Постанова № 35552710, 31.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2013 року № 810/4448/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Пилипчук В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» звернулось до суду з позовом до Васильківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.08.2013 №0000382203 та №0000392203.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими і протиправними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ТОВ «БПФ Україна» є юридичною особою, ідентифікаційний код 33776341, як платник податків перебуває на обліку у Васильківській ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Васильківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «БПФ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, за наслідками якої складено Акт від 11.07.2013 №19/10-07-22-03/33776341 (далі - Акт перевірки).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог закону, зокрема:

- п. 135.1 пп.135.5.4 п.135.5 ст. 135 п. 138.2 п. 138.4 п. 138.6 п. 138.8, ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну сум 125 874 грн., в т.ч. по періодах за ІІ квартал 2011 року на суму 8 463 грн., за ІІ-ІІ квартали 2011 року на суму 8 463 грн., за ІІ-IV квартали 2011 року на суму 30 100 грн., за півріччя 2012 року на суму 90 321 грн., за ІІІ квартали 2012 року на суму 90 321 грн., за 2012 рік на суму 95 774 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 125 668 грн., в т.ч. по періодах за червень 2011 року в сумі в сумі 7 360 грн., за жовтень 2011 року на суму 8 281 грн., за грудень 2011 року на суму 18 814 грн., за травень 2012 року на суму 86 020 грн., за жовтень 2012 року на суму 5 193 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Васильківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київські області прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.08.2013 №0000382203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 149 817,50 грн., з яких 125 874,00 грн. за основним платежем, та 23 943,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, та податкове повідомлення-рішення №0000392203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 155 246,00 грн., з яких 125 668,00 грн. за основним платежем, та 29 578,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як встановлено судом, між ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» (далі - Покупець) і ПП «ІТС Україна» (далі - Продавець) виникли правовідносини на підставі договору купівлі-продажу від 31.05.2011 № 310511.

За наслідками виконання Договору Продавець видав Покупцю податкову накладну від 02.06.2011 № 19 на суму 44 157,60 грн., у т.ч. ПДВ - 7 359,59 грн., та видаткову накладну від 16.06.2011 №19 року суму 44 157, 60 грн., утому числі ПДВ - 7 359,59 грн., на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 7 359,59 грн.

Поставка продукції здійснювалась на об'єкт позивача - Національна академія Служби безпеки України (Договір підряду № 2048 від 29.10.2011, укладений з Національною академією СБУ України), за рахунок Продавця (лист від 31.05.2011 №88/2011).

Також, між ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» (далі - Покупець) і ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» (далі - Продавець) виникли правовідносини на підставі рахунку-фактури від 17.10.2012 № СФ-0009483 на оплату виробів із металу на загальну суму 31 160,16 грн., у т.ч. ПДВ - 5 193, 36 грн.

На підставі рахунку-фактури Продавець видав Покупцю видаткову накладну від 22.10.2012 № РН-0001850 на суму 31 160,16 грн., у т.ч. ПДВ - 5 193,36 грн., та податкову накладну від 18.10.2012 №86 на суму 31 160,16 грн., у т.ч. ПДВ - 5 193,36 грн., на підставі яких позивачем за період з 17.10.2012 по 22.10.2012 сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 5 193,36 грн.

Поставка продукції здійснювалася на об'єкт позивача - ДП «НЕК «Укренерго», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 25 (Договір субпідряду від 02.06.2011 №2-Д, укладений з ТОВ «Електромережбуд-7»).

Отримання податкових накладних від даних постачальників засвідчує факт придбання товарів, тобто виникнення першої події, що дає законне право на отримання позивачем податкового кредиту (пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України).

Позивач вважає, що здійснив усі заходи та необхідні для одержання податкового кредиту дії, які передбачені ст. 200.7 ПК України.

Наголошує на тому, що лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), а інших підстав для не включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у вартості товару, ПК України не передбачає.

Як встановлено судом, правочини між позивачем та постачальниками ПП «ІТС Україна», ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» є дійсними та не визнавались нікчемними у судовому порядку, податкові декларації позивача за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 зареєстровані податковим органом датою фактичного їх отримання, а тому вважаються прийнятими. До того ж, відповідачем не надано повідомлення про відмову у прийнятті податкових декларацій.

З огляду на викладене, суд зазначає наступне.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З викладеного слідує, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт (послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Також, між позивачем (далі - Генпідрядник) і ТОВ «АТЗ-Сервіс» (далі - Субпідрядник) виникли правовідносини на підставі договору субпідряду 19.04.2012 №6-ДС/12.

Предметом договору є виконання ремонтно-будівельних робіт, за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 94, Гуртожиток готельного типу, № 19.

Згідно Договору Субпідрядник зобов'язується здійснити підготовчі роботи, здійснити наймання робочої сили, забезпечити наявність технічних засобів та інструментів; придбати за свій рахунок необхідні для виконання робіт інструменти та вироби і забезпечити їх зберігання. Вартість матеріальних цінностей, які накуповуються, погоджуються з Генпідрядником.

Загальна вартість робіт за даним Договором сторонами погоджена у сумі 600 000,00 грн. Строк виконання робіт за договором - до 31.12.2012.

За наслідками виконання умов Договору та на підставі податкової накладної від 31.05.2012 №66 на суму 516 119,88 грн., у т.ч. ПДВ - 86 019,98 грн., підписаного сторонами Акту виконаних робіт від 31.05.2012 №1 у сумі 516 119,88 грн., позивачем по взаємовідносинах з Субпідрядником за період з 19.04.2012 по 31.05.2012 сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 86 019,98 грн.

Вартість виконаних робіт у сумі 516 119,88 грн. оплачена позивачем у повному обсязі, що не заперечувалось податковим органом.

Роботи позивачем здано за актом приймання-передачі Генпідряднику ПФ «Гарантсервіс» на підставі Договору субпідряду від 18.07.2011 № 6-б.р/11.

Також між ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» та ТОВ «КП «Добробут» виникли правовідносини на підставі договору субпідряду від 02.01.2011 № 21-ДС/П.

Згідно п. 1 Договору ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» доручає, а ТОВ «КП «Добробут» зобов'язується на власний ризик виконати у відповідності до умов даного Договору роботу, а ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її згідно ціни, прийнятої за цим Договором.

Згідно із даного Договору ТОВ «КП «Добробут» зобов'язується:

- здійснити підготовчі роботи, здійснити наймання робочої сили, забезпечити наявність технічних засобів та інструментів;

- придбати за свій рахунок необхідні для виконання робіт інструменти та вироби і забезпечити їх зберігання.

Вартість матеріальних цінностей, які накуповуються, погоджуються з ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна».

Загальна вартість робіт за даним Договором сторонами була погоджена у сумі 90 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 15 000,00 грн.

Строк виконання робіт - до 31.12.2011.

Всього сума даного правочину становить 112 883,31 грн., у т.ч. ПДВ - 18 813,09 грн., які сплачено позивачем, що не заперечувалось податковим органом.

За наслідками виконання Договору та на підставі податкових накладних від 21.12.2011 № 63 на суму 86 550 грн., у т.ч. ПДВ - 14 424,20 грн., № 61 на суму 3 241,30 грн., у т.ч. ПДВ - 540,22 грн., № 62 на суму 23 092,01 грн., у т.ч. ПДВ - 3 848,67 грн., підписаних Актів виконаних робіт від 21.12.2011 № б/н у сумі 5 284,80 грн., у т.ч. ПДВ - 880,00 грн. №б/н у сумі 56 840,40 грн., у т.ч. ПДВ - 9 473,40 грн., № б/н у сумі 24 424,80 грн.; видаткових накладних від 21.12.2011 №201204 у сумі 3 241,30 грн., у т.ч. ПДВ - 540,22 грн., № 201203 на суму 23 092,01 грн., у т.ч. ПДВ - 3 848,67 грн., позивачем за період з 02.01.2011 по 22.12.2011 сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 18 813,09 грн.

Підрядні роботи позивачем здано за актом приймання-передачі Генпідряднику ТОВ «Електоромережбуд- 7» на підставі Договору субпідряду від 02.06.2011 № 2-Д.

При укладанні та виконанні договорів сторонами дотримано умов податкового та господарського законодавства, а саме: перераховано кошти, оформлено всі первинні документи (податкові, видаткові накладні, акти виконаних робіт), факт проведення розрахунків підтверджено оборотно-сальдовими відомостями та банківськими виписками, претензій від сторін не надходили.

У подальшому отримані послуги використані позивачем у господарській діяльності, що також підтверджено первинними документами, які свідчать про реальність операцій.

На момент укладання зобов'язань по договорах контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що не заперечувалось відповідачем, тому викладені в Акті перевірки обставини не відповідають фактичним даним.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оцінивши перелічені первинні документи, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Відповідно до п. 2.16 Положення № 88 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Наявні в матеріалах справи договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі, розрахункові (платіжні) документи в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення № 88 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити.

Зауважень до форми та змісту перелічених первинних документів в Акті перевірки податковим органом не зазначено.

Податкові накладні включені позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, та на підставі них здійснювалося формування податкового кредиту.

Докази того, що вказані договори, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем не надано.

Крім того, відповідач не надав жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, до правового статусу їх сторін як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону та належності складання первинних документів.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 ПК України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту, при цьому його контрагенти зареєстровані платниками ПДВ та мали право складання податкових накладних.

Враховуючи викладене, висновки податкового органу про неможливість фактичного здійснення контрагентами діяльності, надання товарів (робіт, послуг) через недостатність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та ліцензій є необґрунтованими.

Частиною 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Також позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичних осіб, тому є окремими платниками податку на додану вартість.

Щодо висновків податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що його висновки ґрунтуються на відомостях, отриманих від інших територіальних органів ДПС.

Так на стор. 8 Акту перевірки вказано, що ВПМ ДПІ у Обухівському районі Київської області службовою запискою від 17.05.2013 №1326/7/26-32 передано пояснення гр. ОСОБА_2 - батька ОСОБА_3, який був зареєстрований директором ПП «ІТС Україна».

Згідно пояснень гр. ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрував ПП «ІТС Україна» на своє ім'я за грошову винагороду, фінансово-господарських документів не складав та не підписував, жодного відношення до діяльності підприємства не мав.

На підставі викладеного податковим органом в Акті перевірки зроблено висновок про те, що господарські операції позивача з вказаним підприємством є безтоварними та фіктивними.

Із вказаними доводами податкового органу суд не погоджується, оскільки, як встановлено в ході розгляду справи, договір купівлі продажу від 31.05.2011 №3100511 укладено від імені ПП «ІТС Україна» гр. ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності від 15.04.2011 №1, виданої вказаним підприємством, копія якої міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Як встановлено судом та підтверджено представниками сторін у судовому засіданні, згідно відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на час здійснення позивачем господарських операцій з ПП «ІТС Україна», гр. ОСОБА_3 значився директором останнього, відповідно, міг вчиняти дії від імені цього підприємства, зокрема уповноважувати інших осіб на вчинення дій від імені підприємства.

Крім того, товар ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» від ПП «ІТС Україна» отримувався гр. ОСОБА_5, що діяв на підставі довіреності від 16.06.2011 №119 та гр. ОСОБА_6, що діяв на підставі довіреності від 18.10.2012 №1155, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також контрагентами позивача відображено вказані господарські операції у податковій звітності, що не заперечувалось відповідачем.

Доводи податкового органу про відсутність у ТОВ «КП «Добробут» основних фондів та працівників спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- ліцензією Державної архітектурно-будівельної інспекції від 05.04.2011 серії АГ №576041, дійсної до 05.04.2016;

- договором оренди нежитлового приміщення від 01.10.2010 №б/н;

- довідкою 1-ДФ за IV кв. 2011 року, згідно якої кількість працівників - 30 осіб;

- додатку 5 до декларації з ПДВ за 2012 рік;

- довідкою про перелік техніки та обладнання, які знаходять на балансі підприємства станом на 2011 рік;

- листом директора підприємства від 28.10.2013 №29/10-04 про підтвердження виконання робіт;

- актом взаємозвірки між позивачем і ТОВ «КП «Добробут».

У судовому засіданні допитано в якості свідка директора ТОВ «КП Добробут» ОСОБА_7, який підтвердив реальність вказаних вище господарських операцій з позивачем та надав пояснення про порядок здійснення операцій.

Крім того, реальність господарських операцій вказаних контрагентів позивача з іншими суб'єктами господарювання неодноразово була предметом розгляду судових справ, рішеннями у яких визнано необґрунтованими висновки податкового органу про їх нікчемність.

Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу по справі № 21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до вимог частини 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджена та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за вказаними правочинами відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі та складі активів сторін правочинів, відповідач у Акті перевірки не вказав.

Також суд зазначає, що згідно п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за №34/18772 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 5.2 розділу ІІ Порядку № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Всупереч Порядку № 984 Акт перевірки не містить підтверджуючих доказів щодо відсутності наміру у позивача на створення правових наслідків за результатами господарських операцій з контрагентами, вказаними в акті перевірки, а такі твердження представника відповідача спростовується наявними в матеріалах справи первинними документами, оформленими у відповідності до вимог закону.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалах від 29.03.2012 року у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 року у справі №К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

У разі коли контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі №К/9991/72712/11.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Позивачем надано суду докази здійснення господарських операцій та їх подальше надання суб'єктам господарської діяльності.

Реальність виконання робіт, їх господарський і товарний характер підтверджується ідентичністю робіт, виконаних субпідрядником та робіт, реально прийнятих замовником, їх найменуванням, обсягом, строками виконання.

Підтвердженням цього є акти передачі робіт позивачем замовникам та актами виконаних робіт, переданих субпідрядниками позивачу.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії (заява 3991/03) у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку на додану вартість не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушується основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елементу верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Викладені обставини справи дають підстави для висновку, що господарські операції позивача і ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», ТОВ «АТЗ-Сервіс», ПП «ІТС Україна», ТОВ «КП Добробут» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари та роботи, придбані позивачем з метою використання у власній господарський діяльності, що є свідченням добросовісності при здійсненні таких операцій.

Необхідно зазначити, що у випадку, коли податковим органом отримано відомості про порушення платником податків вимог законодавства, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки від таких дій на інших осіб (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи носить індивідуальний характер.

Зобов'язання по сплаті податків також має індивідуальний характер, оскільки відповідно до пп. 16.1.4 п 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

Нормами закону не встановлено відповідальності суб'єкта підприємницької діяльності за дії або бездіяльність його контрагентів - платників податків.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими, а висновки податкового органу є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами, тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішення підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 2 294,00 грн. (платіжне доручення від 12.08.2013 № 1067), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Київській області від 02.08.2013 №0000382203 та №0000392203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна» (ідентифікаційний код 33776341) суму сплаченого судового збору в розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 05 листопада 2013 р.