Рішення № 35524521, 26.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.11.2013 Справа № 905/6970/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Чернової О.В., при секретарі судового засідання Татькові М.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Євдокимова В.С. за довіреністю

від відповідача: не з'явився

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис", м. Маріуполь Донецької області

про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №00001465 від 22.01.2012р. у розмірі 175 917,40 грн., з яких основна сума боргу - 17 283,12 грн., збитки - 124 026,61 грн., неустойка - 26 822,24 грн., штраф - 3 027,45 грн., пеня - 2 274,52 грн., 3% річних - 715,16 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами - 1 768,30 грн., -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ (далі-Позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис", м. Маріуполь Донецької області (далі-Відповідач) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №00001465 від 22.01.2010р. у розмірі 168 164,05 грн., з яких основна сума боргу - 17 283,12 грн., збитки - 116 273,26 грн., неустойка - 26 822,24 грн., штраф - 3 027,45 грн., пеня - 2 274,52 грн., 3% річних - 715,16 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами - 1 768,30 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 22.01.2010р. №00001465 та з повернення майна з лізингу у зв'язку з достроковим розірванням договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед Позивачем та виникли підстави для нарахування пені, штрафу, 3% річних, неустойки, процентів за користування чужими грошовими коштами та стягнення збитків.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.232 Господарського кодексу, ст.ст. 8, 22, 526, 536, 549, 611, 625, 785, 806, 808. 1048, 1214 Цивільного кодексу України, ст. 7, 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 1, 2, 15, 54-56,57 Господарського процесуального кодексу України.

05 листопада 2013р. Позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив додатково стягнути з відповідача збитки в сумі 7 753,50грн. - загальну вартість послуг з юридичного консультування, підготовки та подачі до суду процесуальних документів, представництва інтересів позивача в суді.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З огляду на вищевикладене суд приймає заяву Позивача про збільшення розміру позовних вимог та розглядає позовні вимоги в редакції заяви від 05.11.2013р.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з урахуванням їх збільшення.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, хоча повідомлявся про судове засідання належними чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, встановленою за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (а.с.176-177).

На адресу суду надійшли поштові повернення, надіслані на адресу Відповідача, з відміткою органу поштового зв'язку «не зареєстрован». До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача і ненадання ним витребуваних документів у світлі достатності наданого судом часу для реалізації процесуальних прав останнім у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Заслухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВСТАНОВИВ:

22.01.2010р. між Позивачем (лізингодавцем) та Відповідачем (лізингоодержувачем) укладено договір фінансового лізингу №00001465 (далі-Договір).

Об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Caddy Kasten 1,4l Benzin, 2008 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZ8X020779 загальною вартістю 16847,00 доларів США.

Лізингоодержувач відповідно до положень п.п. 6.1, 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкту лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або пов'язані з контрактом). Щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 8.1 Загальних комерційних умов Лізингоодержувач зобов'язаний негайно повідомляти лізингодавця про будь-яку передбачувану затримку платежів або прострочення, що вже відбулося. Вищезгадане повідомлення як таке не вважається підставою для продовження строку здійснення платежу.

Підпунктом 8.2.3 п. 8.2 Загальних комерційних умов встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: 1) пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; 2) штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізингодавцем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо лізингодавець вирішить надіслати таку вимогу); компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, невиплачених лізингоодержувачем у відповідності контракту. Лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати, проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж десяти робочих днів після надсилання відповідної вимоги лізингодавцем, не зважаючи на можливе розірвання контракту лізингодавцем.

Відповідно до п. 8.3 Загальних комерційних умов якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на десять робочих днів, лізингодавець має право:

- п.п. 8.3.1 - надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом семи робочих днів з моменту отримання першої вимоги, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом;

- п.п. 8.3.2 - якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення платежу триває більш, ніж тридцять днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг"), лізингодавець має право розірвати контракт і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (п. 12.1 Загальних комерційних умов) та складає 60 місяців.

Згідно із п.п. 12.6.1 Загальних комерційних умов лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити дію цього контракту, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує тридцять календарних днів.

Згідно п. 12.9 Загальних комерційних умов у разі припинення лізингу відповідно до п. 12, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, контракт припиняється на десятий робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 Загальних комерційних умов).

Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, лізингодавець має право вилучити об'єкт без попередньої згоди Лізингоодержувача. Вилучення об'єкта лізингу здійснюється у всіх випадках дострокового припинення дії контракту. Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з вилученням об'єкта лізингу. (п.п. 13.1, 13.2, 13.6 Загальних комерційних умов).

