Постанова № 35593229, 18.11.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2013 р. Справа № 804/13276/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Богданов О.І.

представник позивача Ескіна О.А.

представник позивача Станіславчук І.В.

представник відповідача Семєйко Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення та рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, -

ВСТАНОВИВ:

08.10.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 31.05.2013 р. №0000112206, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «БК Енергопростір» по податку на додану вартість на суму 15295 грн., з яких 12236 грн. - сума податку, 3095 грн. - штрафні санкції, - в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13.08.2013 р. №1783/10/10-25, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, яким сума грошового зобов'язання ТОВ «БК Енергопростір» з ПДВ збільшена на загальну суму 5 028,50 грн., з яких 1 313,00 грн. - основний платіж, 3 715,50 - штрафна санкція, - в повному обсязі.

16.10.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду провадження по даній справі зупинено.

18.11.2013 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного провадження по даній справі поновлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2013 р. замінено відповідача у даній справі Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на її правонаступника Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що винесене податковим органом податкове повідомлення-рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав. Також, вважає рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, яким збільшено суму грошового зобов'язання, протиправним, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити. Надав заперечення проти позову, згідно якого вважає винесене податкове-повідомлення рішення правомірним.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БК Енергопростір» (код ЄДРПОУ 35323619) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за жовтень 2012 р. по взаємовідносинах з ТОВ «СКЛО-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 31646266).

По результатам проведення вказаної перевірки було складено Акт від 22.04.2013 р. № 1173/226/35323619 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначені наступні порушення: п.п. 198.6 ст. 198 ПКУ від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями) ТОВ «ЕНЕРГОПРОСТІР» (код за ЄДРПОУ 35323619) - встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет всього у сумі 12235,9 грн., в т.ч. у жовтні 2012 р. на суму 12235,9 грн.

31.05.2013 р. Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000112206, яким збільшено суму грошового зобов'язання скаржника по податку на додану вартість на 15295 грн., з яких 12236 грн. - сума податку, 3095 грн. - штрафна санкції.

В порядку адміністративного оскарження позивач 14.06.2013 р. звернувся до Державної податкової служби у Дніпропетровської області з первинною скаргою на вказане податкове повідомлення-рішення.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13.08.2013. №1783/10/10-25 первинна скарга залишена без задоволення, сума грошового зобов'язання позивача з ПДВ збільшена на загальну суму 5 028,50 грн. (1 313,00 грн. - основний платіж, 3 715,50 - штрафна санкція).

Таким чином, згідно вказаного рішення за результатами розгляду первинної скарги сума грошового зобов'язання позивача з ПДВ збільшена на 13 549 грн. (12 236 + 1 313), штрафні санкції на 6 810,50 грн. (3 095 + 3 715,5), всього на 20 323,50 грн. (15 295 + 5 028,50).

В порядку адміністративного оскарження позивач звернувся до Міністерства доходів і зборів України з повторною скаргою на вказане податкове повідомлення-рішення (лист від 28.08.2013 р. №2808/01).

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013 р. №11407/6/99-99-10-01-15 повторна скарга позивача залишена без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що у період, який перевірявся позивач мав господарські відносини з ТОВ «СКЛО-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 31646266) згідно Договору купівлі-продажу від 11.05.2012 р. №1105-1, відповідно до якого позивач протягом жовтня 2012 р. придбав у ТОВ «СКЛО-ТРЕЙД» склопакети на загальну суму 81296,42 грн., в тому числі ПДВ 13549,40 грн.

На підтвердження виконання умов даного Договору позивачем до суду надано копії видаткових та податкових накладних, рахунки-фактури, платіжні доручення, згідно яких проводився розрахунок за наданий товар між суб'єктами господарювання, копії ТТН.

В Акті перевірки зазначено, що в бухгалтерському обліку підприємства ТОВ «БК «ЕНЕРГОПРОСТІР» погашення заборгованості за надані послуги від ТОВ «СКЛО ТРЕЙД» відображено наступним чином:

- погашено кредиторську заборгованість за оприбутковані товари Дт.рах.№631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, сальдо по взаємовідносинам з ТОВ «СКЛО ТРЕЙД» станом на кінець перевіряє мого періоду складало 0 грн.

