Постанова № 35559321, 06.11.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 року м. Миколаїв Справа № 814/2983/13-а

12:45

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомТоваритсва з додатковою відповідальністю "Миколаївбудмеханізація", вул. Новозаводська, 13, м. Миколаїв, 54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028 проскасування податкового повідомлення - рішення від 27.03.2013р. № 0000422202 та від 05.06.2013р. № 0002792202

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 27.03.2013 року № 0000422202 та від 05.06.13 № 0002792202

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ та відніс до валових витрат суми від здійснення угод з контрагентами, які відповідач вважає нікчемними.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ та відніс до валових доходів та валових витрат суми від здійснення угод, які є нікчемними. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Представники сторін надали до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

З 22.02.13 по 04.03.13 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат, а також доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «ЗЕНКО», ТОВ «ТРАНС ГАРАНТ СЕРСІВ», ТОВ «ФІНВЕСТБУД», ТОВ «РТС - СТАЛЬ», ТОВ «АКСА», МПП «ДАО», ТОВ «ВІКО - МИКОЛАЇВ», ТОВ «ТПК МОНОЛІТ», ПП ВКФ «УНІВЕРСАЛ - ЦЕНТР» за період з 01.07.10 по 30.03.11.

12.03.13 за результатами перевірки відповідачем було складено акт № 596/22-200/01273125, у висновках якого крім іншого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.5.1, ст.5, пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 №334/94-ВР (далі Закон №334), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 517195 грн.

п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3.04.97 №168/97-ВР (далі Закон №168), п.185.1 ст. 185, п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ суму 413756,40 грн.

На підставі даного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

27.03.13 № 0000412202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 413756,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 102973,00 грн.;

27.03.13 № 0000422202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 517195,00 грн. та штрафними санкціями на суму 128716,00 грн.;

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивачем було подано скарги до ДПС у Миколаївській області та ДПС України.

Рішенням про результат розгляду скарги від 24.05.2013 року № 1150/10/10-209 ДПС у Миколаївській області скаргу позивача задовольнила частково, а саме: податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 27.03.2013 року №0000422202 залишено без змін, податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 27.03.2013 року №0000412202 в частині накладення штрафу в сумі 132,10 грн. скасовано.

Рішенням про результат розгляду скарги від 20.06.2013 року № 5246/6/99-99-10-01-15 Міністерство доходів і зборів України залишило без змін оскаржувані податкові повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, з урахуванням рішення прийнятого за розглядом первинної скарги.

За результатами адміністративного оскарження, відповідачем замість частково скасованого податкове повідомлення - рішення від 27.03.2013 року №0000412202 винесено рішення № 0002792202 від 05.06.2013 року.

Що стосується нікчемності угод укладених позивачем з його контрагентами, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Що стосується правомірності віднесення позивачем сум ПДВ отриманого від контрагентів до податкового кредиту, віднесення сум вартості придбаного товару до валових витрат, суд зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи позивач у період з 01.07.2010 року по 30.03.2011 року здійснював будівельні субпідрядні земляні роботи, надавав послуги силових машин та механізмів, вантажно - розвантажувальні роботи за допомогою машин та механізмів, здійснював ремонт машин та механізмів, здійснював оптову торгівлю будівельними матеріалами з контрагентами ПП «ЗЕНКО», ТОВ «ТРАНС ГАРАНТ СЕРСІВ», ТОВ «ФІНВЕСТБУД», ТОВ «РТС - СТАЛЬ», ТОВ «АКСА», МПП «ДАО», ТОВ «ВІКО - МИКОЛАЇВ», ТОВ «ТПК МОНОЛІТ», ПП ВКФ «УНІВЕРСАЛ - ЦЕНТР».

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надані до суду первинні документи: договори куплі - продажу, договори поставки, видаткові та податкові накладні, акти приймання - передачі наданих послуг, товаротранспортні накладні, банківські виписки, загальна сума ПДВ за якими склала 413792,20 грн.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентами, тому суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентами фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Також суд не приймає до уваги акт ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова № 218/23-104/350726690 від 10.03.2011 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «ФІНВЕСТБУД», акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС № 343/23-300/37104898 від 18.03.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ВІКО - МИКОЛАЇВ», акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС № 322/23-300/35639320 від 16.03.2011 року «Про результати доментальної позапланової виїзної перевірки » ТОВ «ТРАНС ГАРАНТ СЕРСІВ», акт ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС № 243/15-2/37125153 від 16.08.2011 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки » ТОВ «РТС - СТАЛЬ», де зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених підприємством з контрагентами - постачальниками, оскільки, як було вище зазначено судом податкові органи не мають права на визнання правочинів нікчемними.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС № 1114/23-300/36486418 від 18.10.2011 року

Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «ЗЕНКО», щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період січень - грудень 2010 року, січень - травень 2011 року, акт ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС № 225/22-300/32884421 від 06.08.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП ВКФ «УНІВЕРСАЛ - ЦЕНТР» з питань взаємовідносин з ТОВ "Де-Лонга» березень 2010 року, ПП "Мгновение ЮГ" за лютий 2011 року, ТОВ ФІРМА "АВАНТЕХТРАНС" за лютий - березень 2011 року, ПП "Реа-Рент Миколаїв" за вересень 2011 року, ТОВ „Ликиф-Агрострой" серпень -вересень 2010 року, лютий 2011 року, ТОВ "Лугметпром-2010" за лютий 2011 року, ПП "СТРОЙМОНТАЖНАЛАДКА" червень 2011 року, ПП "Центр сприяння розвитку бізнесу" за грудень 2011 року, ТОВ "Інфостіл 2008" за лютий - квітень 2012 року, ПП "Іллекс Луганск" за вересень 2010 року, ТОВ «КОНТЕКЄ» за січень 2012 року, ТОВ СІТІБУД УКРАЇНА" за лютий - березень 2012р., акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 29.01.2013 року № 81/22-225/33514171 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТПК МОНОЛІТ» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків ТОВ "ОНІКС ІНВЕСТ" за період серпень - вересень 2010 року, ТОВ "ЮЖКОМПЛЕКТ-СЕРВИС" за період грудень 2010 року, ТОВ «ЕКСИМ-ТРАНЗИТ за період січень, лютий 2011 року, ТОВ "ПО ЕНЕРГОРЕМОНТ" за період березень, квітень, травень, червень, липень, серпень 2011 року, ПП "РЕА-РЕНТ СОЛАЇВ" за період вересень 2011 року, ТОВ «ПВК ЛОДЖИСТІК»" за період жовтень 2011 року, січень 2012 року, ПП ВКФ «УНІВЕРСАЛ - ЦЕНТР» за період лютий, березень, квітень 2012 року за контрагентами - покупцями, оскільки ці акти не є актоми перевірки, а лише свідчить про те, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС та ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС не змогли провести перевірки ПП «ЗЕНКО», ПП ВКФ «УНІВЕРСАЛ - ЦЕНТР», ТОВ «ТПК МОНОЛІТ» та встановити (підтвердити) їх господарську діяльність.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області від 01.04.2011 № 179/23-24055804 про перевірку МПП «ДАО», з питань взаємовідносин з ТОВ " 1- ша Компанія " та акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 18.03.2011 року № 342/23-300/36317627 про перевірку , оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача та той факт, що на час перевірки ТОВ «АКСА» визнано банкрутство, а також на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду по справі № 2а - 4425/12/1470 від 15.10.2012 року про визнання недійсними реєстраційних та установчих документів, припинення юридичної особи, оскільки той факт, що на час перевірки підприємство не здійснює господарську діяльність та його не можливо перевірити, не яким чином не свідчить про те, що воно в не могло здійснювати господарську діяльність та мати взаємовідносини з контрагентом.

Відповідно до п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва.

Підпункт 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи, із приписів вказаних норм, та враховуючи, що позивачем були реально здійснені господарські операції, суд вважає, що позивач правомірно відніс до валових витрат, витрати по взаємовідносинам з ПП «ЗЕНКО», ТОВ «ТРАНС ГАРАНТ СЕРСІВ», ТОВ «ФІНВЕСТБУД», ТОВ «РТС - СТАЛЬ», ТОВ «АКСА», МПП «ДАО», ТОВ «ВІКО - МИКОЛАЇВ», ТОВ «ТПК МОНОЛІТ», ПП ВКФ «УНІВЕРСАЛ - ЦЕНТР».

Що стосується правомірності віднесення позивачем суми ПДВ отриманого від контрагентів, та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.4 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону №168 забороняє включати до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені платником за матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, тобто основною обставиною, яка підлягає встановленню для правильного застосування цього пункту є мета використання придбаних товарів, робіт, послуг, а не факт такого використання протягом звітного періоду, що також підтверджується і змістом абз.3 пп.7.4.1. Закону №168.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт здійснення робіт, надання послуг з контрагентами, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів у контрагентів, та правомірно відніс суми вартості придбаного товару до валових витрат.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача від 27.03.2013 року № 0000422202 та від 05.06.13 № 0002792202 підлягають скасуванню.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 27.03.2013 року № 0000422202 та від 05.06.13 № 0002792202.

3.Присудити на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» судові витрати у розмірі 2294,00 грн. з Державного бюджету України.

4.Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар