Постанова № 35567535, 25.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2013 року 08:30 № 826/15358/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»,

Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві

треті особи ОСОБА_2

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»

про визнання незаконною реєстрації та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі по тексту - відповідач 1, БТІ) та Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2, Реєстраційна служба), треті особи: ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа 1, ОСОБА_2) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі по тексту - третя особа 2, ТОВ «Кредитні ініціативи»), в якому просила визнати незаконною реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2, зобов'язати відповідача 1 скасувати запис від 07 вересня 2011 року про реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 та зобов'язати відповідача 2 скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 на підставі мирової угоди від 22 липня 2011 року та зареєструвати право власності на зазначену квартиру за позивачем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2013 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 23 жовтня 2013 року.

У судове засідання, призначене на 23 жовтня 2013 року, з'явились представники позивача та третьої особи 2. Відповідачі та третя особа 1 у судове засідання не з'явились, що в силу приписів частини 1 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України стало підставою для відкладення розгляду справи на 05 листопада 2013 року.

У судовому засіданні 05 листопада 2013 року представник позивача та третьої особи 2 підтримали позов з підстав викладених у ньому та просили його задовольнити. Відповідачі та третя особа 1 в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляд справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, витребувані ухвалою суду від 23 жовтня 2013 року документи відповідачі не надали.

Згідно з частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 05 листопада 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

05 та 07 листопада 2013 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли витребувані у відповідачів документи.

11 та 20 листопада 2013 року третьою особою - ОСОБА_2 через канцелярію суду подано письмові заперечення проти позову та додаткові пояснення.

За результатами ознайомлення з документами та запереченнями, які надійшли на адресу суду, 15 листопада 2013 року представником позивача надано додаткові пояснення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період перебування в шлюбі з ОСОБА_2, 20 червня 2007 року позивачем укладено кредитний договір з АКБ «ТАС-Комерцбанк» №2709/0607/88-203 та іпотечний договір №2709/0607/88-203-Z-1. У зв'язку з підписанням іпотечного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 накладено заборону на відчуження, дані про яку внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №5173097.

За результатами розгляду справи №2-1438-11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, припинення шлюбних відносин та поділ майна, 22 липня 2011 року Васильківським міськрайонним судом Київської області постановлено ухвалу, якою затверджено мирову угоду, укладену 19 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Згідно пункту 3 зазначеної угоди ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 разом із встановленими щодо неї обтяженнями для забезпечення кредитних зобов'язань, що існують відповідно до кредитного договору від 20 червня 2007 року №2709/0607/88-203, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» (до реорганізації АКБ «ТАС-Комерцбанк») у повному обсязі, та не заперечує проти передачі, оформлення та реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2

На підставі зазначеної ухвали та заяви ОСОБА_2 07 вересня 2011 року реєстратором БТІ проведено державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2

Посилаючись на допущення державним реєстратором порушень вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно та проведення державної реєстрації прав на майно щодо якого було встановлено та зареєстровано заборону на відчуження, позивач просить визнати незаконною таку реєстрацію та зобов'язати відповідача 1 скасувати запис про проведення такої реєстрації.

У той же час, з огляду на те, що повноваження щодо реєстрації права власності на нерухоме майно з січня 2013 року передано відповідачу 2, позивач просить зобов'язати Реєстраційну службу скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за третьою особою 1 та провести реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на таке.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року №435-IV зі змінами та доповненнями (далі по тексту - ЦК України), Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України від 01.07.2004р. №1952-IV), Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно та проведення державної реєстрації прав на майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за №157/6445 (далі по тексту - Тимчасове положення №7/5), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011р. №703 (далі по тексту - Порядок №703).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Таким законом є Закон України від 01.07.2004р. №1952-IV, преамбулою якого закріплено, що він визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

За визначеннями наведеними у статті 2 цього Закону, об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно з частиною 1 статті 3 названого Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (стаття 4 Закону України від 01.07.2004р. №1952-IV).

Відповідно до пункту 1.3 Тимчасового положення № 7/5, чинного на час звернення третьої особи 1 із заявою про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

З метою забезпечення належної діяльності бюро технічної інвентаризації з питань реєстрації прав власності на нерухоме майно наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003р. №7/5 також затверджений Порядок ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно (далі по тексту - Порядок ведення Реєстру прав власності).

Згідно Порядку ведення Реєстру прав власності реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснює бюро технічної інвентаризації (БТІ), тобто відповідач 1; держателем Реєстру прав власності на нерухоме майно є Міністерство юстиції України, яке забезпечує функціонування Реєстру; адміністратором Реєстру прав власності на нерухоме майно визначено державне підприємство «Інформаційний центр».

Пунктом 1.2. Тимчасового положення №7/5 встановлено, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Здійснюючи аналіз наведених правових норм, суд приходить до висновку, що підставою для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно є документальне підтвердження факту виникнення, переходу або припинення такого права.

Зазначене також підтверджується приписами Тимчасового положення №7/5, в додатку №2 якого закріплено перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до пункту 1.3. Тимчасового положення №7/5 реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють реєстратори бюро технічної інвентаризації (далі - реєстратори БТІ).

Згідно з пунктами 2.1. та 2.2. Тимчасового положення №7/5 для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до реєстратора БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи, їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Наведені правові приписи дублюють положення статті 16 Закону України від 01.07.2004р. №1952-VI, яка закріплює аналогічний перелік документів, що подаються разом із заявою.

З моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав реєстратором БТІ розпочинається її розгляд.

Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема:

- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для проведення державної реєстрації прав, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав;

- відповідність відомостей про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам;

- відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно.

За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній.

Одночасно з прийняттям рішення про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ вносить записи до відповідного розділу Реєстру прав.

