Постанова № 35548612, 26.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Справа № 914/2897/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Білинова А.В.,відповідача-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.10.2013у справі№914/2897/13 за позовомТДВ "СК "Альфа-Гарант"доЛьвівського комунального підприємства "Львівелектротранс"про стягнення 14595,78 грн. страхового відшкодування в порядку регресувстановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.09.2013 (суддя Березяк Н.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.2013 (судді: Галушко Н.А., Краєвська М.В., Орищин Г.В.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати повністю і припинити провадження у справі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.993,1191 ЦК України, ст.27 Закону України "Про страхування" та ст.101 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що між сторонами виникли не регресні відносини, а відносини суброгації, строк позовної давності у зв'язку з настанням якої обчислюється з моменту виникнення страхового випадку і апеляційний суд мав повноваження на застосування позовної давності. Крім того, заявник наголошує на тому, що вказаними вище нормами передбачається право страховика на отримання виплаченого страхового відшкодування в межах фактичних затрат, але з матеріалів справи вбачається здійснення позивачем часткової виплати на користь страхувальника (в сумі 9339,78 грн.), відтак, і не понесені витрати в розмірі 5256 грн., які б мали бути компенсовані за рахунок винної сторони.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 5256 грн. страхового відшкодування в порядку регресу з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду Львівської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

06.05.2010 року в м.Львові по вул.Франка - К.Левицького - Князя Романа (перехрестя) сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі ДТП) за участю трамвая маршруту №5 б/н 1066 під керуванням Онишкевич Г.М. та автомобіля "Honda civic 4D", реєстраційний номер ВС 2745 ВО, яким керувала Романишин Т.Л.

Як вбачається з довідки відділу ДАІ у Львівській області №36/2026ск від 04.06.2010 та постанови Галицького районного суду м.Львова від 26.05.2010 у справі №3-1225 (а.с.36), вищезазначене ДТП відбулось внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм Онишкевич Г.М., якого визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

На виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту №06VR/03-141-01399 від 25.03.2010 позивач 27.09.2010р. здійснив виплату страхового відшкодування страхувальнику (Орач Р.А.) в розмірі 9339,78 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2635 (а.с.51). Отже, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право на звернення з регресними вимогами до відповідача.

Враховуючи те, що з постанови Галицького районного суду м.Львова від 26.05.2010 у справі №3-1225 вбачається керування Онишкевич Г.М. на момент ДТП трамваєм маршруту №5 б/н 1066 та перебування водія у трудових відносинах з ЛКП "Львівелектротранс" (Трамвайне депо №2), то в порядку ст.1172 ЦК України у ТОВ "СК "Альфа-Гарант" виникло право регресної вимоги на суму 14595,78 грн.

Апеляційною інстанцією не прийнято до уваги доводи скаржника щодо здійснення позивачем лише часткової виплати страхового відшкодування в сумі 9339,78 грн. та обумовленого цим фактичного понесення витрат лише в зазначеній сумі, оскільки між ТОВ СК "Альфа-Гарант" та страхувальником виникли зустрічні однорідні вимоги на суму 5256 грн., оскільки страхувальник був зобов'язаний сплатити страховику 2628 грн. до 27.08.2010р. та 2628 грн. - до 27.11.2010р., що підтверджується карткою рахунку 68.5.3 (а.с.77).

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з відповідача суми виплаченого позивачем страхового відшкодування в розмірі 14595,78 грн.

Касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного суду в частині обґрунтованості задоволення позовних вимог про стягнення 9339,78 грн. страхового відшкодування з огляду на те, що на підставі ст.993, ч.1 ст.1172 та ч.1 ст.1191 ЦК України позивач набув право регресної вимоги до роботодавця винної у вчиненні ДТП особи з дня фактичної виплати цієї суми відшкодування страхувальнику за платіжним дорученням від 27.09.2010 №2635.

При цьому, колегія не може не погодитися з позицією апеляційного суду про регресний характер спірних правовідносин сторін, що також підтверджується позицією Верховного Суду України, який, приймаючи постанову від 07.08.2012 у справі №12/207 зі спору, що виник з подібних правовідносин, пов'язаних із застосуванням позовної давності до вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, скасував постанову Вищого господарського суду України від 05.03.2012 та спростував покладений в її основу помилковий висновок касаційної інстанції про врегулювання ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" відносин суброгації, строк позовної давності у зв'язку з настанням якої обчислюється з моменту виникнення страхового випадку. Наведеним спростовується твердження скаржника про зворотне.

