладено договір позики згідно з умов якого за користування позикою позичальник виплачує позикодавцю 8 (вісім) процентів річних, які нараховуються та сплачуються в кінці терміну повернення позички. Також, продовжує позивач, товариством в підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано податкові накладні, які не мали недоліків, та, порядок заповнення якої, відповідав встановленому чинним законодавством.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

У відповідності до вимог ст.55 КАС України судом допущено до участі у справі правонаступника відповідача ДПІ у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Відповідач в письмових запереченнях на позов зазначив, що висновки, викладенні в акті перевірки, відповідають чинному законодавству, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях проти позову, просить в його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ЗАТ «Артор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, ДПІ у Галицькому районі м.Львова складено акт від 27.04.2011 року за №12100/23-209/23268076 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.05.2011 року:

- за №0000602321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 66491 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем - 53193 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 13298 грн. 00 коп.;

- за №0000612321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 516830 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем - 413464 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 103366 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено:

- порушення підп.1.22.1 п.1.22 ст.1, підп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого товариством занижено податок на прибуток у сумі 413464 грн. 00 коп.

- порушення підп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, підп.7.4.1, підп..7.4.4, підп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 53193 грн. 00 коп.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог підп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно вимог підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за №168/97-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, у відповідності до підп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Аналогічні положення щодо формування податкового кредиту відображені у ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями).

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,

відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Саме в розрізі даної позиції судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з ПП «Фірма Юкос», ПП «Євротехнік», ТзОВ «Втордеревпром».

Між ПП «Фірма Юкос», ПП «Євротехнік», ТзОВ «Втордеревпром» (продавці) та ЗАТ «Артор» (покупець) були здійснені господарські операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.

В підтвердження виконання вищенаведених господарських операцій позивачем надано видаткові накладні від 31.01.2010 року за №РН-2-18003, від 04.12.2009 року за №РН-12-0401, від 27.11.2009 року за №РН-11-2706, податкові накладні від 04.12.2009 року за №120400001, від 31.01.2010 року за №1310000013, від 27.11.2009 року за №1270000006, журнали проводок по бухгалтерському обліку.

В свою чергу, контролюючий орган в акті перевірки зазначає, що операції з вищенаведеними контрагентами не мали реального товарного характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операції по регістрах бухгалтерського обліку лише бухгалтерськими проводками.

При цьому, відповідач вважає, що даних доказів не є достатньо в підтвердження обставин реальності господарської операції між позивачем та вищенаведеними контрагентами.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючий орган, як на підставу своїх тверджень про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, посилається на не підтвердження стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Такі висновки ґрунтуються на актах ДПІ у Личаківському районі м.Львова від 07.09.2010 року за №473/23-2/36500418, від 01.10.2010 року за №521/23-232712453 та акті ДПІ у Сихівському районі від 24.09.2010 року за №2268/23-2/25560778.

Даючи правову оцінку наведеним доказам суд, вважає, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є надані позивачем первинні бухгалтерські документи. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданих господарських операції і підтверджувати обізнаність позивача про сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента та контрагентами останнього.

В підтвердження обставин транспортування придбаного товару, позивачем надано подорожні листи з яких вбачається, що такий доставлявся власним транспортним засобом платника податків. Згідно з бухгалтерських даних транспортний засіб перебував на балансі товариства.

За таких обставин, суд вважає, що органом державної податкової служби не доказано фактичного не здійснення згаданих господарських операцій.

Не можна залишити поза увагою і те, що не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а", „в", „г", „д" п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Окрім того, матеріалами справи спростовуються посилання відповідача на дефекти податкової правосуб'єктності ПП «Фірма Юкос», ПП «Євротехнік», ТзОВ «Втордеревпром», як на обставину, що вказує на нереальність згаданих господарських операцій з врахуванням наступного.

В матеріалах справи наявні свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, довідки з ЄДРПОУ, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи з яких вбачається, що на момент вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та являлись платниками податку на додану вартість.

Наявність зазначених документів у позивача підтверджує його добросовісність та обачність, оскільки ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

За таких обставин, суд вважає, що висновки відповідача про безтоварність даних операцій є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Не можна залишити поза увагою і обставини за наявності яких рішення суб'єкта владних управлінських функцій вважається правомірним, зокрема, таке має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (п.8 ч.2 ст.2 КАС України).

При цьому, поняття справедливого балансу розкрито у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

Так, Європейський Суд з прав людини, вважає, що порушенням справедливого балансу, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності, буде коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податку на додану вартість, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподаткованої податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження наведених обставин справедливого втручання контролюючого органу у право власності позивача, а тому рішення не відповідає наведеному критерію.

За таких обставини, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за результатами таких господарських операцій є безпідставними та не обгрунтованими.

Щодо обставин заниження позивачем валового доходу на загальну суму 1421757 грн. 00 коп., то суд зазначає наступне.

Відповідно до підп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Безповоротна фінансова допомога - це, у відповідності до підп.1.22.1 п.1.22 ст.1 наведеного Закону, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

В свою чергу, поворотною фінансовою допомогою (підп.1.22.2 п.1.22 ст.1 цього ж Закону) вважається сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Зі змісту наведених норм вбачається, що умовні проценти нараховуються на суму коштів, які передані у користування відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів.

Між ТзОВ «Передзвін» (позикодавець) та ЗАТ «Артор» (позичальник) 25.03.2009 року було укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги) згідно з умов якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику поворотну фінансову допомогу для поповнення обігових коштів позичальника, а останній зобов'язується використовувати її за цільовим призначенням, і повернути позику в установлений цим договором строк разом з нарахованими процентами, якщо інше не передбачено угодою сторін.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення від 26.03.2009 року, яким ТзОВ «Передзвін» перерахувало на рахунки позивача кошти в розмірі 35505000 грн. 00 коп.

Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що за користування позикою позичальник виплачує позикодавцю 8 процентів річних, які нараховуються та сплачуються в кінці терміну повернення позики.

З врахуванням того, що згаданим договором передбачено нарахування процентів, кошти передані на його підставі не можуть вважатись поворотною фінансовою допомогою, і як наслідок на ці суми не повинні нараховуватись суми умовних процентів.

З врахуванням викладеного суд вважає, що контролюючим органом без достатніх на те правових підстав позивачу визначено суми грошових зобов'язань по основних платежах з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток є підставними та обгрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, суд, з врахуванням вимог ч.2 ст.162 КАС України, вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваних атів індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова, податкові повідомлення-рішення від 04.05.2011 року за №0000612321 та за №0000602321.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «АРТОР» (код ЄДРПОУ 23268076), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Тарнавського, 120/44, 2294 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) сплаченого судового збору.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 листопада 2013 року.

Суддя В.Я.Мартинюк