Постанова № 35574185, 25.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2013 р. Справа № 804/12750/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняБринзі О.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Бершадська Т.О. Круглик А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод металевих конструкцій» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013р. №0001322200, №000133220, -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод металевих конструкцій» звернулося з позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить скасувати податкові повідомлення-рішення 24.05.2013р. №0001322200 та №000133220, що їх винесено на підставі акту про результати позапланової виїзної документальної перевірки по акту №1298/220/33265372 від 08.05.2013р. по податку на додану вартість в сумі 375104,00 грн., в тому числі: за основним платежем -250069,00 грн. за фінансовими санкціями - 125035,00 грн.; по податку на прибуток в сумі 393858,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 262572,00 грн., за фінансовими санкціями - 131286,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що донарахування податковим органом податкових зобов'язань за вищевказаними оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями є безпідставним, оскільки вони прийняті на підставі висновків, які викладені в акті, що не відповідають вимогам чинного цивільного, господарського та податкового законодавства України. Висновки працівників податкової інспекції щодо нікчемності операцій з поставки та продажу за митний кордон України олії соняшникової не спричиняють реального настання правових наслідків є помилковими та обґрунтованими лише припущеннями посадових осіб контролюючого органу. При цьому, позивач зазначає, що основним видом діяльності підприємства є виготовлення металевих конструкцій, але у статуті передбачено ще декілька інших допоміжних видів напрямків діяльності, у т.ч. і гуртова торгівля, яку позивач здійснює систематично ( 2-3 рази на рік), що відповідно до ст. 6 ГК України відповідає загальним принципам господарювання. Так, з метою додаткового отримання прибутку у межах господарської діяльності підприємства позивачем у грудні 2011р. було укладено договір купівлі-продажу олії соняшникової у ТОВ «Саноіл Торг» з умовами поставки ЕZW - м. Миколаїв , а також був укладений договір комісії з ТОВ «Югекотоп» з метою скорішого проходження товаром санітарно-митних процедур та заходів, направлених на пошуки покупця з укладення міжнародного контракту. Вказаний товар - олія соняшникова - була в подальшому реалізована компанії «Orexim Limited» через комісіонера - ТОВ «Югекотоп». Вказані господарські операції носили реальний характер про що свідчать первинні бухгалтерські документи, зокрема і вантажна митна декларація про перетин кордону та посадовим особам відповідача не надано право встановлювати нікчемність правочинів в актах перевірки у відповідності до повноважень, передбачених ст.20 ПК України. ПК України визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є фінансовий результат господарської діяльності за один квартал (3 місяці), він не визначається по кожній окремій господарській операції, як це зроблено було перевіряючими. Також позивач вказує і на те, що перевіряючими безпідставно не враховано право позивача на використання податкового кредиту від придбання товарів за договором, адже на час здійснення операції продавець був зареєстрований платником ПДВ, а право на податковий кредит виникає в момент отримання податкової накладної при вчиненні придбання у межах господарської діяльності. Щодо дотримання позивачем ділової мети та збитковості даної господарської операції, позивач зазначає про те, що спірні угоди є прибутковими для підприємства, прибуток за цими правочинами з якого було сплачено відповідні податки склав 12287,96 грн., з якого було сплачено податок на прибуток 2580,47 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у ході судового розгляду справи та у наданих письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити посилаючись на те, що спірні рішення, прийняті Криворізькою ОДПІ у відповідності з чинним законодавством, а позовні вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки за вищевказаними операціями позивачем було сплачено постачальнику та комісіонеру 1516983,15 грн., а отримано грошових коштів від покупця 1 276 440,58 грн., фінансовий збиток склав 240 542,57 грн. Окрім того, позивач у своїй діяльності використовував вид діяльності - придбання олії соняшникової нерафінованої 1-го ґатунку, який не передбачений довідкою управління статистики від 05.03.2006р. З огляду на викладене, на думку податкового органу, витрати на придбання олії соняшникової нерафінованої у сумі 1250345, ПДВ 250069 грн. згідно із п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України не мають розумної економічної причини (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. З наведеного, податковою інспекцією зроблено висновок у акті перевірки про те, що угоди укладені між позивачем з ТОВ «Саноіл торг» та ТОВ «Югекотоп» є операціями з продажу товарів без мети отримання доходу, за рахунок чого вбачається навмисне збільшення податкового кредиту і як слідство заниження сплати податкового зобов'язання з ПДВ. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про те, що операція не відповідає меті підприємницької діяльності - одержання прибутку.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 25.10.2013р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод металевих конструкцій» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Криворізької міської ради Дніпропетровської області за адресою: 50057, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Коомойцівська, буд.17 - 06.09.2006р., перебуває на обліку у Криворізькій центральній МДПІ у м.Кривому Розі, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією статуту позивача, копією свідоцтва про державну реєстрацію, копією довідки статистики та копією свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ (а.с.10-30).

У період з 19.04.2013р. по 25.04.2013р. на підставі наказу податкової інспекції № 503 від 19.04.2013р., направлення від 19.04.2013р. № 171 та відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, абз.1,3,5 п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.78.1.11 п.78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Завод металевих конструкцій» з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Саноіл торг» за період з 01.01.2010р. по 01.04.2013р. за результатами якої було складено акт від 08.05.2013р. №1298/220/33265372 за висновками якого встановлені порушення позивачем, а саме:

- п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1649627,17 грн.;

- ст.185, ст.186, п.188.1 ст.188, п.198.3, п.198.4 ст.198 ПК України в результаті чого в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 250069 грн. (а.с.33-41).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення від 24.05.2013р.:

-№0001322200 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 393858 грн. 00 коп. (за основним платежем - 262572 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -131286 грн.) - (а.с.43);

-№0001332200 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 375104 грн. (за основним платежем - 250069 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 125035 грн.) - (а.с.42).

Підставами для донарахування податковою інспекцією вищевказаних грошових зобов'язань стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 08.05.2013р.щодо того, що позивачем перераховувались кошти ТОВ «Саноіл торг», ТОВ «Югекотоп» без мети настання правових наслідків, з метою формування валових витрат та податкового кредиту, тобто укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст.228ЦК України порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемними. Також податковий орган посилається в акті на те, що позивач здійснив операції з купівлі-продажу олії нерафінованої поза межами господарської діяльності підприємства, оскільки довідка статистики не містить такого виду діяльності позивача, а основним його видом діяльності є виробництво будівельних металевих конструкцій та підприємство придбаваючи олію соняшникову сплатило постачальнику та комісіонеру 1516983,15 грн., а отримало грошових коштів від покупця - 1276440,58 грн., фінансовий збиток склав 240542,57 грн., що не носить розумної економічної причини ( ділової мети) - отримання прибутку від господарської діяльності.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

За приписами підпункту 138.4 статті 138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи копії статуту позивача, серед видів господарської діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля товарами народного споживання, а тому посилання відповідача на те, що довідка статистики не містить такого виду діяльності як торгівля нерафінованою соняшниковою олією є безпідставною, оскільки податковим інспектором не були враховані види господарської діяльності, які зазначені у статуті позивача, що призвело до протиправного висновку про те, що оптова торгівля нерафінованою соняшниковою олією не віднесена до господарської діяльності позивача (а.с.16).

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що у перевіряємому періоду позивач мав правовідносини з такими контрагентами, зокрема, ТОВ «Саноіл торг» та ТОВ «Югекотоп» за угодами щодо купівлі-продажу товару, договором комісії, які були здійснені сторонами у березні-червня 2012р.

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаними договорами, які були досліджені податковим інспектором як у ході перевірки, так і надані суду, підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів, видатковими, податковими накладними, актами приймання-передачі копіями звітів комісіонера, копією контракту між комісіонером і Компанією «Orexim Limited», копією вантажно-митної декларації (ВМД),копіями санітарних сертифікатів, копіями виписок банку, які свідчать про сплату за придбані товари (послуги) позивачем, де у складі придбаного товару позивачем сплачено і суму ПДВ. (а.с.44-97).

Незважаючи на досліджені вище первинні бухгалтерські документи, які були досліджені також і під час проведення перевірки податковим органом, що не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні, акт перевірки від 08.05.2013р. містить посилання на те, що вищевказані господарські операції здійснені позивачем без мети настання правових наслідків, а тому є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України(а.с.39).

Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноважень та права щодо встановлення висновків в актах перевірки щодо нікчемності, реальності чи нереальності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності, не надано повноважень щодо перевірки на відповідність цих правочинів і нормам господарського чи цивільного законодавства.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 08.05.2013р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами позивача договори купівлі-продажу та договір комісії є нікчемними правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (а.с.39).

Таким чином, з урахуванням вище досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які складені у відповідності до вимог ст.ст. 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», висновки податкового інспектора є безпідставними, не обґрунтованими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, а є лише припущеннями посадової особи органу державної податкової служби, що суперечить як нормам Податкового кодексу України, так і Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 ( далі - Порядок № 984).

Окрім того, слід зазначити, що частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу чи комісії не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 08.05.2013р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Завод металевих конструкцій» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 08.05.2013р. про нікчемність (нереальність, безтоварність) правочинів, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що ці правочини суперечать моральним засадам суспільства, спрямовані на заволодіння майном держави та призводять до втрати дохідної частини Державного бюджету України не підтверджена жодними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Також, зміст акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України, що є порушенням Порядку № 984.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та витрат у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість та витрат в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами.

З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача формувати податковий кредит по правовідносинах з вищенаведеними контрагентами є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України, Податкового кодексу України та вказані висновки є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними бухгалтерськими документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій за вищевказаними договорами з контрагентами позивача.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, сплативши податок на додану вартість у складі вартості придбаного товару, позивач не повинен його сплачувати вдруге у разі несплати ПДВ його контрагентом.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та у своїй постанові від 14.11.2012р. № К/9991/50772/12.

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи, так і підтверджується актом перевірки, позивач сплатив ПДВ у складі вартості товару, що підтверджується відповідними копіями виписок банку, які наявні в матеріалах справи (а.с.95-97) а, отже сплативши ПДВ у складі вартості товару, позивач, отримавши податкову накладну, має право віднести вказану суму до складу податкового кредиту з ПДВ у відповідності до вимог ст. 198 ПК України.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Окрім того, у ході проведення перевірки згідно акту перевірки, податковим органом було встановлено, що у 2012р. позивач придбавав у ТОВ «Саноіл торг» олію соняшникову нерафіновану на загальну суму 1516983,15 грн., яку в подальшому були реалізовані позивачем на експорт через комісіонера за договором комісії, укладеним з ТОВ «Югекотоп» - Компанії «Orexim Limited», на загальну суму 1276440,58 грн. за ставкою ПДВ у розмірі «0»%.

Податковий орган, при порівнянні фактурної вартості реалізованої продукції по ВМД із сукупною сумою ціни з ПДВ, сплаченої за дану продукцію на території України дійшов висновку, що позивачем отримано фінансовий результат від проведених операцій на експорт у вигляді збитку у загальній сумі 240542,57 грн. Окрім того, акт перевірки містить посилання і на те, що операція з продажу товару за ціною нижчою від ціни придбання, за рахунок чого вбачається навмисне збільшення податкового кредиту, і, як слідство, заниження сплати податкового зобов'язання з ПДВ свідчить про те, що операція не відповідає меті підприємницької діяльності - одержання прибутку (а.с.38-40).

Однак, така позиція органу державної податкової служби не узгоджується з нормами ПК України, виходячи з наступного.

Згідно п.п.14.1.36,14.1.231 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно п.п.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

У відповідності до вимог п.п.135.4.1 п.135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визначається у розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана у будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією товарів/послуг.

За приписами п.195.1 ст.195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються за нульовою ставкою оподатковуються операції, зокрема, з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.274 Митного кодексу України від 11.07.2002р. митна вартість товарів, що ввозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

Статтею 49 Митного кодексу України від 13.03.2012р. визначено, що митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

Отже, при визначенні бази оподаткування ПДВ придбаних товарів, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до Митного кодексу України і застосовується при переміщенні через митний кордон не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.10.2010р. та 12.03.2012р. №21-9а10, № 21-380а11, від 28.05.2013р. №21-152а13.

В той же час, судом встановлено також, що суми податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі придбаного товару ТОВ «Саноіл торг» та ТОВ «Югекотоп», були відображені позивачем у складі податкового кредиту з урахуванням наявності належно оформлених податкових накладних у відповідності до вимог п.198.6 ст.198 ПК України.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем при придбанні товару у ТОВ «Саноіл торг» було сплачено у складі вартості товару і ПДВ, будь-яких доказів щодо розбіжностей у формуванні як позивачем, так і ТОВ «Саноіл торг» не виявлено податковою перевіркою, а тому суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено суми ПДВ до податкового кредиту по операціях з купівлі-продажу товару з ТОВ «Саноіл торг».

Також, твердження відповідача про збитковість конкретно взятої господарської операції не узгоджується з нормами ПК України, норми якого не передбачають збитковість підприємства від окремо взятої господарської операції та наданими доказами про те, що позивачем у вказаному періоді був отриманий дохід від господарської діяльності підприємства вцілому та суми податку на прибуток сплачені до бюджету, що не оспорювалося представником відповідача у судовому засіданні.

Окрім того, слід зазначити, що приписи ПК України не ставлять в залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Податковий кодекс України також не пов'язує право формування витрат та податкового кредиту платником податків із фінансовим результатом звітного періоду підприємства.

За викладеного, суд приходить до висновку, що збитковість за окремо взятою господарською операцією не доведена відповідачем належними та допустимими доказами та не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування витрат по податкового кредиту у відповідності до вищенаведених норм чинного податкового законодавства.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем не надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятих податковим органом оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не можуть бути прийняті судом до уваги та покладені в основу даного рішення і твердження відповідача про те, що зазначені господарські операції позивача призвели до заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цього суду відповідачем не надано.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 24.05.2013р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення №8208 від 25.09.2013р. позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн.(а.с. 99), а тому з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена сума судових витрат підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод металевих конструкцій» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2013р. №0001322200,№000133220 - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 24.05.2013р. №0001322200,№000133220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод металевих конструкцій» (50057, м. Кривий Ріг, вул.Коломійцівська,17, ЄДРПОУ 33265372) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 11.11.2013р.

Суддя С.О. Конєва