Постанова № 35553419, 25.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 20» листопада 2013 р. Справа №922/3499/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Лисокобилка А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Сизова Л.В., за довіреністю №010-01/6998 від 31.08.2012 року; Вовченко Г.І. (без належним чином оформленої довіреністі);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсім», м.Харків (вх.№3370Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2013 року по справі №922/3499/13,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «Укрексімбанк») в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м.Харкові, м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсім», м.Харків,

про стягнення 29631543,56 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «Укрексімбанк») в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м.Харкові (позивач у справі) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсім» (відповідач у справі) про стягнення з відповідача на свою користь 29631543,56 грн. за кредитним договором №68111К9 від 28.10.2011 року, який було укладено між сторонами в рамках генеральної кредитної угоди №68111N5 від 28.10.2011 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.10.2013 року по справі №922/3499/13 (суддя Доленчук Д.О.) відмовлено в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсім» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «Укрексімбанк») в особі філії Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Харкові (філія АТ «Укрексімбанк» в м.Харкові) загальну суму простроченої заборгованості у розмірі 29630748,27 грн. та 68813,12 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будсім» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2013 року по справі №922/3499/13 в частині задоволення позовних вимог на суму 29630748,27 грн. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що при винесенні рішення суд першої інстанції переглянув розрахунок штрафних санкцій без участі у судовому засіданні представника відповідача, який повідомив про неможливість прибуття у судове засідання. Такі дії суду, на думку апелянта, спрямовані на позбавлення відповідача права змагальності при вирішенні спору.

Позивач вказує, що відповідач скористався правом на зменшення розміру пені на власний розсуд, але не подав протягом розгляду справи у суді першої інстанції заяву чи клопотання про зменшення позовних вимог. Таким чином, як вказує апелянт, у матеріалах справи наявні два обґрунтованих розрахунки позовних вимог, які відрізняються між собою на 795,29 грн., а суд на власний розсуд зважив більшу обґрунтованість останнього розрахунку, не зважаючи на те, що позивач не заявляв про зменшення позовних вимог.

Крім того, апелянт зазначає, що нарахування пені здійснено всупереч положення ст. 232 Господарського кодексу України. Так, в уточненому розрахунку позовних вимог, позивач нараховує пеню за невиконання зобов'язань з погашення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом окремо за місяцями, а саме: січень 2013 року, лютий 2013 року, березень 2013 року, а наступна графа містить розрахунок за листопад 2012 року та квітень 2013 року. Такий розрахунок суперечить нормам статті 232 Господарського процесуального кодексу України, оскільки нарахування пені можливе лише за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, а тому період розрахунку з 16.05.2013 по 17.08.2013 року при нарахуванні пені за листопад 2012 року є неправомірним. Так само, позивач неправомірно нарахував пеню за несвоєчасну оплату комісії за управлінням кредитом, вказавши прострочення сплати комісії за грудень 2012 року у розрахунках пені за червень 2013 року.

Як вказує апелянт, такі дії місцевого господарського суду свідчать про неповне з'ясування обставин справи, порушення прав відповідача, що тягне неправомірне стягнення з ТОВ «Будсім» значної суми грошових коштів всупереч нормам законодавства України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсім» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

19.11.2013 року від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10978), в якому вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та такими, що не підкріплені будь-якими доказами, а рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2013 року у справі №922/3499/13 є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 20.11.2013 року була направлена відповідачу - ТОВ «Будсім», рекомендованим листом 05.11.2013 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі, і отримана ним 12.11.2013 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Проте, відповідач у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, про причини не з'явлення суд не повідомив.

Ухвалою суду від 05.11.2013 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Таким чином, враховуючи належне повідомлення відповідача, а також те, що його явка у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку щодо розгляду справи за його відсутністю.

У судовому засіданні 20.11.2013 року представник позивача пояснив, що проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у його відзиві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.10.2011 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (позивач у справі) та, зокрема, ТОВ «Будсім» укладено генеральну кредитну угоду №68111N5.

Генеральна угода регулює загальні засади співпраці між банком та позичальником щодо фінансування довгострокової програми по розвитку діяльності позичальника, яка містить усі напрями діяльності підприємства позичальника, зазначені у бізнес-плані позичальника.

Відповідно до положень та умов генеральної угоди банк проводить кредитні операції в межах лімітів, визначених п. 4.5 генеральної угоди, на підставі та з урахуванням умов кредитного договору, укладеного в рамках цієї генеральної угоди.

Крім того, позивач та відповідач пунктом 4.2 генеральної кредитної угоди встановили, що кредитний договір укладається сторонами за умови позитивного рішення банку відповідно до конкретних потреб позичальника у фінансуванні та інших домовленостей між сторонами і повинен визначити валюту та суму кредиту чи ліміт кредитної лінії, термін користування кредитними коштами, розмір процентів за користування кредитом, комісій та інших платежів за кредитним договором, рахунки для обслуговування кредиту, графік надання і погашення кредиту та інші умови.

Загальний ліміт заборгованості за генеральною угодою: загальний розмір заборгованості позичальника за кредитом за генеральною угодою не може перевищувати 711495000,00 грн., з щорічним переглядом ліміту заборгованості на групу не пізніше 01 листопада відповідного поточного року, починаючи з 2013 року з урахуванням даних консолідованої/комбінованої/управлінської звітності, за умови дотримання групою взятих зобов'язань перед банком в повному обсязі.

Пунктом 4.5.1.2. сторони погодили, що субліміт на фінансування оборотного капіталу становить 236495000,00 грн. в тому числі, ліміт на ТОВ «Будсім» у розмірі 26000000,00 грн.

12.10.2012 року між позивачем та, зокрема, ТОВ «Будсім» укладено додаткову угоду №68111N5-7 до генеральної кредитної угоди, якою сторони погодили, що субліміт на фінансування оборотного капіталу становить 2229503643,55 грн. в тому числі, ліміт на ТОВ «Будсім» у розмірі 25530016,64 грн.

Додаткова угода №68111N5-8 від 26.11.2012 року до генеральної кредитної угоди №68111N5 від 28.10.2011 року містить такі ж умови щодо ТОВ «Будсім», хоча до пункт 4.5.1.2. вносилися зміни.

Строк користування кредитом за генеральною угодою встановлюється до 27.10.2021 року.

В рамках генеральної кредитної угоди між позивачем (банком) та відповідачем укладено кредитний договір №68111К9 від 28.10.2011 року.

Відповідно до п. 3.1 договору кредитної лінії банк зобов'язався надати позичальникові кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені цим договором.

Кінцевий термін погашення кредиту, з урахуванням додаткових угод до кредитного договору - 27.10.2021 року.

Пунктом 5.1.2. кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язувався своєчасно та у повному обсязі погашати банкові заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі за договором.

Умовою п.п. 3.4.1. кредитного договору позичальник зобов'язаний погасити повністю кредит у валюті кредиту в строк, зазначений у відповідному пункті договору, здійснюючи чергові платежі з погашення згідно з графіком збільшення та зменшення ліміту заборгованості за рахунок будь-яких грошових надходжень позичальника.

Графік збільшення та зменшення ліміту заборгованості означає розклад, що визначає послідовність збільшення та зменшення ліміту заборгованості за договором. Цей графік є невід'ємною частиною договору та його наведено у додатку №1 до договору кредитного договору. Остання його редакція викладена у додатковій угоді №68111К9-13 від 26.11.2012 року до договору.

Згідно п.п. 3.2.1.1., з урахуванням додаткових договорів, надання кредитних коштів на фінансування оборотного капіталу здійснюється траншами строком до шести місяців. При цьому кожний транш оформлюється додатковою угодою до кредитного договору. Останній восьмий транш було надано позичальнику відповідно до додаткової угоди №68111К9-11 від 29.08.2012 року до договору. Кінцевий термін погашення восьмого траншу - 22.02.2013 року, який було визначено п. 1.2. додаткової угоди №68111К9-13 від 26.11.2012 року до договору.

Сторони п.п. 3.5.1. кредитного договору визначили, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту. Такі проценти за користування кредитом нараховуються щомісяця, в останній банківський день місяця, на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів за користування кредитом на основі банківського року у валюті кредиту і підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - до 15 числа). Протягом цього періоду сплачуються проценти за користування кредитом за попередній місяць. Проценти за користування кредитом за останній період нарахування процентів за користування кредитом підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Відповідно до п.п. 3.2.4 кредитного договору, з урахуванням додаткових угод, проценти за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки: по заборгованості в сумі 7000000,00 грн. - у розмірі 15,0% річних; по заборгованості в сумі 18530016,64 грн.: перший рік - 5,0%, другий рік 7,0%, третій рік - 10,0%, четвертий рік - 15,0%, п'ятий рік - 16,0%, шостий рік - 18,0%, сьомий рік - 18,0%, восьмий рік - 18,5%, дев'ятий рік - 19,0%, десятий рік - 23,5%.

Підпунктом 4.1.1. кредитного договору передбачено, що комісія за управління кредитом нараховується з дати укладання договору до дати повного виконання зобов'язань позичальником за основним боргом за кредитом, але не більше 90 днів (включно) з дати кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного договором, у разі невиконання позичальником зобов'язань за основним боргом за договором.

Така комісія нараховується за період нарахування комісії за управління кредитом у національній валюті України, в останній банківський день місяця, і підлягає сплаті щомісяця з 1 по 7 число місяця, наступного за розрахунковим (у січні та травні - до 15 числа). Комісія за управління кредитом за останній період нарахування комісії за управління кредитом підлягає сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №68111К9 від 28.10.2011 року з урахуванням додаткових договорів виконані, а саме, надано позичальникові грошові кошти. Проте, позичальник (відповідач) свої зобов'язання за кредитним договором з урахуванням додаткових договорів до нього з лютого 2013 року не виконає, а саме, не погашає заборгованість за кредитом (транші, проценти, комісії, пеня), у зв'язку з чим у позичальника утворилась прострочена заборгованість.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

Статтею 1050 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 та частиною 2 статей 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалося, відповідач з лютого 2013 року свої зобов'язання, передбачені кредитним договором з урахуванням додаткових угод до нього, не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на момент розгляду справи не погашена і позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив стягнути з відповідача заборгованість позичальника за кредитом, процентами за користування кредитом та комісію за управління кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із невиконанням відповідачем належним чином умов кредитного договору №68111К9 від 28.10.2011 року з урахуванням додаткових договорів позивач звертався до відповідача з повідомлення-вимоги 08.08.2013 року №268-07/4814, від 11.07.2013 року №68-07/4231-5, від 17.07.2013 року №68-07/4303, від 12.06.2013 року №68-07/2957-6, від 18.05.2013 року №68-07/2536, від 09.04.2013 року №68-07/1880, від 27.02.2013 року №068-07/1152, від 12.02.2013 року №068-07/943 про необхідність погашення простроченої заборгованості перед банком по кредиту, простроченим відсоткам та по простроченій комісії за управління (т. 2, а.с. 36-56).

Згідно з поданими позивачем до позовної заяви, а також 10.10.2013 року розрахунками, станом на 17.08.2013 року заборгованість позичальника за кредитом становить 25530016,54 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом становить 1884200,66 грн., а комісія за управління кредитом становить 325178,31 грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів в підтвердження належного виконання умов кредитного договору №68111К9 від 28.10.2011 року з урахуванням додаткових угод до нього щодо своєчасної сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитними коштами та комісії за управління кредитом у встановленому порядку та розмірі. Також, відповідачем не надано до суду доказів на спростування пред'явленого позивачем, як до позовної заяви розрахунку, так і до наданого до суду першої інстанції 10.10.2013 року, розрахунку сум заборгованості та заявлених сум до стягнення по кредиту, процентам та комісії.

Таким чином, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку у відповідності до приписів Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 25530016,54 грн. - заборгованості за простроченим кредитом, 1884200,66 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом та 325178,31 грн. - заборгованості по комісії за управління кредитом.

Статтею ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 Цивільного Кодексу України передбачено сплату неустойки як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених договором.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 5.1.2. кредитного договору №68111К-9 від 28.10.2011 року позичальник зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі погашати банку заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитами, комісії та інші платежі за цим договором.

Статтею 7 кредитного договору №68111К9 від 28.10.2011 року врегульована відповідальність позичальника. Так, позичальник зобов'язується виконувати вимоги цього договору і він несе відповідальність за невиконання цього договору згідно з положеннями цього договору та чинним законодавством України (пункт 7.1).

Відповідно до п. 7.2. кредитного договору, у разі невиконання зобов'язань згідно пп. 3.4.1., 3.5.1. та ст. 4 цього договору, позичальник (відповідач) сплачує банку (позивачу) пеню. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2. цього договору, і підлягає сплаті у національній валюті України. Розмір пені за прострочення позичальником платежів за цим договором: подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи умови кредитного договору №68111К9 від 28.10.2011 року з урахуванням додаткових угод до нього, позивачем здійснено розрахунок суми пені заявленої до стягнення з відповідача. Так, згідно з розрахунку, наданого до позовної заяви, позивач просив стягнути 1892148,05 грн. пені з яких: 1819722,84 грн. - пеня на суму кредиту за період з 23.02.2013 року по 17.08.2013 року, 65209,58 грн. - пеня за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, 7174,56 грн. - пеня за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по комісії за управління кредитом, 41,07 - пеня за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по комісії за зміну умов договору.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок нарахування штрафних санкцій, а саме, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, позивачем 10.10.2013 року надано до суду першої інстанції другий розрахунок заборгованості, згідно якого до стягнення підлягає сума у розмірі 1891352,76 грн. пені, з яких: 1819722,84 грн. - пеня на суму кредиту за період з 23.02.2013 року по 17.08.2013 року, 64451,63 грн. - пеня за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, 7137,22 грн. - пеня за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по комісії за управління кредитом, 41,07 - пеня за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по комісії за зміну умов договору.

Суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем розрахунки, визнав вірним та обґрунтованим розрахунок наданий позивачем до суду 10.10.2013 року.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що розрахунок пені від 10.10.2013 року за невиконання зобов'язань з погашення кредиту, пені за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по процентам, пені за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по комісії за управління кредитом, пені за невиконання зобов'язання з погашення заборгованості по комісії за зміну умов договору здійснений позивачем відповідно до вимог чинного законодавства, а саме, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», і відповідає фактичним обставинам справи. Натомість, розрахунок позивача, який наданий до позовної заяви, здійснено з помилками та не відображає вірний результат, який би відповідав обставинам справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив наявність правових підстав для стягнення пені та визначив суму пені, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 1891352,76 грн.

Щодо доводів апелянта, що розрахунок суперечить нормам статті 232 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Включення до розрахунку пені за невиконання зобов'язань зі сплати відсотків вимог за січень 2013 року обумовлений тим, що кінцевим терміном сплати таких відсотків є 07.02.2013 року, відповідно до умов кредитного договору, а отже прострочення виконання зобов'язань виникає з 08.02.2013 року.

Крім того, включення до розрахунку вимог за листопад та грудень 2012 року пов'язано із тим, що згідно із додатковою угодою №68111К9-14 від 28.12.2012 року до кредитного договору від 28.10.2011 року №68111К9 перенесено строк сплати зазначених платежів на 15.05.2013 року та на 15.07.2013 року. Аналогічна позиція діє відносно пені за невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати комісії за управління.

Отже, твердження апелянта спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів апелянта, що відповідач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням або заявою про зменшення позовних вимог, а суд на власний розсуд зважив більшу обґрунтованість розрахунку від 10.10.2013 року, не зважаючи на те, що позивач не заявляв про зменшення позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

При цьому, колегія суддів зазначає, що звернення до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог є правом сторони, яким вона може скористатися, а не обов'язком.

Таким чином, суд першої інстанції розглядав справу по суті в межах заявлених позовних вимог та встановив, що розрахунок позивача в обґрунтування заявлених сум до стягнення, який надано 10.10.2013 року, є належним і допустимим доказом по справі, що відображає обставини справи, у зв'язку з чим відхилив розрахунок, наданий до позовної заяви, та задовольнив позовні вимоги частково, що узгоджується з приписами Господарського процесуального кодексу України.

Отже, підстави вважати, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, у колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду - відсутні.

У апеляційній скарзі апелянт стверджує, що дії суду першої інстанції, при розгляді справи по суті, які полягали у розгляді справи у судовому засіданні без участі представника відповідача, який повідомив про неможливість прибуття у судове засідання, були спрямовані на позбавлення відповідача права змагальності при вирішенні спору.

Представник відповідача, обґрунтовуючи свою неможливість прийняти участь у справі, оскільки зайнятий у іншому судовому процесі, направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд першої інстанції відмовив у його задоволенні, посилаючись на те, що клопотання необґрунтоване.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, зокрема, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з врахуванням обставин справи.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідачем надано копію ухвали суду по справі №5023/8300/11 в підтвердження призначеного судового засідання і, як наслідок, зайнятості представника.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, ухвала суду по справі №5023/8300/11 не підтверджує, що саме представник Сізон О.О., який представляв інтереси ТОВ «Будсім» у справі №922/3499/13 та який клопотав про відкладення розгляду справи, буде приймати участь в судовому засіданні по справі №5023/8300/11. Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника, оскільки був повідомлений про те, що у суді на один і той же час розглядають справи за його участю.

Стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом були створені для позивача та відповідача всі необхідні умови з метою вирішення спору по суті, а твердження відповідача про позбавлення його змагальності при вирішенні спору є безпідставними.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника, оскільки місцевий господарський суд з урахуванням системного аналізу обставин справи, приписів чинного законодавства України, а також доказів, які містяться в матеріалах справи, дійшов обґрунтованого висновку про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2013 року по справі №922/3499/13 має бути залишене без змін.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будсім» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2013 року по справі №922/3499/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2013 року.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Хачатрян В.С