Після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

У той же час, пунктом 3.5 Тимчасового положення №7/5 передбачено, що реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо:

1) заявлене право не є таким, що підлягає державній реєстрації відповідно до Положення;

2) із заявою про державну реєстрацію прав звернулась особа (особи), яка не може бути заявником відповідно до Положення;

3) об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, розташований у межах території, на якій свою діяльність здійснює інше БТІ відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав;

4) подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;

5) заявлене право вже зареєстроване;

6) не проведено технічну інвентаризацію об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий об'єкт;

7) право власності та інші речові права на нерухоме майно виникли на підставі правочинів за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про накладення заборони та/або арешту нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом;

8) право власності на нерухоме майно, що перебуває у податковій заставі, виникло з порушенням встановленого порядку відчуження;

9) відчуження або інше визначення юридичної долі об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, у випадках, встановлених нормативно-правовими актами, відбулося без отримання витягу з Реєстру прав або строк його дії закінчився;

10) у тридцятиденний строк з моменту надіслання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав заявником (заявниками) не усунено обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Зазначений перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності є вичерпним та кореспондується з приписами статті 24 Закону України від 01.07.2004р. №1952-VI, в якій також закріплено, що підставою для відмови у проведенні державної реєстрації справ є, зокрема, подання заяви про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Як встановлено судом, у порушення наведених положень Закону України від 01.07.2004р. №1952-VI та Тимчасового порядку №7/5, реєстратор БТІ при здійсненні реєстрації речових прав на нерухоме майно не встановлювала відповідність заявлених прав і поданих третьою особою 1 документів та не взяла до уваги той факт, що на підставі договору іпотеки на зазначене нерухоме майно накладено заборону відчуження, інформація про яку внесена до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Посилання відповідача 1 на проведення державної реєстрації прав власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 на підставі рішення суду - ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2011 року, що, в свою чергу, звільняло державного реєстратора від обов'язку перевірити існування зареєстрованих заборон або інших обтяжень, що перешкоджали такій реєстрації, суд вважає помилковим.

Так, як вбачається зі змісту Тимчасового положення №7/5 ухвала суду про затвердження мирової угоди є одним з документів, на підставі якого може бути проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

У той же час, названим положенням закріплено загальну процедуру встановлення реєстратором відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації незалежно від того, на підставі яких правовстановлювальних документів подано заяву про реєстрацію прав.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 18 листопада 2009 року Першою київською державною нотаріальною контролю було внесено запис про арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2, накладений ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 червня 2009 року №2-9005/09 з урахуванням змін, внесених ухвалою того ж суду від 18 листопада 2009 року.

Отже, на момент проведення реєстрації прав власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 існували заборона на її відчуження, накладена у зв'язку з укладенням іпотечного договору, а також арешт, накладений ухвалою суду, що в силу пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України від 01.07.2004р. №1952-VI є безумовною підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в порушення вимог пункту 3.1. Тимчасового положення №7/5 реєстратор БТІ не перевірив наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно, оскільки ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2011 року про перехід до ОСОБА_2 права власності на кватиру АДРЕСА_2 разом із встановленими щодо неї обтяженнями для забезпечення кредитних зобов'язань, що існують відповідно до кредитного договору від 20 червня 2007 року №2709/0607/88-203, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» (до реорганізації АКБ «ТАС-Комерцбанк»), у повному обсязі. Проте, під час проведення державної реєстрації реєстратор не перевірив виконання наведеної умови, яка була обов'язковою для виконання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання незаконною реєстрацію права власності на кватиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2, проведеної реєстратором Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 07 вересня 2011 року.

Аналізуючи вимоги позивача про зобов'язання відповідача 1 скасувати запис від 07 вересня 2011 року про проведення реєстрації права власності на кватиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З 1 січня 2013 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (далі по тексту - Порядок №703).

Відповідно до пункту 1 названого Порядку саме цей порядок визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Пунктом 2 Порядку №703 закріплено, що державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Під органами державної реєстрації прав Порядок №703 передбачає структурні підрозділи територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру.

Згідно з пунктом 3 цього Порядку рішення щодо державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, форму та вимоги до оформлення яких встановлює Мін'юст, приймає державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор).

Відповідно до Порядку №703 14 грудня 2012 року Міністерством юстиції України видано наказ №1844/5 «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна», згідно з абзацом 4 пункту 4 якого, Державному підприємству «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (ОСОБА_4) наказано забезпечити припинення доступу державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, приватних нотаріусів до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, а реєстраторів бюро технічної інвентаризації - до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

З огляду на викладене, на момент постановлення рішення у справі, у відповідача 1 відсутні правові підстави для вчинення дій щодо скасування запису про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2, а тому позов у зазначеній частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача 2 скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2, проведену на підставі мирової угоди від 22 липня 2011 року, та зареєструвати право власності на зазначену квартиру за позивачем, суд також приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, яка складена станом на 17 червня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_2 відсутні (а.с. 174).

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідач 2 є органом державної реєстрації прав, який проводить таку реєстрацію шляхом внесення записів саме до Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд приходить до висновку про неможливість вчинення ним дій по скасуванню реєстрації, оскільки така реєстрація щодо квартири АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не проводилась.

Крім того, з огляду на існування в Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2, на момент звернення позивача до відповідача 2 із заявою про проведення державної реєстрації її права власності на таку квартиру останній обґрунтовано відмовив у проведенні реєстраційної дії.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідачі суду не надали.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню в частині.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконною реєстрацію права власності на кватиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2, проведену реєстратором Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 07 вересня 2011 року.

3. У решті позову відмовити.

4. Стягнути з Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4-В, код ЄДРПОУ 03359836) на користь ОСОБА_1 (04053, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору в сумі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко