Рішення № 35567127, 12.11.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/14855/12

Провадження № 2/752/355/13

РІШЕННЯ

Іменем України

12.11.2013 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Калініченко Л.С., при секретарі Крекотень (Тучемській) О.В., Коркіній М.М., Черковій Ю.С., Руденко М.М., Колесник В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

у липні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1. В обґрунтування позову зазначив, що 14 травня 2010 року Дарницьким районним судом м. Києва винесено рішення про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 4879318,51 грн. та судові витрати в сумі 1820 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.09.2010 р. з ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» в солідарному порядку стягнуто суму боргу 1673018,59 грн. та судові витрати в сумі 1820 грн. На виконання вищевказаних рішень відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції постановами від 21.02.2011 р. відкрито виконавчі провадження № 24567852 та № 24567964. Пунктами 4 та 5 вищевказаних постанов накладено арешт на все майно боржника в межах сум стягнення та оголошено заборону на його відчуження. Однак, всупереч такій забороні 02 червня 2011 року між ОСОБА_2 та громадянином Грецької Республіки ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві власності. З огляду на вказані обставини та посилаючись на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та громадянином Грецької Республіки ОСОБА_6 02 червня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований за номером 1722.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача -1 ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог. Суду пояснила, що на момент укладання договору купівлі-продажу вищезазначена квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_2, та не перебувала під забороною, арештом, не була предметом іпотеки позивача, судового спору, не перебувала в податковій заставі, прав третіх осіб на квартиру не існувало, договорів щодо передачі цієї квартири в іпотеку на той час не існувало, що підтверджується відповідними витягами нотаріуса на дату укладення договору. ОСОБА_2 не було відомо про будь-які судові та виконавчі провадження, відкриті щодо нього та його майна. Стосовно арешту накладеного на квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_2 також нічого не було відомо. Крім того, представник відповідача-1 повідомила, що на даний момент відповідно до постанов від 01.11.2011р. та 10.11.2011р. виконавчі провадження ВП № 24567852 та ВП № 24567964 закінченні, все майно, що належить ОСОБА_2, було звільнено з-під арешту.

Представники відповідача-2 громадянина Грецької Республіки ОСОБА_6 в судовому засіданні також заперечували проти позову, посилаючись на те, що у витягу з єдиного реєстру заборон на дату укладання договору купівлі - продажу квартири відомості щодо накладення арешту на спірну квартиру були відсутні. Крім того, повідомили, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу арешти, накладені постановами державного виконавця від 21.02.2011 р. взагалі не були дійсними, оскільки не направлялись державним виконавцем до належним органів, внаслідок чого обтяження на майно ОСОБА_2 не було зареєстроване у встановленому законом порядку.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.05.2010 р. у справі № 2-2529 з ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» в солідарному порядку стягнуто суму боргу 4 879 318,51 грн. та судові витрати в сумі 1820,00 грн. На виконання вказаного рішення 24.11.2010 стягувачу видано виконавчий лист.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.09.2010 р. у справі № 2-4638/2010 з ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» в солідарному порядку стягнуто суму боргу 1 673 018,59 грн. та судові витрати в сумі 1 820,00 грн. На виконання вказаного рішення 18.11.2010 стягувачу видано виконавчий лист.

21.02.2011 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Шевченко С.П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва № 2-2529 від 24.11.2010 р. про стягнення з ОСОБА_2 4 881 138,51 грн., якою одночасно накладено арешт на майно ОСОБА_2 в межах суми стягнення та встановлено заборону на відчуження майна.

21.02.2011 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Шевченко С.П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва № 2-2-4638 від 18.11.2010 р. про стягнення з ОСОБА_2 4 881 138,51 грн., якою одночасно накладено арешт на майно ОСОБА_2 в межах суми стягнення та встановлено заборону на відчуження майна.

02 червня 2011 року між ОСОБА_2 та громадянином Грецької Республіки ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Вказаний договір зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за номером 1722, договір зареєстрований у Державному реєстрі правочинів, витяг номер 9967316 від 02 червня 2011 року.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою- трутью, п'ятою та шостої ст.203 цього Кодексу.

Судом встановлено, що в момент вчинення правочину 02.06.2011 року (договору купівлі - продажу квартири) сторонами договору ОСОБА_2 та громадянином Грецької Республіки ОСОБА_6 в повному обсязі додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Договір купівлі - продажу був укладений на підставі витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» за № 29202936 від 03.03.2011, у відповідності з інформацією якого на квартиру не було накладено жодних обтяжень, обмежень щодо її відчуження.

Крім того, зі змісту листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 04 вересня 2013 року та наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що на дату укладання спірного договору купівлі - продажу, тобто станом на 02 червня 2011 року, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відсутня будь-яка інформація щодо будь-яких обтяжень, що могли бути накладені на квартиру чи майно ОСОБА_2

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Частина 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до прав на нерухоме майно законодавець відносить також обтяження таких прав.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема, фізичним особам, в тому числі це податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Частина 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Обтяженням згідно з положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Отже, оскільки постановами органів державної виконавчої служби було накладено обтяження на майно, яке підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до положень діючого законодавства, такі обтяження є чинними з моменту їх державної реєстрації.

Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 11.02.2012 р. № 1878-VI державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеним цим законом, здійснюється з 1 січня 2013 р. В п. 3 цього Розділу зазначено, що до 1 січня 2013 р. державна реєстрація відомостей про обтяження нерухомого майна проводиться нотаріусами, реєстраторами юридичної особи, яка належить до сфери управління Мінюсту. Державна реєстрація обтяжень в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна здійснюється до 1 січня 2013 року.

Таким чином, судом встановлено, що доказом наявності належним чином накладеного до 1 січня 2013 року обтяження на нерухоме майно можуть бути лише дані щодо включення відомостей про таке обтяження в Єдиний реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Так, відповідно до п. 47 чинної на момент укладення договору купівлі-продажу квартири Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту від 03.03.2004 № 20/5 договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Наведене положення підзаконного нормативно-правового акту підтверджує висновок щодо можливості встановлення наявності арешту виключно за наявності відповідних даних про нього в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Враховуючи наведене, доводи представника позивача про те, що на момент укладання правочину існувала заборона щодо відчуження спірної квартири, були дослідженні судом в судовому засіданні, однак вони спростовуються витягом з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 02.06.2011 р. та положенням ч. 3 ст .3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в якому визначено, що обтяження на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору арешт на квартиру АДРЕСА_1 не був дійсним, оскільки дані щодо даного виду обтяження не було зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Крім того, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про те, що у позивача відсутнє порушене право, яке б підлягало захисту, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 02.06.2011 р.

Так, позивач зазначає, що внаслідок відчуження відповідачем-1 квартири в період дії заборони, порушено його право задоволення грошових вимог за рішеннями Дарницького районного суду м. Києва від 14.05.2010 року у справі №2-2529 та від 23.09.2010 року у справі №2-4638/2010.

У відповідності до норми частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частина 1 статті 16 ЦК України закріплює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільного права частина 2 статті 16 ЦК України встановлює визнання правочину недійсним.

Виходячи з наведених положень ЦК України, суд визначає, що позов не може бути задоволений, оскільки позивач не довів наявність порушення його цивільного права вимоги на задоволення грошових вимог за рішеннями Дарницького районного суду м. Києва від 14.05.2010 року у справі №2-2529 та від 23.09.2010 року у справі №2-4638/2010, оскільки позивачем не надано доказів неможливості виконанні рішень Дарницького районного суду м. Києва за рахунок іншого майна боржника, в той час як оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 02.06.2011 р. не суперечить нормам ч.1 ст. ст. 6, 24, ч.3 ст. 30, ч.ч.1 та 6 ст.55 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, квартира АДРЕСА_3 ніколи не перебувала та не перебуває в іпотеці позивача. Більше того, як встановлено судом із наданих відповідачем-1 документів, до моменту укладення спірного договору купівлі-продажу квартири, така квартира відповідно до договору іпотеки №014/0398/74/02348 від 16.05.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за № 1553, перебувала в іпотеці ВАТ «Ерсте Банк», якому і належало першочергове право на задоволення вимог за рахунок спірної квартири.

Оцінивши зібрані по справі і досліджені у судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 є не обґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.16, 203, 215ЦК України, ст.ст. 10,53, 57, 60, 208, 209, 169,212, 213, 215, 218, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

Апеляційна скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя