Постанова № 35528049, 20.11.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15:26

20 листопада 2013 року 810/5513/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Акопян Е.Н.,

за участю представників сторін:

від позивача - Кучина Г.С., Сліпенко Л.В.,

від відповідача - Макаренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Житло"

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2013 № 0002011510,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Житло» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2013 № 0002011510.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали у повному обсязі, просили суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2013 № 0002011510. Позовні вимоги представники позивача обґрунтовували тим, що відповідач оскаржуваним рішенням безпідставно та всупереч нормам чинного законодавства донарахував позивачу орендну плату понад розмір орендної плати визначеної у відповідному договорі оренди та лише у зв'язку із зміною нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Представник позивача вказав, що така зміна не є достатньою правовою підставою для збільшення розміру орендної плати позивачу за користування земельними ділянками і відповідно - для винесення оскаржуваного рішення.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на висновки, викладені в акті камеральної перевірки позивача від 20.05.2013 № 159/15-1/32850895 та вказав, що у разі зміни нормативно-грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності. Крім того, відповідач вказав, що Вороньківська сільська рада неодноразово зверталась до позивача з вимогою про необхідність укладення змін до договору оренди.

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між позивачем та Вороньківською сільською радою було укладено Договір оренди земельної ділянки від 20.12.2007 (далі - Договір оренди). За умовами вказаного договору позивачу було надано в оренду земельну ділянку загальною площею 7 га, з них 2,000 га під водою, 2,4 га пасовищ, 1,600 га боліт, 1,000 га господарських дворів.

Відповідно до п. 1.4 вказаного Договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 248 212,30 грн. Згідно з пп. 2.7.1 п. 2.7 Договору оренди, орендна плата встановлюється та справляється у грошовій формі в розмірі 4% від грошової оцінки земельної ділянки, визначеної п. 1.4 цього Договору за рік: 9928,49 грн. До 1 січня 2009 року 8% від грошової оцінки земельної ділянки в сумі 19856,98 грн. з урахуванням подальшої індексації.

Підпунктом 2.7.2 п. 2.7 Договору оренди визначено, що орендна плата сплачується щомісячно в терміни, встановлені законодавством.

Відповідно до пп. 2.7.6 п. 2.7 Договору оренди, за згодою сторін орендна плата може бути проіндексована у погодженому сторонами порядку. У разі збільшення земельного податку розмір орендної плати за згодою сторін може бути збільшено на відповідну суму за вимогою орендодавця. Але не частіше ніж раз на рік.

Рішенням Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24.05.2013 було розірвано вказаний договір оренди з ТОВ «Еліт Житло».

Як слідує з матеріалів справи, 20.05.2013 відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку податкової звітності позивача з плати за землю за 2011 - 2012 роки, за результатами якої було складено Акт № 159/15-1/32850895.

У ході вказаної перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-УІ, із змінами та доповненнями, у зв'язку з чим встановлено, що платником при визначенні суми податкового зобов'язання по орендній платі за землі державної та комунальної власності невірно застосовано розмір нормативної грошової оцінки землі, що стало причиною заниження позивачем податкового зобов'язання з орендної плати за 2011 рік на суму - 53539,11 грн. та за 2012 рік на суму - 53539,13 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 12.06.2013 № 0002011510 про стягнення збільшеного розміру орендної плати за землю та штрафних санкцій на загальну суму 127155,41 грн.

Позивач не погоджуюсь із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову, а саме правовідносинам між сторонами з приводу визначення розміру та сплати позивачем орендної плати за землю, суд виходить з наступного.

Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту «б» статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» статті 12 ЗК).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 3 липня 1992 року № 2535-XIІ «Про плату за землю» (далі - Закон № 2535-XIІ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом № 161-XIV, та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів. Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону № 2535-XIІ є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з частиною четвертою статті 21 Закону № 161-XIV зі змінами, внесеними Законом № 309-VI, річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до Закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Водночас, відповідно до пункту 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, редакція якого також викладена в пункті розділу «Орендна плата» договорів оренди землі, укладених позивачем із селищною радою, передбачено перегляд розміру орендної плати у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України від

26 червня 1991 року № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування», до загальнодержавних платежів належить такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Відповідно до статті 9 Податкового кодексу України, плата за землю віднесена до загальнодержавних зборів.

Відповідно до статті 19-1 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби, до яких віднесений і відповідач, наділені функціями контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 288 Податкового кодексу України, єдиною юридичною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Цією ж статтею передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Законом України «Про оренду землі» визначено, що відносини щодо оренди землі засновані на договорі та регулюються поряд з цим Законом і Цивільним кодексом України. Цивільним кодексом України визначені поняття та загальні засади договорів. Серед основних безумовних засад договорів є принцип свободи договору. Так, відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Слід зауважити, що державна податкова служба відповідно до норм Податкового кодексу України наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами статей 12, 80, 83 ЗК, статті 21 Закону № 161-XIV, статті 30 Закону № 2535-XIІ наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є сільська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Таким чином, зміна умов договору щодо орендної плати, зокрема у зв'язку зі зміною розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, можлива лише за умов взаємної згоди сторін договору оренди.

Суд звертає увагу сторін, що вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного суду України від 11.06.2013, у справі за позовом приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Відродження» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про скасування податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В судовому засіданні представник позивача також підтвердив, що позивач не давав згоди на збільшення розміру орендної плати в межах договірних відносин із Вороньківською сільською радою, як розпорядником земельної ділянки.

Таким чином суд вважає, що відповідач, донараховуючи орендну плату позивачу понад розмір, визначений в договорі оренди та задекларований позивачем, діяв в порушення права позивача на погодження з орендодавцем за договором оренди розміру орендної плати та, відповідно, - в порушення принципу свободи договору. Окрім того, суд прийшов до висновку, що оскаржуваним рішенням відповідач порушив статтю 19 Конституції України, оскільки, визначаючи самостійно розмір орендної плати, діяв всупереч повноваженням, передбаченим для відповідача Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані. Оскільки позивачем не було заявлено клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2013 № 0002011510, прийняте Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 листопада 2013 р.