Також колегія не приймає до уваги недоречні посилання заявника в обґрунтування наявності у апеляційного суду повноважень на застосування позовної давності на стадії апеляційного перегляду справи, оскільки як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", ч.3 ст.267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема, у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та правильно зазначено апеляційним судом, суд першої інстанції правомірно не вирішував питання про застосування позовної давності у зв'язку з відсутністю відповідного клопотання відповідача.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції не вправі самостійно вирішувати питання про застосування позовної давності чи його поновлення (визнання причин пропуску строку поважними) у разі подання відповідачем відповідної заяви до прийняття рішення місцевого господарського суду та відсутності висновків останнього з приводу застосування позовної давності. Апеляційний господарський суд, керуючись ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України, вправі лише перевірити законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в частині висновків щодо наявності чи відсутності підстав для застосування позовної давності та визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, але не вправі застосовувати позовну давність чи поновлювати строк позовної давності безпосередньо замість суду першої інстанції, за винятком випадку неналежного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом, що в даній правовій ситуації не мало місця.

Однак, касаційна інстанція не може погодитися з передчасними висновками судів про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 5256 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В основу оскаржуваних рішень покладено висновок судів про перехід до позивача права зворотної вимоги (регресу) на спірну суму до відповідальної особи (заявника), який (перехід) відбувся після здійснення страховиком фактичної виплати страхового відшкодування у розмірі 9339,78 грн. згідно платіжного доручення від 27.09.2010 №2635 та шляхом взаємозаліку зустрічних однорідних вимог на суму 5256 грн., що підтверджується карткою рахунку 68.5.3 (а.с.77).

Разом з тим, відповідно до ст.ст.601,602 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.34,43 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 ст.101 та п.7 ч.2 ст.105 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Отже, чинне законодавство про страхування не забороняє страховику здійснювати припинення зобов'язання по виплаті страхувальнику страхового відшкодування в межах одного чи декількох договорів страхування шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або в рамках інших договорів (кредитування, оренди) шляхом зарахування основного та страхового зобов'язання, чим спростовується твердження заявника про те, що відсутність в матеріалах справи доказів здійснення позивачем виплати страхового відшкодування шляхом перерахування коштів на користь страхувальника вказує на відсутність понесення позивачем фактичних затрат, які б мали бути компенсовані за рахунок винної сторони.

Разом з тим, з врахуванням наведених вище норм матеріального та процесуального права, колегія вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність виникнення у позивача права регресу (зворотної вимоги) на суму 5256 грн. до роботодавця винної у вчиненні ДТП особи у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні як заява страховика (позивача) чи страхувальника про зарахування зустрічної однорідної вимоги на вказану суму, так і докази її направлення (пред'явлення) іншій стороні за договором страхування, як того вимагають ч.3 ст.203 ГК України та ч.2 ст.601 ЦК України.

Відповідно до ч.7 ст.3 ГК України внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

В зв'язку з цим, за умов відсутності відповідної заяви касаційна інстанція визнає помилковим прийняття судами виключно картки рахунку 68.5.3 (а.с.77) в якості належного доказу зарахування зустрічних однорідних вимог страховика (ТДВ "СК "Альфа-Гарант") та страхувальника (Орач Р.А.) на суму 5256 грн., оскільки вказаний документ має суто внутрішньогосподарський характер та не містить доказів його направлення на адресу страхувальника. Більше того, сама по собі картка рахунку 68.5.3 не є заявою страховика (позивача) про зарахування зустрічної однорідної вимоги в розумінні ч.3 ст.203 ГК України та ч.2 ст.601 ЦК України, а є лише внутрішнім документом бухгалтерського обліку товариства та, на відміну від банківських виписок, не може з достовірністю підтверджувати проведення господарських операцій по рахунках, рух коштів тощо.

При цьому, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд в силу приписів ст.65 ГПК України може за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали, не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів, а також вирішити питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи.

За наведених обставин, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору витребувати в порядку ст.65 ГПК України у страхувальника (Орач Р.А.), як контрагента позивача, письмові пояснення з приводу зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 5256 грн. задля достеменного встановлення таких обставин, оскільки чинне цивільне законодавство допускає можливість оспорювання іншою стороною одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог в судовому порядку.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою недотримання позивачем приписів ч.3 ст.203 ГК України та ч.2 ст.601 ЦК України, що безперечно впливає на передчасність висновків судів про набуття позивачем права регресної вимоги до відповідальної особи з моменту вчинення страхової виплати в сумі 5256 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін договору добровільного страхування №06VR/03-141-01399 від 25.03.2010.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо доведеності чи недоведеності належними доказами зарахування зустрічних однорідних вимог страховика і страхувальника на суму 5256 грн. та пов'язаного з цим набуття позивачем права регресної вимоги, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд в частині стягнення 5256 грн. до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані вище процесуальні порушення, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційної інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 03.09.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.10.2013 у справі №914/2897/13 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 5256 грн. страхового відшкодування в порядку регресу з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Львівської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун