Рішення № 35528997, 26.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20628/13 26.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ - МТС»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»

Про стягнення 673 398,78 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Цимбровська Ю.О. - по дов. № 103Д-143/2013 від 29.08.2013

Від відповідача Кучерявий В.О. - по дов. № б/н від 26.04.2013

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ - МТС» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» 673 398,78 грн., з яких: 607 716,33 грн. основного боргу, 45 596,95 грн. пені, 20 085,50 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № КО-ДН-1 від 14.05.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 порушено провадження у справі № 910/20628/13 та призначено її до розгляду на 14.11.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/20628/13 від 14.11.2013, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 28.10.2013, розгляд справи був відкладений на 21.11.2013.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 21.11.2013 відзиві заперечує проти вимоги про стягнення пені в розмірі 45 596,95 грн. та просить в позові в цій частині відмовити, оскільки позивачем пропущено строк позовної даності для пред'явлення даної вимоги.

В судовому засіданні 21.11.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 26.11.2013.

Позивач у поданих 26.11.2013 до відділу діловодства суду поясненнях зазначає, що оскільки відповідачем 08.11.2012 та 18.01.2013 було частково сплачено борг мають застосуватись положення ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України згідно якої після переривання перебіг позовної давності починається заново. В зв'язку з цим позивач просить відмовити в заяві відповідача про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

В судовому засіданні 26.11.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

14.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ - МТС» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (замовник) було укладено договір № КО-ДН-1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець зобов'язується на території сільгоспугідь замовника виконати сільськогосподарські роботи по збиранню врожаю сільгоспкультур на пальному замовника - за кількістю, якістю, в строки та на умовах, що наведені в договорі, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг по збиранню врожаю, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 607 716,33 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в сумі 45 596,95 грн. та 3% річних в сумі 20 085,50 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п. 1.2. договору загальний обсяг робіт по збиранню врожаю зернових (пшениця, жито, ячмінь) складає 10 000 га, загальна вартість яких складає 2 600 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору загальна вартість виконаних робіт )сум а до сплати) обчислюється з актів передачі-приймання виконаних робіт, що підписані сторонами.

Позивачем подано наступні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 1 223 716,00 грн., які підписані та скріплені печатками обох сторін:

№ 1785 від 03.08.2012 на суму 266 838,00 грн.,

№ 1786 від 03.08.2012 на суму 401 050,00 грн.,

№ 2187 від 22.08.2012 на суму 289 380,00 грн.,

№ 2299 від 10.09.2012 на суму 179 348,00 грн.,

№ 2392 від 17.09.2012 на суму 87 100,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Пунктом 3.3. договору визначено, що оплата здійснюється перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання виконаних робіт в строк не пізніше ніж через 5 (п'ять) робочих днів з дати підписання відповідного акту передачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, замовник в порушення взятих на себе зобов'язань за договором вартість наданих послуг у визначений договором строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка за неоспореними відповідачем розрахунками позивача становить 607 716,33 грн.

У відповідності до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 607 716,33 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги по збиранню врожаю не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що за прострочення оплати виконаної роботи замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості, за кожен день прострочення оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що в силу умов п. 3.3. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі протягом 5 робочих днів з дня підписання відповідного акту здачі-приймання робіт, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо наданих послуг за кожним актом, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладене пеня має нараховуватись на суми боргу за надані послуги наступним чином:

за актами № 1785 та № 1786 від 03.08.2012 у період з 11.08.2012 по 11.02.2013;

за актом № 2187 від 22.08.2012 у період з 29.08.2012 по 29.02.2013;

за актом № 2299 від 10.09.2012 у період з 18.09.2012 по 19.03.2013;

за актом № 2392 від 17.09.2012 у період з 25.09.2012 по 25.03.2013.

Стаття 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті).

Отже, пеня може бути розрахована за шість місяців та стягнена протягом року, з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання.

Таким чином, з урахуванням викладеного, строк позовної давності для звернення з позовом про стягненні пені за актами № 1785 та № 1786 від 03.08.2012 починається з 11.08.2012 та закінчується 11.08.2013; за актом № 2187 від 22.08.2012 починається з 29.08.2012 та закінчується 29.08.2013, № 2299 від 10.09.2012 починається з 18.09.2012 та закінчується 18.09.2013; за актом № 2392 від 17.09.2012 починається з 25.09.2012 та закінчується 25.09.2013.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у відзиві просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

Клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не заявлялось, поважності причин його пропуску та мотивів поновлення позивачем не заявлено, не надано та не доведено.

Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем вимог про стягнення 45 596,95 грн. пені станом на день звернення до суду з позовом (25.10.2013) пропущено, в зв'язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

Посилання позивача на необхідність застосування ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України яка передбачає, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, не приймаються судом до уваги, оскільки

Згідно з ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пунктом 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Доказів того, що відповідач здійснив дії, що свідчать про визнання зобов'язання саме по сплаті пені не подано.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг охорони, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 20 085,50 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 20 085,50 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ - МТС» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (м. Київ, пров. Жуковського, 13/16, код ЄДРПОУ 34287465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ - МТС» (м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37702357) 607 716 (шістсот сім тисяч сімсот шістнадцять) грн. 33 коп. основного боргу, 20 085 (двадцять тисяч вісімдесят п'ять) грн. 50 коп. - 3% річних, 12 556 (дванадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 03 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 27.11.2013.

СуддяВ.В. Сівакова