Постанова № 35532877, 20.11.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 року 810/5599/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаст Лейн» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаст Лейн» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.10.2013 № 0010921502.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також про не підтвердження господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін сервіс компані» не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами. З цих підстав просить позов задовольнити.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, заперечень проти позову не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаст Лейн», зареєстровано юридичною особою 23.11.2010 року Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області.

Основними видами діяльності позивача є: консультування з питань інформатизації; установлення та монтаж машин і устаткування; комп'ютерне програмування; оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність; професійно-технічна освіта; інші види діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2013 року посадовою особою Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі направлення від 19.09.2013 №142 та наказу від 19.09.2013 № 464 та згідно з пп.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства з питань достовірності підтвердження господарських взаємовідносин ТОВ «Фаст Лейн» з ТОВ «Грін сервіс компані» за жовтень та грудень 2012 року, за результатами якої складено Акт від 23.09.2013 № 963/15-2/37381913.

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством безпідставно занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду за жовтень 2012 у розмірі 62819,82 грн., за листопад 2012 у розмірі 46939,33 грн. та за грудень у розмірі 101441,66 грн.

На підставі висновків Акта перевірки від 23.09.2013 № 963/15-2/37381913 Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.10.2013 № 0010921502, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 316 802 грн., з яких: 211201грн. - за основним платежем; 105601грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо не підтвердження господарських операцій між ТОВ «Фаст Лейн» та ТОВ «Грін сервіс компані», а також із податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказане вище податкове повідомлення-рішення прийняте у зв'язку з придбанням позивачем у ТОВ «Грін сервіс компані» послуг у сфері інформатизації.

На думку посадової особи відповідача, контрагент позивача як постачальник має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача Білоцерківська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області отримала Акт від ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 16.01.2013 №137/22-8/38347674 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Грін сервіс компані» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2012 по 30.11.2012 та акт від 26.07.2013 № 538/26-55-22-01/38347674 « про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Грін сервіс компані» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з платником податків ТОВ «Авсон Інвест» за період грудень 2012-січень2013 року.

Згідно з вказаними Актами перевіркою встановлено що ТОВ «Грін сервіс компані» не знаходиться за юридичною адресою, а також не надано жодних пояснень та їх документальне підтвердження на підтвердження даних податкових декларацій та розрахунків по податках та інших обов'язкових платежах до бюджету і державних цільових фондів. Так, в ході проведення перевірки не встановлено факт передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

З вищезазначених фактів, на думку податкового органу, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Грін сервіс компані» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності ТОВ «Грін сервіс компані», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Грін сервіс компані» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем зроблено висновок що ТОВ «Грін сервіс компані» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Враховуючи дані вищезазначеного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві, відповідач дійшов висновку про те, що сформований податковий кредит ТОВ «Фаст Лейн» з ТОВ «Грін сервіс компані» є неправомірним.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, на підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

В вересні 2012 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Грін сервіс компані» (виконавець) укладено договір про надання послуг у сфері інформатизації від 20.09.2012 №20-В/09-12, предметом договору є те що продавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги у сфері інформатизації: послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем, - в обсязі та умовах, передбачених даним договором, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати зазначені послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Факт надання послуг підтверджується Актами наданих послуг від 30.09.2012, від 31.10.2012 та від 31.12.2012, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін.

В оплату за надані послуги позивач перерахував на рахунок ТОВ «Грін сервіс компані» кошти в сумі 1131667 грн., у тому числі ПДВ - 189211,18 грн. Факт перерахування коштів підтверджується дослідженими судом копіями платіжних доручень № 696 від 26.09.2012, №697 від 27.09.2012, № 698 від 28.09.2012, № 707 від 03.10.2012, № 713 від 05.10.2012, № 716 від 08.10.2012, №718 від 09.10.2012, № 720 від 10.10.2012, № 722 від 11.10.2012, № 724 від 15.10.2012, №730 від 16.10.2012, № 744 від 19.10.2012, № 746 від 22.10.2012, №822 від 03.12.2012, № 823 від 04.12.2012, № 824 від 05.12.2012, № 828 від 06.12.2012, № 829 від 10.12.2012, №838 від 12.12.2012, №846 від 13.12.2012, №853 від 19.12.2012, № 857 від 21.12.2012, №859 від 25.12.2012, №865 від 28.12.2012 року.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни отриманих послуг податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ «Грін сервіс компані» податкові накладні №369 від 26.09.2012, №444 від 27.09.2012, № 546 від 28.09.2012, № 102 від 03.10.2012, № 162 від 05.10.2012, № 194 від 08.10.2012, № 253 від 10.10.2012, № 224 від 09.10.2012, № 282 від 11.10.2012, № 346 від 15.10.2012, № 373 від 16.10.2012, № 462 від 19.10.2012, №495 від 22.10.2012, № 64 від 04.12.2012, № 4 від 03.12.2012, №134 від 06.12.2012, №106 від 05.12.2012, № 193 від 10.12.2012, № 258 від 12.12.2012, № 288 від 13.12.2012, № 407 від 19.12.2012, № 473 від 21.12.2012, № 534 від 25.12.2012, № 655 від 28.12.2012 року.

Суми податку на додану вартість, підтверджені зазначеними податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту в жовтні 2012 року в розмірі 62819,82 грн., в листопаді 2012 року в розмірі 46939,33 грн., в грудні 2012 року в розмірі 101441,66 грн. відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди 2012 року..

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі послуг у сфері інформатизації. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того позивач подав суду копії первинних документів щодо подальшої реалізації отриманих послуг від ТОВ «Грін сервіс компані» іншим суб'єктам господарювання а саме: договори, акти здачі-прийняття робіт, виписки по рахунках, акти приймання-передачі, та докази проведення навчань.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ «Грін сервіс компані» послуг у сфері інформатизації..

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача - ТОВ «Грін сервіс компані» був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Грін сервіс компані» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ «Грін сервіс компані» підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, а також долученими до матеріалів справи належним чином завірених їх копій.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ «Грін сервіс компані» позивач сформував податковий кредит.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Грін сервіс компані» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 Цивільного кодексу України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

В той же час, як було встановлено судом, позивачем надано суду податкові накладні, акти надання послуг, які підтверджують факт виконання послуг у сфері інформатизації ТОВ «Грін сервіс компані» на користь позивача та платіжні доручення, які підтверджують факт повної оплати позивачем за отримані послуги.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт надання послуг у сфері інформатизації позивачу з боку його контрагента - ТОВ «Грін сервіс компані» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у сфері інформатизації не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у платника податку в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.6 Податкового кодексу України в разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Грін сервіс компані», які засвідчують факту надання послуг у сфері інформатизації, у позивача виникло право на податковий кредит.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі паливно-мастильних матеріалів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ТОВ «Грін сервіс компані», оскільки позиція податкового органу ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством безпідставно занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду за жовтень 2012 у розмірі 62819,82 грн., за листопад 2012 у розмірі 46939,33 грн. та за грудень у розмірі 101441,66 грн. та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаст Лейн» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 01.10.2013 №0010921502.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаст Лейн» судовий збір в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.