Постанова № 35530294, 19.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 824/797/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Т.М.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Усманов Мурад Амірович

відповідач (апелянт) : Васійчук Сергій Ігорович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Груп" до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Груп" звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області про скасування рішення.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року задоволено адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Груп". Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за результатами перевірки працівниками ДПІ у м. Чернівцях Чернівецької області Державної податкової служби складено акт від 10 грудня 2012 року №1548/22-2/37505019. Згідно зазначеного акту, перевіркою, встановлено заниження податку на додану вартість всього на загальну суму 137737,00 грн., в т.ч. за лютий 2012р. на суму 137737,00 грн. та завищення р.24 податкової декларації за січень 2012р. на суму 26437,00 грн.

На зазначений акт податкової перевірки ТОВ "Вест Груп" подано заперечення в якому зазначено, що порушень податкового законодавства посадові особи ТОВ "Вест Груп" не вчиняли, висновки зазначені в акті ґрунтуються лише на припущеннях та не мають в своїй основі жодного доказу та відповідно просили не приймати рішення про визначення грошових зобов'язань.

24 грудня 2012 року ДПІ у м. Чернівцях винесено податкове повідомлення-рішення №0003050232, яким донараховано грошове зобов'язання за основним платежем на суму 137737,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 34437,25 гривень та податкове повідомлення-рішення №0003060232, яким сума в розмірі 26437,00 гривень врахована у зменшення суми податкового боргу, як від'ємне значення податку на додану вартість.

04.01.2013 року позивач подав до Державної податкової служби у Чернівецькій області на вищезазначені податкові повідомлення-рішення скаргу в порядку апеляційного узгодження податкового зобов'язання. Рішенням Державної податкової служби у Чернівецькій області від 18.01.2013 року №36/10/10-208 про результати розгляду первинної скарги скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернівцях від 24.12.2012 року №0003050232 в частині сплати 3 грн. застосованої штрафної санкції по податку на додану вартість, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, та залишено без змін податкове повідомлення рішення від 24.12.2012 року №0003060232.

За наслідками частково скасованого рішення, Відповідачем надіслано на адресу ТОВ "Вест Груп" нове податкове повідомлення-рішення №0000050232 від 23.01.2013 року, яким донараховано грошове зобов'язання за основним платежем на суму 137737,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 34434,25 гривень.

31.01.2013 року позивач подав до ДПС України скаргу на вищезазначені податкові повідомлення-рішення Відповідача та ДПС у Чернівецькій області. Рішенням Державної податкової служби України від 20.02.2013 року №2644/6/10-2115 "Про результати розгляду скарги" залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернівцях від 24.12.2012 року №0003050232 і №0003060232 з урахуванням рішення ДПС у Чернівецькій області, прийнятого за розглядом первинної скарги (податкове повідомлення-рішення від 23.01.2013 №0000050232), а скаргу позивача без задоволення. Дане рішення Державної податкової служби України від 20.02.2013 року №2644/6/10-2115 ТОВ "Вест Груп" отримано поштою - 22 лютого 2013 року.

Задовольняючи вищевказаний адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів, що діяв у межах Закону, а тому дії відповідача щодо винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є протиправними, а рішення за цих обставин повинні бути скасовані. Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір поставки №2111101 від 02.11.2011 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром Альянс ЛТД», в особі директора Єфіменко Володимира Олександровича, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Груп», в особі директора ОСОБА_6, з другої сторони, уклали договір поставки. Згідно умов даного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2 Договору, Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію згідно специфікації на товари. Специфікацією до даного договору визначено наступні товари: ігрові консолі, ігри Xbox, аксесуари Xbox, що постачаються до договору поставки №2111101 від 02.11.2011 року.

На підтвердження дійсності проведення господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Альянс ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Груп» суду було надано податкові накладні №1576 від 25.01.2012 року, №23 від 21.02.2012 року, №1536 від 27.02.2012 року, видаткові накладні та рахунки-фактури №25011203 від 25.01.2012 року, №21021201 від 21.02.2012 року, №27021201 від 27.02.2012 року. Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін із зазначенням реквізитів.

На підтвердження обставин щодо перевезення купленого товару директором ТОВ "Вест Груп" позивачем надано товарно-транспортні накладні від 25.01.2012 року, 21.02.2012 року, 27.02.2012 року. Також на підтвердження того, що автомобіль, яким директор ТОВ "Вест Груп" ОСОБА_6 здійснював перевезення був взятий у тимчасове користування у іншого співзасновника ТОВ "Вест Груп" ОСОБА_7, який належить йому на праві приватної власності, надано свідоцтво про реєстрацію вантажного транспортного засобу та посвідчення водія з правом керувати вантажні автомобілі.

Карткою рахунком № 281 ТОВ "Вест Груп" щодо руху товарно-матеріальних цінностей за 25.01.2013 року, за 21.02.2012 року та за 27.02.2012 року підтверджено отримання у вказаному періоді товару від Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Альянс ЛТД".

На підтвердження наявності складського приміщення у позивача для зберігання товару суду надано договір оренди приміщення. За умовами якого між КП "Роса Буковини", Орендодавецем, в особі директора Дейнеги В.Д. та ТОВ "Вест Груп" Орендарем, в особі директора ОСОБА_6 укладено договори оренди №101-О від 01.02.2011 року та №101-О від 01.03.2011 року, згідно яких Орендодавець передає в оренду для ведення господарської діяльності, зокрема, для оптової торгівлі, зберігання ігрових приставок та дисків з іграми для них, майно в будівлі за адресою м. Чернівці, вул. 28 Червня, 44, згідно додатку №1 до договору, надалі об'єкт оренди та здійснює поточне обслуговування об'єкта оренди, шляхом надання побутових комунальних послуг та інших послуг по домовленості, а орендар приймає вищенаведене приміщення в оренду.

На підтвердження того, що позивачем придбаний товар сертифікується суду надано для дослідження ліцензію Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Серії АВ №613648 відповідно до якої вид господарської діяльності ТОВ "Вест Груп" - імпорт дисків для лазерних систем зчитування. Досліджено ліцензію Служби безпеки України Серії АД №036443, згідно якої вид господарської діяльності ТОВ "Вест Груп" - впровадження голографічних захисних елементів.

Також надано документи щодо придбання ТОВ "Вест Груп" сканеру СS3000, 1D лазерного, 512mb флеш-пам'ять, usb для зчитування товару та інструкції по експлуатації для ігрових приставок. Вказане підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактури, в яких постачальником виступало ТОВ «Ант ЛТД», а одержувачем ТОВ «Вест Груп».

ТОВ "Вест Груп" у подальшому реалізувало придбаний у ТОВ "Пром Альянс ЛТД" товар ТОВ "Комфі Трейд", ТОВ "Сав-Дистрибюшин", ТОВ "Дієса", ТОВ "Технополіс-1". Зазначений факт підтверджується видатковими накладними №РН-0000007 від 28.01.2012 року, №РН-0000010 від 22.02.2012 року, №РН-0000011 від 23.02.2012 року, №РН-0000014 від 23.02.2012 року, №РН-0000016 від 27.02.2012 року, №РН-0000008 від 31.01.2012 року та податковими накладними №7 від 28.01.2012 року, №2 від 22.02.2012 року, №3 від 23.02.2012 року, №5 від 23.02.2012 року, №7 від 27.02.2012 року, №8 від 31.01.2012 року та картками рахунку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктами 200.1 - 200.4 ст.200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 ст. 201 ПК України).

Отже, за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з купівлі товарів (робіт, послуг), які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Стосовно посилання податкового органу на неможливість здійснення контрагентами зобов'язань за договорами з позивачем, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем під час перевірки не були дослідженні первинні документи цього підприємства.

Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами , в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання про стягнення правової допомоги з в сумі 2100 грн., то таке проведено невірно з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи віднесено витрати на правову допомогу. Частина 1 ст. 90 КАС України встановлює, що правовою допомогою в адміністративному процесі визнається допомога правового характеру лише адвоката або у визначених законом випадках іншого фахівця у галузі права, які її надають на підставі договору.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, несуть сторони. Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), але у межах, встановлених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу згідно п. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України визначається постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року N 590. Відповідно до даної постанови, компенсація витрат на правову допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо вона сплачується суб'єктом владних повноважень, не повинна перевищувати 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за кожну годину роботи особи, яка надавала правову допомогу. А якщо компенсація відповідно до КАС України сплачується за рахунок держави, тоді така компенсація не повинна перевищувати 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день особи, яка надавала правову допомогу.

З матеріалів справи вбачається лише наявність договору, де зазначається сума оплати за послуги з написання позовної заяви. Розрахунку оплати послуг адвоката про надання правової допомоги згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" немає, відсутній також і акт виконаних робіт, який передбачений договором. Тому, витрати пов'язані з наданням правової допомоги на користь позивача стягненню не підлягають.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно вирішивши справу по суті, допустив помилкове застосування норм процесуального права в частині вирішення питання про оплату витрат на правову допомогу, що відповідно до п. 2 ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області задовольнити частково.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Груп" до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів України у Чернівецькій області про скасування рішення, - змінити.

З 3 абзацу постанови виключити: "стягнення судових витрат на правову допомогу в сумі 2100 грн."

В іншій частині постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "25" листопада 2013 р.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.