Сума податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкових зобов'язань відповідного періоду, відображених у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість даним декларації з ПДВ за жовтень 2012 р.

У судовому засіданні позивач пояснив, що відповідач не врахував, що згідно укладеного Договору, поставки товару здійснювалися неодноразово, починаючи з травня 2012 р., проте відповідачем визнано фіктивними господарські операції лише за жовтень 2012 р. Відповідач проти зазначеного не заперечував.

Також, під час судового засіданні відповідач заявив, що до перевірки позивачем не було надану усю первинну документацію, проте ніяких належних доказів (запиту про надання документів, опису отриманих документів) у підтвердження даної обставини до суду не надано.

Суд звертає увагу, що у Акті перевірки не зазначено про відсутність первинних документів та не встановлено порушень заповнення первинних бухгалтерських документів позивача (податкових та видаткових накладних, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує укладення та виконання укладеного позивачем договору.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини між позивачем та його контрагентом свідчить, що вони оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний дравочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставини, які свідчать про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Натомість, позивачем документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати отриманого товару, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано суду достовірних доказів, якими б спростовувався рух активів у процесі здійснення вказаних господарських операцій, відсутність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій та відсутність зв'язку між фактом придбання послуг та господарською діяльністю позивача.

Крім того, судом були досліджені первинні документи, надані позивачем в обґрунтування правомірності формування у перевіряємому періоді податкового кредиту та складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Вказані первинні документи відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.198 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 за № 88), отже, підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку позивача.

Таким чином, позивачем були надані первинні документи, достатні для висновку про реальність вчинених правочинів з придбання товарів (послуг).

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання товару, зазначених у видаткових та податкових накладних, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нереальності настання правових наслідків.. Натомість відповідач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковості, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Також, суд критично оцінює використання відповідачем Акту зустрічної перевірки контрагента позивача (Акт позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СКЛО ТРЕЙД» №165/224/31646266 від 15.01.2012 р.), як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004р. по справі 8/140, від 29.10.2010р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010р. по справі № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Судом встановлено, що на підставі Рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13.08.2013. №1783/10/10-25 «Про результати розгляду скарги» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання скаржника по податку на прибуток на загальну суму 5028,50 грн., однак заниження податку на прибуток в Акті перевірки не відображено, податкове повідомлення-рішення з цього питання не приймалось.

Також, в рішенні від 13.08.2013 вказано про повторність порушення скаржника (акт попередньої перевірки від 30.01.2013. №265/22-2/35323619, податкове повідомлення-рішення від 21.02.2013 №0000162202) та розмір штрафних санкцій визначено з розрахунку 50% від суми нарахованого зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, вказане податкове повідомлення-рішення від 21.02.2013 р. №0000162202, прийняте на підставі акта попередньої перевірки від 30.01.2013 р. №265/22-2/35323619, визнано протиправним та скасовано в повному обсязі постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2013. по справі № 804/7162/13-а. З приводу зазначеного відповідач пояснень не надав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно донараховано штрафних санкцій в розмірі 50% від суми нарахованого зобов'язання скаржника в рішенні від 13.08.2013 р., а отже зазначене рішення підлягає скасуванню.

Згідно з п.56.21 ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових іктів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Аналогічний принцип презумпції правомірності рішень платника додатків містить п/п.4.1.4 п.4.1, ст.4 ПК України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення та рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення та рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 31.05.2013 р. №0000112206, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «БК Енергопростір» по податку на додану вартість на суму 15295 грн., з яких 12236 грн. - сума податку, 3095 грн. - штрафні санкції, - в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 13.08.2013 р. №1783/10/10-25, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, яким сума грошового зобов'язання ТОВ «БК Енергопростір» з ПДВ збільшена на загальну суму 5 028,50 грн., з яких 1 313,00 грн. - основний платіж, 3 715,50 - штрафна санкція, - в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2012 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 18.11.13 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко