Рішення № 35535040, 27.11.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-227/2011

Провадження № 2/344/50/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 27» листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-суддіШамотайло О.В.

секретаря Устинської Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, приватного підприємства «Галичанка ІФ» про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» про визнання недійсним умов п. 2.3.1. кредитної угоди №341К від 20.11.2007р. та зобовязання здійснити перерахунок суми заборгованості з 01.02.2009р., враховуючи відсоткову ставку 14% річних, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство КБ «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1, приватного підприємства «Галичанка ІФ» про звернення стягнення на предмет іпотеки по кредитному договору №341К/1 від 20.11.2007р. та стягнення понесених судових витрат по справі.

В подальшому представник позивача подав заяву про зміну позовних вимог та просив суд про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору №341К від 20.11.2007р. в сумі 1433427,84 грн. та понесених судових витрат по справі, а згодом сторона позивача уточнила вимоги позову і просила про солідарне стягнення 731446,15 грн. та судових витрат.

В свою чергу ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк», в якому з урахуванням доповнень просила про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки до 19,5 % річних з 01.02.2009р. за кредитною угодою №341К від 20.11.2007р. та визнання недійсним з 01.02.2009р. умов п. 2.3.1. кредитної угоди №341К від 20.11.2007р. щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки та про зобовязання здійснити перерахунок суми заборгованості з 01.02.2009р., враховуючи відсоткову ставку 14% річних.

Стороною позивача неодноразово подавались заяви про відкладення розгляду справи в звязку із наміром укласти мирову угоду, однак запропоновані банком умови не задовільняють відповідача за первісним позовом, відтак дійти урегулювання спору в позасудовому порядку сторонни не спромоглися.

Представник позивача в подальшому в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву, за змістом якої, заявлені вимоги підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві та клопотанні про збільшення позовних вимог, просив розглядати даний спір у відсутності представника та не заперечив проти розгляду справи у його відсутності.

Сторона відповідача в судовому засіданні вимоги первісного позову не визнала, просила суд зменшити розмір нарахованої пені, оскільки тіло кредиту виплачено в повному розмірі, про що свідчить і заява позивача про зменшення позовних вимог, а зустрічний позов задовольнити, в подальшому в засідання не зявилася, подавши суду заяву за змістом якої просила справу розглядати у відсутності сторони.

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що згідно з кредитною угодою № 341К від 20.11.2007 р. (а.с.5-7) ЗАТ КБ «Приватбанк» (надалі перейменоване на ПАТ «Приватбанк») надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 150000,00 дол.США, із сплатою 14% річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 19.11.2014р.

Проте, свої зобовязання за договором відповідач за первісним позовом належним чином не виконував, та станом на 22.03.2010р. її поточна заборгованість становить 100214,67 дол. США, прострочена заборгованість складає 69008,08 дол. США, пеня становить 8834,02 дол. США., комісійна винагорода 16060,34 грн., а загальний залишок заборгованості за кредитною угодою № 341К від 20.11.2007 р. становить в гривневому еквіваленті 1433427,84 грн. (а.с.64). В подальшому відповідач сплатила суму по тілу кредиту і її заборгованість, відповідно до наданого позивачем за первісним позовом розрахунку складає 88599,36 дол. США, з яких 50714,45 дол. США заборгованість по відсоткам, 37884,91 дол. США пені, крім того наявна заборгованість в сумі 23537,27 грн. по сплаті комісії (а.с. 141-143). Зазначена обставина нічим не спростована.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору, в даному випадку кредитною угодою № 341К від 20.11.2007 р.

Таким чином відповідачами за первісним позовом було допущено порушення вимог ст.ст.526,527,530 ЦК України та умов договору.

Судом установлено, що зобов'язання позичальника ОСОБА_1 по вказаному договору забезпечені договором поруки №341К від 20.11.2007р., укладеним позивачем за первісним позовом з відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2, відповідно до змісту вказаного договору поруки поручитель поручилися перед кредитором відповідати по зобовязаннях боржника в повному обсязі та нести солідарну з боржником відповідальність (а.с. 65).

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки порушення зобов'язання,забезпеченого порукою, так відповідно до ч.1 вказаної статті у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя, а частиною 2 цієї ж статті визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до положень ст. ст. 16, 20 ЦК України передбачено право особи захистити своє порушене право шляхом звернення до суду. При цьому право на захист особа здійснює на свій розсуд. В даному випадку позивач за первісним позовом просить про захист його порушеного права шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя в солідарному порядку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з боржника заборгованості є обґрунтованими, проте, вирішуючи питання про розмір пені, що підлягає до стягнення з відповідачів, суд виходить з наступного.

В силу дії ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку згідно розрахунку позивача сума заборгованості складає 88599,36 дол. США, з яких 50714,45 дол. США заборгованість по відсоткам, 37884,91 дол. США пені, крім того наявна заборгованість в сумі 23537,27 грн. по сплаті комісії (а.с. 141-143), відповідач за первісним позовом просив суд стягнути пеняв розмірі 3000,00 дол. США, зазначений відповідачем розмір пені суд вважає достатнім розміром неустойки, яка спричинена відповідачем внаслідок неналежного виконання зобовязань за кредитним договором. За таких обставин сума пені підлягає зменшенню і її слід стягнути в розмірі 3000,00 дол. США.

З огляду на викладене, позовні вимоги частково підлягають задоволенню, а оскільки, відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, то з відповідачів слід солідарно стягнути в користь позивача розмір заборгованості у гривневому еквіваленті, що складає 405208,45 грн. (що еквівалентно 50714,45 дол. США за курсом 7,99 грн. за 1 дол. США, згідно до розпорядження НБУ), а також 23970,00 грн. пені (що еквівалентно 3000,00 дол. США за курсом НБУ) та комісії в розмірі 23537,27 грн., а всього 452715,72 грн. заборгованості за договором №341К від 20.11.2007р.

Стосовно вимог зустрічного позову суд вказує наступне.

П. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у звязку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

При підвищенні процентної ставки зясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

При цьому суд враховує, що кредитний договір №341К сторони уклали 20.11.2007р., тобто до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Укладаючи договір №341К від 20.11.2007р. сторони ознайомились та погодили усі істотні умовами договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, вони чітко усвідомлювали всі умови договору і вважали їх прийнятними для себе.

Згідно з ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України підставою недійсності правочину є суперечливість змісту правочину ЦК України, актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 203 ч. 3 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності зі ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Ст. 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що боржник та поручитель ознайомлені з умовами кредитних договорів, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, вони чітко усвідомлювали всі умови договору і вважали їх прийнятними для себе, про що свідчить їх підпис під кожним договором без будь-яких застережень та жодних обмежень.

Крім того долучена позивачем за зустрічним позовом копія заяви від 27.01.2009р. (а.с.47) свідчить про відмову від погодження збільшення відсоткової ставки, однак жодним чином не підтверджує сам факт прийняття рішення банком про зміну розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку з 10.01.2009р., позаяк не представлено суду доказів про таку зміну до 10.01.2009р., натомість з розрахунку, представленого банком від 22.03.2010р. вбачається, що відсоткова ставка становить 14% річних. Оскільки розрахунок заборгованості від 22.03.2010р. скріплений печаткою банківської установи та завірений підписом відповідної посадової особи, то саме вказаний розрахунок суд вважає належним і допустимим доказом.

Відтак в задоволенні зустрічного позову слід відмовити у повному обсязі.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 3,11, 15, 16,20, 203,215,526, 530,551,554, 610-612, 627, 1049-1050, 1054 ЦК України, Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» керуючись ст.ст. 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Первісний позов задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з :

-ОСОБА_1, який проживає за адресою: вул. 2000-ліття Різдва Христового, буд.4/кв.3, в м. Івано-Франківськ., ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (р./р. 29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором №341К від 20.11.2007р. в розмірі 452715,72 (чотириста пятдесят дві тисячі сімсот пятнадцять ) гривень 72 коп.,

-ОСОБА_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1/кв.91, в м. Івано-Франківськ., ідентифікаційний код НОМЕР_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (р./р. 29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором №341К від 20.11.2007р. в розмірі 452715,72 (чотириста пятдесят дві тисячі сімсот пятнадцять ) гривень 72 коп.,

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, який проживає за адресою: вул. 2000-ліття Різдва Христового, буд.4/кв.3, в м. Івано-Франківськ., ідентифікаційний код НОМЕР_1, ОСОБА_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1/кв.91, в м. Івано-Франківськ., ідентифікаційний код НОМЕР_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (р./р. 64993919400001, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) 1700,00 грн. витрат по оплаті судового збору та 30,00 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя О.В.Шамотайло