Ухвала суду № 35549083, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/59921/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуМалого колективного підприємства «Таволожан»на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 07.06.2012та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012у справі № 2а-2105/12/1070за позовомМалого колективного підприємства «Таволожан»доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової службипровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Мале колективне підприємство «Таволожан» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Мале колективне підприємство «Таволожан» подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд, оскільки вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ІН-БУД-КИЇВ» за період квітень, червень, серпень 2010 року, за результатами якої складений акт № 41/23-1/13709220 від 12.03.2012;

- в ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (а саме - занижено податок на прибуток у сумі 27 166,67 грн., у тому числі за півріччя 2010 року - на 21 958,34 грн.. 9 місяців 2010 року - на 5 208,34 грн.) та пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (а саме - завищення податкового кредиту з ПДВ у розмірі 21 733,34 грн. та, відповідно, занижено позитивне значення за квітень 2010 - на 10 400,00 грн., червень 2010 - на 7 166,67 грн., серпень 2010 - на 4 166,67 грн.), ч.ч.1,5 ст.203, ч.ч. 1,2 ст. 215, ст.216 ЦК України щодо нікчемності угод, здійснених позивачем з названим контрагентом;

- на підставі вказаного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000222304 від 02.04.2012, яким позивачу за порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 33 958,35 грн. (з яких: 27 166,68 грн. - основний платіж та 6 791,67 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000212304 від 02.04.2012, яким позивачу за порушення пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 11 333,34 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 2 833,34 грн.;

3) податкове повідомлення-рішення № 0000212304 від 02.04.2012, яким позивачу за порушення пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за квітень 2010 року у розмірі 10 400,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2600,00 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем, в порушення вимог податкового законодавства, було неправомірно сформовані валові витрати, а також завищено податковий кредит з ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ІН-БУД-КИЇВ» у зв'язку з нікчемністю угод, укладених з даними контрагентом, з огляду на те, що позивачем проведено операцію без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування податкового кредиту, заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та втрати доходної частини Державного бюджету України. Такий висновок контролюючого органу мотивований тим, що згідно інформації ДПІ у Шевченківському районі м. Києва контрагент позивача (ТОВ «ІН-БУД-КИЇВ») за місцезнаходженням не знаходиться та у підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки податковим органом доведені обставини, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

Належних доказів на підтвердження вищевказаних обставин матеріали справи не містять.

За таких обставин, висновки посадових осіб відповідача при складанні акту перевірки про нікчемність договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, які зроблені поза судової процедури, є безпідставними.

Крім того, за таких обставин також є помилковим та безпідставним висновок судів попередніх інстанцій про те, що правочин, який був укладений між позивачем та ТОВ «ІН-БУД-КИЇВ», є нікчемним в розумінні ст.215 ЦК України.

На момент спірних правовідносин порядок формування платниками податку на прибуток підприємств валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість регулювався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Законом України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2. ст.5 названого Закону України до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення понесених витрат, а також віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, витрати платника податків для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг, або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що господарські взаємовідносини між МКП «Таволожан» (як генпідрядником) та ТОВ «ІН-БУД-КИЇВ» (як субпідрядником) у періоді, що перевірявся, відбувались на підставі договору № 22/04-10 від 22.04.2010, за умовами якого генпідрядник передає, а субпідрядник приймає на себе роботи по реконструкції дитячого табору в Пущі-Водиці. Вказаний договір був укладений на виконання умов договору підряду № 28/04-28.04.2010, укладеного між позивачем та ТОВ «ББМУ-35», відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати роботи на об'єкті: дитячий оздоровчий табір «Лісовий» в Облонському районі м. Києва по вул. Юнкерова, 2. На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем до справи були надані відповідні первинні бухгалтерські документи (кошториси, податкові накладні та акти виконаних робіт). В актах виконаних робіт зазначений об'єкт - дитячий табір в Пущі-Водиці.

При цьому судова колегія зазначає, що вул. Юнкерова територіально відноситься до Облонського району міста Києва та селища Пуща-Водиця.

Проте, наявність у платника податку первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування валових витрат та податкового кредиту, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції.

Валові витрати та податковий кредит з ПДВ можуть бути сформовані платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто, за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

З огляду на викладене, реальність господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг) має підтверджуватись також документами про фізичне переміщення придбаних товарів у просторі та документами про зберігання придбаних товарів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки відсутні будь-які відомості щодо витребування податковою інспекцією у позивача додаткових документів, що підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій, як не було витребувано таких документів у позивача і судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору.

А відтак, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові є передчасними.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Для повного та всебічного встановлення обставин справи та правильного вирішення спору судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства-контрагента основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Малого колективного підприємства «Таволожан» задовольнити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний