Ухвала суду № 35530793, 19.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 р.Справа № 815/1645/13-аКатегорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

перекладач - ОСОБА_2,

за участі: позивач - ОСОБА_3 (за довідкою),

представник позивача - ОСОБА_4 (за угодою та ордером),

представник відповідача - Ващіліна Н.С. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернувся до суду із даним адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому позивач просив суд: визнати нечинним рішення Державної міграційної служби України, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача визнати позивача біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 24-13 від 01.02.2013 року. Зобов'язано Державну міграційну службу України вирішити питання щодо надання ОСОБА_3 додаткової форми захисту. В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в поданій апеляційній скарзі.

Позивач та його представник в судовому засідання заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просили залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 30 січня 2012 року громадянин Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Деір-Аз-Зор (Сирія), звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що його батько в лютому 2011 році надрукував низку негативних статей про діяльність діючої влади в Сирії, а в березні 2011 року він прийняв участь в двох мітингах, після чого його заарештували. Протягом 2011 року щомісяця до будинку його батьків приходили співробітники Мухабарату, які цікавилися про місце перебування позивача та його брата ОСОБА_10. В серпні 2011 року були заарештовані двоє дядьків позивача по лінії матері, які також приймали участь у мітингах. У вересні 2011 року на мітингу був вбитий троюрідний брат позивача - ОСОБА_7. У листопаді 2011 року в м. Деір-Аз-Зор відбувся мітинг у підтримку президента Сирії, на якому брат позивача висловлював антипрезидентські лозунги, що провокувало співробітників Мухабарату на розгін мітингуючих, в ході якого брат позивача був вбитий.

Рішенням № 24-13 від 01.02.2013 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, - відсутні.

Позивач не погоджуючись із рішенням про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції не погодився із висновком відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності, та з огляду на те, що на теперішній момент в країні громадянського походження позивача та, зокрема, у його рідному місті склалася небезпечна для життя ситуація, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зазначені обставини свідчать, що у позивача є цілком обґрунтовані побоювання за життя та можливі переслідування.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Так, колегія суддів наголошує, що пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколом 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань

У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Як вірно наголошено судом першої інстанції, у грудні 2012 року УВКБ ООН опублікувало оновлену версію документа під назвою «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку», в якому зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася в Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.

Окрім цього, з листа Вищого адміністративного суду України від 01.02.2013 року вбачається, що до Вищого адміністративного суду України надійшов лист Регіонального представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Білорусі, Молдові та Україні від 14 січня 2013 року щодо ситуації із шукачами притулку в Україні із Сирії, в якому УВКБ ООН закликає держави додержуватися мораторію на будь-яке повернення вказаних осіб до цієї країни. УВКБ ООН повідомляє, що через внутрішню ситуацію у країні більше 600 тис. громадян Сирії нині шукають притулку в сусідніх державах.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування. Тобто, ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Водночас, відповідачем взагалі не взято до уваги вказану інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою та формуваннями «шаббиха». Рідне місто позивача майже зруйновано та захвачено сирійськими моджахедами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови ОСОБА_3 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши протиправність оскаржуваного рішення, обґрунтовано зобов'язав відповідача вирішити питання щодо надання позивачу додаткової форми захисту, з урахуванням ретельного дослідження інформації по країні походження позивача та реальності загрози для його життя і основних свобод, в разі повернення до Сирії.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складений та підписаний колегією суддів 22 листопада 2013 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/