Ухвала суду № 35544182, 03.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2013 р.

справа № 0870/9480/12

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

"fs100"> суддів: Головко О.В. Чабаненко С.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів Запорізької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року у справі № 0870/9480/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Видавничо – поліграфічне об’єднання „Запоріжжя” до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів Запорізької області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Видавничо – поліграфічне об’єднання „Запоріжжя” (далі за текстом – ТОВ „ВПО „Запоріжжя”) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів Запорізької області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Запорізької області Державної податкової служби (далі за текстом – ДПІ у Жовтневому районі), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 року №0000952302.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 року №0000952302.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ „ВПО „Запоріжжя” з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Трі-Трейд”, ТОВ „Метек”, ТОВ „Імпекс” за період з 01.07.2010 року по 31.07.2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 15.05.2012 року №24/23-2/33243097, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.3, пункту 198.4, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зі змінами і доповненнями, в результаті чого позивачем під час взаємовідносин з ТОВ „Трі-Трейд” завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість на загальну суму 40267грн., в т.ч. по періодах: за березень 2011 року у сумі 40267 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ у Жовтневому районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0000952302 від 29.05.2012 року, яким ТОВ „ВПО „Запоріжжя” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 40 268,00 грн., у тому числі 40267,00 грн. за основним платежем, та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення №0000952302 від 29.05.2012 залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Судом встановлено, що між ТОВ „ВПО „Запоріжжя” (замовник) та ТОВ „Трі-Трейд” (виконавець) укладено договір від 22.03.2011 року про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту техніки. Згідно з умовами цього договору Замовник дає доручення, а Виконавець зобов’язується за плату надати послуги з технічного обслуговування та ремонту техніки Замовника – СТР МАКО-8. На підтвердження факту надання Виконавцем Замовнику послуг відповідно до умов цього Договору складається акт прийому-передачі виконаних робіт.

На виконання умов вказаного договору ТОВ „Трі-Трейд” в березні 2011 року надало позивачу послуги із заміни материнської плати „СТП МАКО-8, ТО”, а ТОВ „ВПО „Запоріжжя” розрахувалося за надані послуги. Вказана операція підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2011 року, де визначено загальну вартість робіт з ПДВ 242 364,00 грн., у тому числі ПДВ – 40394,00 грн., рахунком-фактурою №82 від 31.03.2011 року – заміна материнської плати „СТП МАКО-8, ТО” на загальну суму 242364,00 грн., у тому числі ПДВ 40 394,00 грн., податковою накладною №82 від 31.03.2011, згідно якої ТОВ „Трі-трейд” надало позивачу послуги із заміни материнської плати „СТП МАКО-8, ТО” на загальну суму 242364,00 грн., у тому числі ПДВ 40394,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, судом першої інстанції досліджений реєстр виданих та отриманих податкових накладних за березень 2011 року. Таким чином, судом обґрунтовано зроблено висновок щодо документального підтвердження позивачем отримання послуг від ТОВ „Трі-Трейд”.

Судом встановлено, що на час здійснення господарської операції позивача з його контрагентом ТОВ „Трі-Трейд”, останнє було належним чином зареєстровано як платник податку на додану вартість, станом на 03.05.2012 року стосовно ТОВ „Трі-Трейд” порушено справу про банкрутство, а банкрутом його визнано станом на 04.05.2012 року. Свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Трі-Трейд” було анульовано 10.10.2011 року. Вказані обставини підтверджуються актом ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя від 01.08.2012 року №473/22-14/35627818 „Про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ТОВ „Трі-Трейд” щодо підтвердження господарський відносин із платником податків ТОВ „ВПО „Запоріжжя” за період березень 2011 рік”. Податкова накладна №82 виписана 31.03.2011.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач правомірно відносив сплачений ним в ціні послуг ПДВ до свого податкового кредиту, оскільки на момент укладання договору від 22.03.2011 та складання податкової накладної ТОВ „Трі-Трейд” мало свідоцтво платника ПДВ, податкова накладна оплачена позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення контролюючим органом позивачу податкових зобов'язань стало здійснене ним, на думку податкового органу, порушення податкового законодавства у частині включення до складу валових витрат та податкового кредиту операцій з придбання товарів та послуг по взаємовідносинах з контрагентом за правочинами, які є нікчемними, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні” не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Наведені норми дають підстави для визначення таких обов’язкових ознак господарської діяльності: провадження такої діяльності суб’єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до підпунктів 201.6, 201.8 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено судом, безпосередній контрагент позивача, ТОВ „Трі-Трейд”, на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ТОВ „Трі-Трейд” оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операції з надання послуг підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності, що не заперечується і актом перевірки. Отже на підставі вищезазначеного, ТОВ „ВПО „Запоріжжя” мало належним чином оформлену податкову накладну, яка одержана від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами. Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарської операції з надання послуг між позивачем та ТОВ „Трі-Трейд” в акті перевірки відсутні.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Крім того, відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов’язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв’язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов’язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов’язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за невідображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Враховуючи наведене, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення – рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів Запорізької області – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2012 року у справі № 0870/9480/12 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: С.В. Чабаненко