Постанова № 35567642, 14.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2013 року 08:30 № 826/15881/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві,

Управління Державної казначейської служби України в місті Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі по тексту - відповідач 1, Реєстраційна служба) та Управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі по тексту - відповідача 2, Управління ДКСУ в м. Києві), в якому просив визнати бездіяльність відповідача 1 по підготовці та наданню позивачу клопотання про повернення коштів протиправною та зобов'язати відповідача 2 вчинити дії, а саме повернути сплачене державне мито та кошти за надання витягу з Державного реєстру прав та їх обтяжень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2013 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 30 жовтня 2013 року.

У судове засідання, призначене на 30 жовтня 2013 року, сторони не з'явились, що стало підставою для відкладення розгляду справи на 11 листопада 2013 року.

У судовому засіданні 11 листопада 2013 року позивач підтримав заявлені вимоги та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував з огляду на його необґрунтованість. Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, надіслав письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позову відмовити.

Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 11 листопада 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

30 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) разом з якою були подані квитанції про сплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень на суму 119 грн. та 120 грн. за надання витягу з реєстру.

У травні 2013 року позивачем до Реєстраційної служби подано заяву про відкликання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за результатами розгляду якої рішенням державного реєстратора від 27 травня 2013 року її було задоволено, а документи - повернуто заявнику.

У зв'язку з тим, що реєстрація прав проведена не була, у вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача 1 із заявою, в якій просив підготувати подання до відповідача 2 з метою повернення сплачених коштів, а також надати оригінали або копії квитанцій, якими підтверджується проведення оплати відповідних коштів заявником.

За результатами розгляду зазначеного звернення, відповідачем 1 направлено відповідь, якою у наданні копій або оригіналів квитанцій позивачу відмовлено.

Не погоджуючись з діями відповідача 1 та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на таке.

Основними нормативно-правовими актами, що врегульовують спірні правовідносини є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України від 01.07.2004р. №1952-IV), Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 (далі по тексту - Порядок №703) та декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року №7-93.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Таким законом є Закон України від 01.07.2004р. №1952-IV, преамбулою якого закріплено, що він визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно з частиною 1 статті 3 названого Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (стаття 4 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV).

До повноважень органу державної реєстрації прав належить, зокрема: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав (пункти 1, 2 частини 1 статті 8 того ж Закону).

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Приписами частини 2 названої статті визначено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав, порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.

На реалізацію наведених вище банкетних норм, постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Державна реєстрація прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень в установлених законом випадках проводиться відповідно до вимог та з урахуванням особливостей, визначених цим Порядком.

Відповідно до пункту 4 зазначеного Порядку, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита (пункт 10 Порядку №703).

Пунктом 16 Порядку № 703 визначено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

У той же час, пунктом 15 названого Порядку закріплено, що заява про державну реєстрацію може бути відкликана заявником до прийняття рішення щодо державної реєстрації прав шляхом подання органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Під час подання заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові документи, що зазначені в пункті 9 цього Порядку.

Орган державної реєстрації прав, нотаріус приймає заяву про відкликання заяви про державну реєстрацію шляхом її реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів з автоматичним присвоєнням їй реєстраційного номера, фіксацією дати та часу її реєстрації.

Орган державної реєстрації прав, нотаріус видає заявникові картку прийому заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, форму та вимоги до оформлення якої встановлює Мін'юст.

Державний реєстратор розглядає заяву про відкликання заяви про державну реєстрацію в день її прийняття.

За результатами розгляду заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію державний реєстратор приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію без розгляду у зв'язку з її відкликанням або про відмову в задоволенні заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації прав, нотаріус в день прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію без розгляду у зв'язку з її відкликанням або рішення про відмову в задоволенні заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію видає або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення заявникові таке рішення.

Відповідно до абзацу 12 пункту 15 Порядку №703 у разі прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію без розгляду у зв'язку з її відкликанням орган державної реєстрації прав, нотаріус видає або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення заявникові також документи, подані ним для проведення державної реєстрації прав.

У разі коли заявник особисто отримує рішення про залишення заяви про державну реєстрацію без розгляду у зв'язку з її відкликанням або рішення про відмову в задоволенні заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію, заявник пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документи, що зазначені в пункті 9 цього Порядку, та повертає органові державної реєстрації прав, нотаріусові картку прийому заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію з відміткою про отримання відповідного рішення, яка підписується ним із зазначенням дати та часу їх отримання.

У разі коли заявник особисто отримує рішення про залишення заяви про державну реєстрацію без розгляду у зв'язку з її відкликанням, він повертає органові державної реєстрації прав, нотаріусові також картку прийому заяви про державну реєстрацію з відміткою про отримання документів, поданих заявником для проведення державної реєстрації прав, яка підписується ним із зазначенням дати та часу їх отримання.

Проте, абзацом 15 названого пункту також закріплено, що орган державної реєстрації прав, нотаріус не повертає документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наведеною правовою нормою прямо передбачено неповернення заявнику документів, що підтверджують внесення ним плати за надання витягу з Державного реєстру прав та сплату державного мита.

У той же час, як вбачається зі змісту направленого позивачу листа від 16 вересня 2013 року №30192/0/11-13 за підписом начальника Реєстраційної служби, порушене у зверненні ОСОБА_1 від 01 вересня 2013 року питання щодо підготовки подання до ДКС України про повернення сплачених ним коштів розглянуто не було, а саме не було повідомлено позивача про рішення, прийняте відповідачем за наслідками розгляду відповідного питання.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовну в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду питання по підготовці та наданню клопотання про повернення коштів.

Відповідно до приписів частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача, вийти за межі доводів позовної заяви та зобов'язати відповідача 1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 вересня 2013 року в частині порушеного у ній питання щодо підготовки подання до ДКС України про повернення коштів, сплачених за проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та отримання витягу із реєстру прав на нерухоме майно та надати відповідь у порядку і строки, визначені законодавством України.

У той же час, посилання позивача на статтю 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», якою закріплено визначення платників державного мита, на обґрунтування заявленого позову, суд сприймає критично, оскільки названою правовою нормою не визначені підстави для повернення державного мита.

Крім того, у статті 8 Декрету закріплено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

2) відмови державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій;

3) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Проте, наявність визначених у Декреті підстав у спірних правовідносинах, позивачем не доведено.

Розглядаючи вимоги, заявлені позивачем до відповідача 2 щодо зобов'язання останнього вчинити дії по поверненню державного мита та коштів, сплачених за надання витягу з державного реєстру прав та їх обтяжень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року №226, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 року за №1000/7288, який був чинний на момент звернення позивача із заявою від 02 вересня 2013 року, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

З огляду на викладене, вимога щодо зобов'язання відповідача повернути сплачені позивачем кошти є передчасною, оскільки відповідного подання уповноваженого на це органу оформлено не було.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач 1 суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 02 вересня 2013 року в частині підготовки подання до Державної казначейської служби України про повернення державного мита та коштів, сплачених за отримання витягу з реєстру прав на нерухоме майно.

3. Зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 вересня 2013 року в частині підготовки подання до Державної казначейської служби України про повернення державного мита та коштів, сплачених за отримання витягу з реєстру прав на нерухоме майно в порядку і строки, визначені чинним законодавством України.

4. У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко