Ухвала суду № 35524319, 25.11.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа №342/599/13-ц

Провадження №22ц/779/2874/2013

Категорія 24

Головуючий у І інстанції Корюкіна М.П.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої Горейко М.Д.

Суддів: Ковалюка Я.Ю., Девляшевського В.А.

Секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника апелянта Рокетської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2013 року відмовлено в задоволенні позовів Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення 75101,56 грн. заборгованості та ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - кредитного договору №CVXRRX33450428 від 15.06.2007 року.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не взяв до уваги посилання позивача на визначений умовами договору п'ятирічний строк позовної давності, оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не містять підпису відповідача. Суд не взяв до уваги положення ст. 639 ЦК України, відповідно до якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не передбачена. Кредитний договір, укладений між сторонами 15.06.2007 року, складається із заяви позивальника і Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та укладений в письмовій формі, що відповідає вимогам ст. 1055 ЦК України. Відповідач висловив свою згоду на укладення кредитного договору саме в такій формі та в заяві позичальника особистим підписом засвідчив, що він ознайомився та згідний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які були надані йому в письмовій формі, а тому в суду першої інстанції не було підстав вважати, що Умови укладені поза межами кредитного договору та є недопустимими доказами.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин загальний строк позовної давності, оскільки відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам сторони у письмовій формі погодились про збільшення строку позовної давності стосовно стягнення заборгованості за кредитом та неустойки до п'яти років, що не заборонено ст. 259 ЦК України. Договором передбачено, що банк надає позичальнику строковий кредит до 14.06.2009 року. Таким чином перебіг п'ятирічного строку позовної давності починається з 15.06.2009 року та закінчується 15.06.2014 року, а позивач звернувся в суд у 2013 році, тобто в межах строку позовної давності, встановленої за домовленістю сторін у договорі.

На думку апелянта, не відповідає дійсним обставинам справи висновок суду про те, що позивачем не було надано до суду доказів того, що відповідач погодився саме з наданими до позову Умовами. Суд належним чином не перевірив та не дав належної оцінки наявності у заяві позичальника письмового свідчення відповідача про те, що він ознайомлений та згідний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які йому були надані позивачем у письмовій формі.

З цих підстав апелянт просить рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Відмовляючи ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладено між сторонами 15.06.2007 року. ОСОБА_3 отримав кредитні кошти в споживчих цілях, і зобов'язався повернути їх до 14.06.2009 року. З позовом в суд позивач звернувся 16.04.2013 року, тобто за спливом загального строку позовної давності, що в силу ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові. При цьому, суд не взяв до уваги посилання банку на умови надання споживчого кредиту, в яких передбачено строк позовної давності п'ять років, оскільки на них відсутній підпис ОСОБА_3, який би свідчив про те, що саме з такими умовами надання споживчого кредиту був ознайомлений останній.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 15.06.2007 року ОСОБА_3 звернувся із письмовою заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання йому споживчого кредиту в розмірі 7560 грн. на строк з 15.06.2007 року по 14.06.2009 року включно з умовами сплати за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 181,44 грн. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1260 грн. в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) строки (а.с. 7).

В заяві зазначено, що позичальник ознайомився та згідний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які були надані йому у письмовій формі, а також що ця заява разом із запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), Тарифами складає між ним та банком кредитно-заставний договір. Заява позичальника підписана ОСОБА_3

З матеріалів справи вбачається, що позивачем як доказ на підтвердження позовних вимог долучено до позовної заяви Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с. 8-15).

Разом з тим, вказані Умови і правила надання банківських послуг підписані тільки головою правління ПАТ КБ «ПриватБанк», вони не мають реквізитів, відсутня дата їх складання та погодження сторонами кредитного договору. Крім того, названі Умови не містять жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. Доказів того, що вказані Умови і є тими Умовами, які розумів ОСОБА_3, підписуючи заяву позичальника, матеріали цивільної справи не містять. Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_3 на укладення кредитного договору з врахуванням названих Умов, на які посилається позивач і які передбачають строк позовної давності у 5 років для вимог банку до позичальника, немає.

Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням вимог ст. 207 ЦК України вірно дійшов висновку про те, що фактично між сторонами було укладено договір споживчого кредитування у письмовій формі, що підтверджується тільки Заявою позичальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 14.06.2009 року.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається з позовної заяви, ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_3 звернувся в суд в квітні 2013 року, пропустивши таким чином встановлений законом загальний трьохрічний строк позовної давності.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 31 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення в суд наведеним позовом, а тому в його задоволенні слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

За приписами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Ковалюк Я.Ю.

Девляшевський В.А.