Постанова № 35576143, 27.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р. Справа№ 916/2043/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Марвато А.Т.,

від позивача - не з'явилися;

від відповідача - Ткач І.О. (дов. №б/н від 01.08.2013 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП»

на рішення господарського суду Черкаської області від 24.09.2013 року

у справі №916/2043/13 (суддя О.І. Кучеренко)

за позовом приватного підприємства «Бессарабія-В», Одеська обл., Арцизький район, с. Холмське

до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП», Черкаська обл., Городищенький район., с. Млиїв

про стягнення 170 242,51 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.08.2013 року до господарського суду Черкаської області за територіальною підсудністю передано матеріали справи №916/2043/13 за позовом ПП «Бессарабія-В» до ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» про стягнення 170 242,51 грн.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 04.09.2013 року прийнято справу №916/2043/13 до провадження.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 24.09.2013 року у справі №916/2043/13 позовні вимоги ПП «Бессарабія-В» задоволено у повному обсязі. Присуджено до стягнення з ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» на користь ПП «Бессарабія-В» - 168 321,00 грн. основної заборгованості, 841,61 грн. неустойки, 1 079,10 грн. - 3% річних та 3 404,85 грн. судового збору. Повернуто приватному підприємству «Бессарабія-В» зайво сплачений судовий збір у розмірі 202,29 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 24.09.2013 року у справі №916/2043/13 частково та прийняти нове рішення, яким відмовити приватному підприємству «Бессарабія-В» у стягненні з товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» 168 321,00 грн. основної заборгованості, 841,61 грн. неустойки та 3 404,85 грн. судового збору. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки на думку відповідача, судом першої інстанції неправомірно розглядалася справа за відсутності представника відповідача, оскільки вважає, що його було не повідомлено належним чином про дату та час судових засідань. Крім того, скаржник вказує, що до винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення ним було сплачено суму боргу у розмірі 29 500,00 грн., що на думку відповідача, стягнення зазначеної суми може призвести до передплати. Також скаржник зазначає, що судом не правомірно стягнуто неустойку, оскільки неустойка є штрафом, а не пенею.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2013 року у справі №916/2043/13 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» на рішення господарського суду Черкаської області від 24.09.2013 року у справі №916/2043/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 27.11.2013 року.

У запереченнях на апеляційну скаргу, які були подані 27.11.2013 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду представник позивача просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 27.11.2013 року представник відповідача не заперечував проти розгляду справи за відсутністю позивача, надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати частково рішення суду першої інстанції.

В судове засідання 27.11.2013 року представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №04116 09995262 від 05.11.2013 року, яке було отримано уповноваженим представником позивача 08.11.2013 року.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 26.03.2013 року між ПП «Бессарабія-В» (надалі - продавцем), та ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» (надалі -покупцем), було укладено договір купівлі-продажу №26/03/3 (далі - договір) (а.с. 13-15).

Відповідно до п. 1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця товар - шрот соняшниковий українського походження, а останній - прийняти і оплатити на умовах встановлених договором. Ціна за одиницю товару, кількість, і загальна вартість товару зазначається у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 3 договору).

Згідно із пунктом 4.1 договору, строки поставки товару зазначаються у додатковій угоді. Поставка товару здійснюється тільки після 100% передоплати вартості партії товару.

На виконання умов договору між його сторонами було укладено додаткові угоди: №1 від 26.03.2013 року (а.с. 16); №2 від 05.04.2013 року (а.с. 17); №3 від 16.04.2013 року (а.с. 18); №4 від 23.04.2013 року (а.с. 19), у яких сторони встановили та погодили найменування продукції, яка передаватиметься за договором, ціна за одиницю товару, кількість та його загальна вартість. Додаткові угоди є невід'ємною частиною договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору та додаткових угод до нього ПП «Бессарабія» за видатковими накладними від 26.03.2013 року №ВН-0000182 (а.с. 21); від 05.04.2013 року №ВН0000193 (а.с. 23); від 16.04.2013 року №ВН0000223 (а.с. 25); від 23.04.2013 року №ВН-0000247 (а.с. 27) передало ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП», а останнє прийняло шрот соняшниковий на загальну суму 472 594,20 грн. На оплату поставленого товару покупцю було виставлено рахунки на оплату вартості товару, а саме: рахунок фактура №БВ-0000180 від 26.03.2013 року (а.с. 20); рахунок фактура №БВ-0000189 від 05.04.2013 року (а.с. 22); рахунок фактура №БВ-0000213 від 16.04.2013 року (а.с. 24); рахунок фактура №БВ-0000238 від 22.04.2013 року (а.с. 26); рахунок фактура №БВ-0000245 від 30.04.2013 року (а.с. 28); рахунок фактура №БВ-0000250 від 13.05.2013 року (а.с. 30) за якими заборгованість за відповідачем відсутня, про що встановлено судом першої інстанції та колегія суддів погоджується.

У зв'язку із письмовим зверненням покупця про поставку товару без попередньої оплати та його гарантійного листа вих. №12 від 26.04.2013 року (а.с. 32), ПП «Бессарабія», 30.04.2013 року за видатковою накладною №ВН-0000265 (а.с. 29) та 13.05.2013 року за видатковою накладною №0000270 (а.с. 31), передало ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП», а останнє прийняло товар на загальну суму 367 321,80 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 168 321,80 грн., крім того, за прострочення оплати товару позивач нарахував товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» 841,61 грн. пені та 1 079,10 грн. 3% річних, які просить стягнути з відповідача.

Колегія суддів зазначає, що даний договір є договором купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом першої інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору та додаткових угод до нього позивачем було здійснено поставку товару, який визначений договором та за який відповідач повністю розрахувався.

26.04.2013 року ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» звернулося до позивача з проханням відвантажити товар без передоплати та надало гарантійний лист №12 (а.с. 32), згідно якого гарантував оплату товару до 12.05.2013 року.

З урахуванням наявності гарантійного листа, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 367 321,80 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних від 30.04.2013 року №ВН-0000265 (а.с. 29) та 13.05.2013 року №0000270 (а.с. 31), яка на день звернення позивача з позовом до суду сплачена покупцем частково.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Обов'язки відповідача щодо оплати товару та строку її проведення визначені у пункті 5.3 договору, відповідно до якого сторони передбачили, що оплата поставленого товару здійснюється 100% передоплати вартості товару і сплачується покупцем з моменту виставлення рахунків протягом 2 банківських днів.

Відповідач, порушуючи умови договору, за отриманий товар у строки зазначені у ст.692 Цивільного кодексу України та визначені останнім у гарантійному листі повністю не розрахувався, заборгувавши позивачу 168 321,80 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 та ст. 692 Цивільного кодексу України, п. 5.3 строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті поставленого позивачем згідно договору на момент звернення з позовом до суду настав.

Оскільки відповідач доказів належної оплати заборгованості за отриманий товар суду не надав, за таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу задоволення позовних вимог приватного підприємства «Бессарабія-В» до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» про стягнення 168 321,80 грн. суми боргу.

Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 841,61 грн. та 3% річних у розмірі 1 079,10 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідальність за порушення умов договору, визначено у п. 6.2 договору, відповідно до якого за прострочення виконання зобов'язань з оплати товару покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі 0,5% від загальної вартості товару.

Колегія суддів проаналізувавши вищевикладені норми, дійшла висновку, що відповідальність, яка визначена у п. 6.2. договору, за своєю правовою природою не є пенею (яка має прогресивний характер та залежить від строку прострочення виконання зобов'язання), а є штрафом (що є одноразовим платежем і не залежить від строків).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанови Вищого господарського суду України від 22.05.2008 року у справі 31/544.

Оскільки судом першої інстанції встановлено неналежне виконання зобов'язання відповідачем та те, що позивач просить стягнути з відповідача саме штраф, таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (штрафу) у розмірі 841,61 грн.

Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши перевірку наданого позивачем та прийнятого місцевим господарським судом розгорнутого розрахунку 3 % річних, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлена сума 3% річних у розмірі 1 079,10 грн. є обґрунтованою та арифметично правильна.

Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що судом першої інстанції не правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 04.09.2013 року було прийнято справу №916/2043/13, до провадження та призначено її до розгляду на 24.09.2013 року (а.с. 97).

Згідно із відміткою на звороті ухвали господарського суду Черкаської області від 04.09.2013 року у справі № 916/2043/13, вказана ухвала була направлена сторонам 05.09.2013 року, тобто без порушення вимог ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №18005 0622747 0 від 05.09.2013 року (а.с. 98), яке підтверджує, що 06.09.2013 року за адресою 19511, Черкаська обл., Городищенський район, с. Мліїв, вул. Леніна, 245, товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» було отримало ухвалу про прийняття справи №916/2043/13 до провадження від 04.09.2013 року, тобто за 18 днів до судового засідання.

Згідно із ч. 1,2,3,5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати: 1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач маючи достатньо часу, а саме 18 днів, не скористався своїм правом та не надіслав до господарського суду Чернігівської області своїх заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що в судове засідання 24.09.2013 року відповідач не з'явився, заяв та клопотань не подавав, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при винесені рішення за відсутності відповідача не було порушено процесуального права, оскільки відкладення розгляду справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком.

З приводу тверджень відповідача, про те, що після порушення провадження у справі відповідачем було сплачено частину боргу у розмірі 29 500,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Про розгляд справи відповідача був належним чином повідомлений та мав можливість надати докази часткової сплати суми боргу до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідач не обґрунтував неможливість подання вищевказаних доказів суду першої інстанції, тому колегія суддів керуючись ст. 101 Господарського процесуального кодексу України при апеляційному розгляді справи не бере їх до уваги. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права подати докази часткової оплати суми основного боргу на стадії виконання рішення.

Судова колегія звертає увагу на те, що зазначену вище обставину слід врахувати відділом виконавчої служби на стадії виконавчого провадження, для запобігання подвійного стягнення з відповідача.

Щодо зменшення судового збору у зв'язку з частковою сплатою суми основного боргу, то колегія суддів зазначає, що як вбачається із платіжних доручень наданих відповідачем, а саме: 05.08.2013 року в сумі 2 000,00 грн.; 14.08.2013 року в сумі 5 000,00 грн.; 15.08.2013 року в сумі 5 000,00 грн.; 04.09.2013 року в сумі 7 500,00 грн.; 18.09.2013 року в сумі 5 000,00 грн.; 26.09.2013 року в сумі 5 000,00 грн., оплата здійснювалась вже після порушення провадження у справі, а тому відповідно до частини 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Також, скаржник просить зменшити штрафні санкції обґрунтування зазначеного відповідач зазначає про те, що відповідач знаходиться у скрутному фінансовому становищі.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18).

Проте відповідач не обґрунтував належними доказами винятковості обставин, які призвели до порушення ним умов договору, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій. При цьому посилання відповідача на його скрутне матеріальне становище, яке не підтверджено належними та допустимими доказами не може бути підставою для зменшення розміру неустойки. Інших доводів винятковості обставин, які призвели до порушення умов договору, відповідачем наведено не було.

За таких обстави, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафу.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягав до стягнення судовий збір у сумі 3 404,85 грн., а не у сумі 3 607,14 грн.

Позивач за платіжним дорученням від 29.07.2013 року №44 (а.с. 9) сплатив за поданим ним позовом 3 607,14 грн. судового збору,

Згідно ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У зв'язку з набранням законної сили 01.11.2011 року Закону України «Про судовий збір» питання повернення судового збору регулюється наведеним законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що за Законом України «Про судовий збір» позивач мав сплатити лише 3 404,85 грн.

Сума переплаченого позивачем судового збору становить 202,29 грн., яка згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції с приводу повернення позивачу 202,29 грн. передплаченого судового збору.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Черкаської області від 24.09.2013 року у справі №916/2043/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» на рішення господарського суду Черкаської області від 24.09.2013 року у справі №916/2043/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 24.09.2013 року у справі №916/2043/13 залишити без змін.

3. Справу №916/2043/13 повернути до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз