Ухвала суду № 35529451, 19.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 р.Справа № 815/4451/13-аКатегорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

перекладач - ОСОБА_2,

за участі: позивач - ОСОБА_3 (за довідкою),

представник позивача - ОСОБА_5 (за угодою та ордером),

представник відповідача - Ващіліна Н.С. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання позивача біженцем,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України про скасування рішення № 244-13 від 22.04.2013 року та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України № 244-13 від 22.04.2013 року, яким ОСОБА_3 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в поданій апеляційній скарзі.

Позивач та його представник в судовому засідання заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просили залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_3, є громадянином Сирії (м. Хама, район Хамідія), за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин - суніт (а.с.33).

До України позивач потрапив легально, 29.08.2008 року покинув країну постійного проживання, авіарейсом м. Алепо (Сирія) через Туреччину до м. Одеса (Україна) за національним паспортом та учбовою візою на навчання в Академії холоду (а.с.23-44).

Як вбачається з анкети особи, яка звернулася з заявою про надання статусу біженця від 04.05.2012 року № 173, до України позивач приїхав на навчання, з 2004 року по 2005 рік навчався в Академії холоду на підготовчому відділенні в м. Одеса, з 2005 року по 2009 рік навчався у Державному медичному університеті на лікувальному факультеті.

Судом першої інстанції встановлено, що після четвертого курсу позивач не зміг продовжити навчання через фінансові проблеми, оскільки не зміг оплатити страховку, тому реєстрація позивача була здійснена до 01.03.2009 року. В країні походження позивача вже почалися хвилювання, тому позивач залишився працювати в Україні з метою заробити на навчання гроші. Зараз в Сирії відбуваються військові дії, а тому позивач не може повернутися в країну походження.

Також, судом першої інстанції встановлено, що 04.05.2012 року ОСОБА_3 звернувся до Управління у справах біженців Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.18-19).

За результатами розгляду документів Управлінням у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області, був прийнятий висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою яка потребує додаткового захисту (а.с.54-59).

В висновку зазначено, що ОСОБА_3 вперше виїхав з країни громадського походження до України 05.10.2004 року на підставі національного паспорту із студентською візою. Востаннє виїжджав із Сирії 29.08.2008 року на підставі національного паспорту із студентською реєстрацією. В Одесу потрапив 29.08.2008 року. Реєстрація закінчилась 01.03.2009 році. Основною причиною виїзду з країни громадського походження є бажання в Україні отримати вищу освіту, на той час у нього проблем у країні громадського походження не було. Через закінчення терміну реєстрації нелегально знаходиться на території України. Йому треба повертатися на батьківщину, але на даний час він цього зробити не може, через те, що у Сирії йдуть військові дії. Мета звернення до ДМС України - допомога в отриманні тимчасової легалізації, доки у країні громадського походження не закінчаться військові дії. Також, ОСОБА_3 повідомив, що до складу будь-яких політичних партій не входив. Переслідувань та погроз за ознаками пов'язаних із релігією, національністю, расою на його адресу не надходило. Під час проведення співбесіди з заявником не встановлено жодного наміру заявника переїхати до географічно близьких до Сирії країн. Приїзд до України мотивує тим, що в Україні є можливість навчатися та працювати.

Рішенням Державної міграційної служби України від 22 квітня 2013 року № 244-13 (а.с.60) був підтриманий зазначений висновок та відмовлено ОСОБА_3 в наданні статусу біженця відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні.

Позивач не погоджуючись із рішенням про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції не погодився із висновком відповідача про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності, та з огляду на те, що на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зазначені обставини свідчать, що у позивача є цілком обґрунтовані побоювання за життя та можливі переслідування.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

Так, колегія суддів наголошує, що пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколом 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань

У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Як вірно наголошено судом першої інстанції, у Рекомендації по питанню міжнародного захисту осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку від грудня 2012 року зазначено, що в липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хреста прийняв рішення рахувати конфлікт в Сирії озброєним конфліктом не міжнародного характеру, що передбачає дії міжнародного гуманітарного права у всіх регіонах, де ведуться бойові дії. Громадяни Сирії або особи, які постійно проживали в Сирії, та потребують міжнародного захисту, які звернулись в УВКБ ООН або до влади приймаючих країн, були зареєстровані або знаходяться в процесі реєстрації, в відповідних випадках, в якості осіб які потребують міжнародного захисту та отримують допомогу. Оскільки ситуація в Сирії являється нестабільною та ще деякий час може залишатися не визначеною, подібні заходи повинні прийматися до тих пір поки ситуація з безпекою та правами людини не покращиться в відповідній мірі для того щоб забезпечити права при поверненні.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що на 66-й пленарній сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято 63 резолюції та 9 рішень рекомендованих Комітетами ООН (Соціальним, Гуманітарним та Культурним), в яких засвідчувалося «продовження грубих та систематичних» порушень прав людини в Сирії. Так, наприклад, Рада Безпеки ООН прийняла дві Резолюції (Резолюція 2042 (2012) та Резолюція 2043 (2012), в яких осуджує широкомасштабні порушення прав та свобод людини сирійською владою та будь-які порушення прав людини озброєними формуваннями та висловлює своє глибоке співчуття зі смертю багатьох тисяч людей в Сирії.

З огляду на викладене, оскільки на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування, тобто, ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване позивачем рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте без врахування всіх обставин справи та не досліджено відповідачем у повній мірі, тобто, є необґрунтованим, що є підставою для його скасування.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання позивача біженцем - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складений та підписаний колегією суддів 22 листопада 2013 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/