Якщо лізингодавець не може здійснити свої права на вилучення, як передбачено у цьому пункті, вона матиме право конфіскувати об'єкт лізингу у Лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса (п. 13.7 Загальних комерційних умов).

До укладеного договору сторонами складений та підписаний Графік покриття витрат та виплат лізингових платежів.

Факт передачі майна в лізинг підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі від 04.02.2010р., підписаним та скріпленим печатками сторін. В даному акті визначено гривневий еквівалент вартості об'єкта лізингу - 136797,64 гривень.

У період з січня 2012р. по червень 2012р. позивачем були виставлені до оплати рахунки-фактури, а саме рахунок-фактура №00056119 від 05.01.2012р., №00058727 від 15.02.2012р., №00062030 від 02.03.2012р., №00065553 від 03.04.2012р., №00069106 від 03.05.2012р., №00072883 від 05.06.2012р.

У зв'язку із несплатою лізингових платежів в повному обсязі Позивачем на адресу Відповідача були надіслані нагадування про несплату.

07 липня 2013р. Позивачем надіслана Відповідачу вимога №0001465 від 03.07.2013р. про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору та зобов'язання повернути об'єкт лізингу.

25 липня 2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис №1920 про повернення Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця об'єкт фінансового лізингу - автомобіль VW Caddy Kasten 1,4l Benzin, 2008 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZ8X020779, реєстраційний номер АА8526ІР.

На підставі вчиненого виконавчого напису заступником начальника Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управлінню юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№34630843 з примусового виконання виконавчого напису №1920.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 22.01.2010р. №00001465 та з повернення майна з лізингу у зв'язку з достроковим розірванням договору, Позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 175 917,40 грн., з яких основна сума боргу - 17 283,12 грн., збитки - 124 026,61 грн., неустойка - 26 822,24 грн., штраф - 3 027,45 грн., пеня - 2 274,52 грн., 3% річних - 715,16 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами - 1 768,30 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець вправі відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

03.07.2012р. позивачем на адресу відповідача направлена вимога про сплату заборгованості у розмірі 21272,07 гривень протягом трьох робочих днів з дня отримання вимоги. У даній вимозі позивач повідомляв відповідача про відмову від договору фінансового лізингу №00001465 від 22.01.2010р. та вимагав повернути об'єкт лізингу впродовж десяти робочих днів з дня доставки повідомлення відповідачу.

Докази направлення такої вимоги підтверджуються матеріалами справи, а саме списком №4628 від 03.07.2012р. згрупованих рекомендованих відправлень рекомендованих листів.

У відповідності до п.10.4 лізингоодержувач зобов'язаний негайно проінформувати Порше лізинг Україна у письмовій формі про будь-які зміни свого місця проживання (для фізичних осіб), або місця розташування (для юридичних осіб), відповідно. У випадку невиконання цього зобов'язання будь-яка кореспонденція (включаючи, окрім іншого, повідомлення та вимоги), доставлена за адресою, зазначеною лізингоодержувачем в контракті, вважається дійсною, незалежно від того, чи отримав її лізингоодержувач, а датою її доставки вважається 2-й робочий день з дня її надсилання компанією Порше лізинг Україна.

Таким чином, договір про фінансовий лізинг №00001465 від 22.01.10р. припинився з 05.07.2012 року.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг", ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, що саме і було закріплено сторонами у розділі 6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Пунктом 6.5. умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку лізингоодержувачу.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором фінансового лізингу №00001465 від 22.01.2010р. належним чином не виконував, лізингові платежі сплачував не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за період з січня по червень 2012р. , що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких доказів у підтвердження відсутності заборгованості Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України належних у розумінні ст. 34 цього Кодексу до матеріалів справи не надано.

Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів в сумі 17 283,12грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи висновок суду про задоволення вимог Позивача про стягнення боргу зі сплати лізингових платежів в повному обсязі, перевіривши арифметичний розрахунок позовних вимог щодо 3% річних з січня 2012 по серпень 2013р., суд дійшов висновку, що їх розмір є арифметично вірним, з огляду на що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 715,16 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2 274,52грн. на підставі умов п.8.2.1 договору, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових платежів сформульована безпосередньо у п. 8.2.1 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Враховуючи висновок суду щодо наявності заборгованості Відповідача в сумі 17 283,12грн., суд, перевіривши розрахунок пені, дійшов висновку, що він є арифметично не вірним, оскільки нарахування Позивачем пені здійснено за період, що перевищує шість місяців, коли як положення п.8.2.1. договору не передбачають можливості стягнення пені за період, що перевищує строк, визначений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, а отже правомірним вбачається нарахування пені саме за період, що не перевищує шість місяців від дати виникнення права на її нарахування.

Здійснивши власний перерахунок стягуваної суми пені у межах шестимісячного стоку, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 863,04 гривень.

Щодо нарахованого Позивачем штрафу в сумі 3027,55грн. на підставі умов п.8.2.2. договору суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як вже зазначалось вище, за приписами п.8.2.2. договору у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1. договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу.

Як вбачається із позовної заяви та наданих доказів позивач просить суд застосувати до відповідача штрафні санкції за надіслані на його адресу нагадування щодо несплаченого платежу.

Позивачем на підтвердження своїх вимог надані суду третє нагадування про несплату від 06.01.2012р., третє нагадування про несплату від 17.01.2012р., третє нагадування про несплату від 01.02.2012р., друге нагадування про несплату від 17.02.2012р., третє нагадування про несплату від 02.03.2012р., третє нагадування про несплату від 20.03.2013р., третє нагадування про несплату від 04.04.2012р., третє нагадування про несплату від 18.04.2012р., третє нагадування про несплату від 04.05.2012р., третє нагадування про несплату від 17.05.2012р., третє нагадування про несплату від 07.06.2012р., третє нагадування про несплату від 18.06.2012р., третє нагадування про несплату від 03.07.2012р.

Водночас, відповідно до п. 8.3.1 Загальних комерційних умов якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу більш, ніж на десять робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі; якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом семи робочих днів з моменту отримання першої вимоги, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1.

Таким чином, оскільки Позивачем не надано доказів направлення Відповідачу перших та других платіжних вимог, суд дійшов висновку, що не можуть бути сприйняті судом у якості належних підстав для нарахування штрафу у розумінні п. 8.2.2. договору надані позивачем вищевказані нагадування про несплату.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог в частин стягнення штрафу відповідно до вимог п.п. 8.2.1., 8.3., 8.3.3. та відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1768,30грн. суд залишає ці вимоги позивача без задоволення, з огляду на наступне.

Позивач обґрунтовує свою позицію ст. 8 ЦК України, ст. 1214 та ст. 536 ЦК України.

Частиною 1 ст. 8 ЦК встановлено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною другою статті 1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (статті 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Стаття 1048 ЦК України, на яку посилається позивач, вважаючи за можливе застосування аналогії закону, регулює питання визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ, якщо договором позики не встановлений розмір процентів.

Суд не вбачає підстав для застосування в даному випадку аналогії закону, оскільки цивільні відносини, між сторонами спору врегулювані як нормами Цивільного Кодексу України (глава 56 параграф 6 „Лізинг"), так і Законом України „Про фінансовий лізинг".

Стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в лізингових правовідносинах не передбачено ні вищевказаними законодавчими актами, ні договірними зобов`язаннями.

Позовні вимоги про стягнення з Відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування Об'єктом лізингу в сумі 26 822,24грн. також задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.

Вказана позивачем у підставі позову в цій частині ч. 2 ст. 785 ЦК України встановлює, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як слідує із приписів даної правої норми дана норма є спеціальною нормою про найм (оренду). Оскільки до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм, а ст.785 ЦК України є спеціальним положенням про найм, то до правовідношень лізингу дана правова норма відповідно до приписів ч.2 ст.806 ЦК України не застосовується.

Аналогічна позицію викладена у постанові Верховного суду України№5/206/10 від 17.09.2013р., що відповідно до положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України мають обов'язково застосуватися судом під час розгляду судом цієї справи.

Згідно з ч.1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 217 Господарського кодексу України відшкодування збитків є різновидом господарської санкції за вчинення правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України під збитками розуміються видатки, зроблені управомоченою стороною, втрата або ушкодження її майна, а також не отримані нею доходи, які управомочена сторона одержала б при належному виконанні зобов'язання або дотриманні правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

За змістом ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, що допустило господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, ушкодженого або знищеного майна, певна відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, оплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів і т.п.), неодержаний прибуток (упущена вигода).

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року № 6 та з урахуванням пункту 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994 року № 02-5/215, суд зазначає, що задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим у разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина заподіювача шкоди.

Як вбачається із матеріалів справи, протиправна поведінка відповідача виявилась у неналежному виконанні умов договору фінансового лізингу, а саме несвоєчасні сплаті лізингових платежів та не повернення об'єкту лізингу Позивачу після розірвання договору.

Судом встановлено, що Позивачем понесені витрати на оплату послуг ТОВ "ОРУМ", спрямованих на забезпечення повного та своєчасного виконання умов договору, що підтверджується договором про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 29.03.2011р., рахунком-фактурою №СФ-0000212 від 08.05.2012р. на суму 757,50грн., актом №76 від 08.05.2012р. на суму 757,50грн., платіжним дорученням №100937 від 25.02.2012р. на суму 757,50грн.; витрати на оплату послуг ТОВ "Дельта" з надання послуг із супроводження повернення заборгованості, контактування з правоохоронними органами, супроводження виконавчого провадження, здійснення розшуку і повернення майна Позивача, що підтверджується договором про надання колекторських послуг №29/28-011 від 01.02.2011р., рахунком-фактурою №09-0712 від 24.07.2012р. на суму 4 800,00грн., актом №09-0712 від 24.07.2012рр. на суму 4 800,00грн., платіжним дорученням №5002014 від 27.07.2012р. на суму 4 800,00грн., рахунком фактурою №23-1012 від 22.10.2012р. на суму 25 920,00грн., актом №23-1012 від 22.10.2012р. на суму 25 920,00грн.; платіжним дорученням №50012604 від 23.10.2012р. на суму 25 920,00грн. ; витрати на послуги СО ТОВ "Юридична фірма Вернер", що підтверджується договором про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р., додатковими угодами до договору, актом №136 від 15.10.2013р., рахунком-фактурою №140 від 30.10.2013р., актом №102 від 16.09.2013р., рахунком-фактурою №106 від 16.09.2013р., актом №87 від 17.08.2013р., рахунком-фактурою №92 від 27.08.2013р., платіжними дорученнями №№ 50012333 від 04.11.2013р., 60011139 від 18.09.2013р., 50010635 від 28.08.2013р. на загальну суму 6 461,21грн.

Оцінивши надані позивачем докази у відповідності до вимог ст. 33, 43 ГПК України, господарський суд дійшов висновку, що останні є в розумінні ст. 34 ГПК України належними та допустимими доказами завдання позивачу збитків у стягуваному розмірі.

Таким чином позовні вимоги в частині відшкодування вартості юридичних послуг в сумі 7753,50грн. з урахуванням ПДВ, вартості послуг ТОВ "ОРУМ", спрямованих на забезпечення повного та своєчасного виконання умов договору лізингу в сумі 757,50грн. та послуг ТОВ "Дельта" із супроводження повернення заборгованості, контактування з правоохоронними органами, супроводження виконавчого провадження, здійснення розшуку і повернення майна Позивача на загальну суму 30 720,00грн. обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 84795,76 гривень, суд приходить до наступних висновків.

В обґрунтування цієї суми позивач зазначає, що станом на дату складання позовної заяви, відповідно до плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною договору, Відповідачем залишилися несплаченими лізингові платежі 12 381,60 Дол.сша та Позивачем нарахована сума збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 84795,76грн., як різниця між несплаченими лізинговими платежами в сумі, що за комерційним кусом ПАТ «Креді Агріколь Банк» на 22.12.2012р. становило 101 095,76грн. та ринковою вартістю, за якою Позивач відчужив Об'єкт лізингу у розмірі 16 300,00грн.

Відповідно до ч.4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Проте судом встановлено, що позивачем при визначенні реальності неодержаних доходів не наведено доказів вжиття ним заходів, для їх одержання у розумінні ст. 33 ГПК України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови.

Крім того, за приписами ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання доказується кредитором.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №1440 від 10.09.2003р. "Про затвердження національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринковою вартістю є вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Національний стандарт N1 є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутній звіт про оцінку майна, з якого б вбачалося, що ціна за якою позивач здійснив відчуження об'єкту лізингу, є саме ринковою вартістю.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у зв'язку з тим, що відсутній весь склад правопорушення, а саме причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача, яка полягала в невиконанні договірних зобов'язань перед позивачем, та розміром завданих позивачеві збитків, а також недоведеність наявності збитків у вигляді упущеної вигоди саме у стягуваному розмірі.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис", м. Маріуполь Донецької області про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №00001465 від 22.01.2012р. у розмірі 175 917,40 грн., з яких основна сума боргу - 17 283,12 грн., збитки - 124 026,61 грн., неустойка - 26 822,24 грн., штраф - 3 027,45 грн., пеня - 2 274,52 грн., 3% річних - 715,16 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами - 1 768,30 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис", м. Маріуполь Донецької області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 3, ЄДРПОУ 33331057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27-Т, ЄДРПОУ 35571472) заборгованість в розмірі 58 092,32 грн., з яких сума основного боргу - 17 283,12грн, збитки в сумі 39 231,00 грн., сума пені в розмірі 863,04 гривень та сума трьох процентів річних - 715,16 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис", м. Маріуполь Донецької області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 3, ЄДРПОУ 33331057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27-Т, ЄДРПОУ 35571472) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 161,85 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя О.В. Чернова

Повний текст рішення складено та підписано 27.11.2013р.