Постанова № 35523583, 19.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 листопада 2013 року № 826/16815/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денон" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0626552207 від 18.06.2013 ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «Денон» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 18 червня 2013 року № 0626552207.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його протиправним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження відсутності реальної можливості здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП «Житло-Інвест-Буд», а реальність господарських операцій підтверджується належним чином оформленими документами.

Заперечення відповідача співпадають із висновками акту перевірки від 31 травня 2013 року № 525/22-2/35811005.

Суд, керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі наказу № 1882 від 29 травня 2013 року та згідно службового посвідчення серія УКМ № 050856, виданого ДПІ у Печерському районі м Києва, згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.4 пункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 розділу II Податкового Кодексу України, проведена документальна невиїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Денон» з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2011 року по взаємовідносинах з ПП «Житло-Інвест-Буд» (код за ЄДРПОУ 34867062), за результатом якої складено акт перевірки від 31 травня 2013 року № 525/22-2/35811005.

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення пункту 198.1, пункту 198.6. статті 198, пункту 201.4. статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 76667,00 грн., в тому числі за липень 2011 року в сумі 76667,00 грн.

Такий висновок податкового органу мотивований тим, що під час проведення перевірки встановлено, що обставини укладання угод, місць прийому - передачі товарів (робіт, (послуг), транспортування, зберігання тощо в адресу з ПП «Житло-Інвест-Буд» не підтверджено, господарські операції з підприємствами - постачальниками згідно з частини 1, 5 статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемним, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Також, в акті перевірки зазначено, що ПП «Житло-Інвест-Буд» знаходиться на обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС; стан підприємства - припинено, але не знято з обліку; господарським судом визнано банкрутом; свідоцтво ПДВ анульовано 27 вересня 2011 року; ПП «Житло-Інвест-Буд» не було включено податкову накладну № 273 від 29 липня 2011 року в липні 2011 року., та не подано декларацію з ПДВ за липень 2011 року до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить, що операції між ТОВ «Денон» та ПП «Житло-Інвест-Буд» здійснювались з метою штучного формування податкового кредиту та не мають товарного характеру.

Рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 13 червня 2013 року № 27895/10/22.2-10 заперечення позивача від 06 червня 2013 року залишені без задоволення, а акт перевірки - без змін.

Податковим повідомленням - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 18 червня 2013 року № 0626552207 згідно з підпунктом 75.1.2. статті 75 та статті 79 розділу II Податкового кодексу України за порушення пункту 198.1, пункту 198.6. статті 198, пункту 201.4. статті 201 Податкового Кодексу України ТОВ «Денон» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 95834,00 грн., в тому числі: за основним платежем - на суму 76667,00 грн., за штрафними санкціями - 19167,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження, рішенням Головного управлінням Міндоходів у місті Києві від 22 серпня 2013 року № 3515/10/2615-10-04-04 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 01 жовтня 2013 року № 12355/6/99-99-10-01-15 спірне податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірне податкове повідомлення - рішення є неправомірними та підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денон» та Приватним підприємтсвом «Житло-Інвест-Буд», обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали справи, 22 червня 2011 року між Приватним підприємством «Житло-Інвест-Буд» (Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Денон» (Замовник) укладено Договір підряду на ремонту № 2206/1, за умовами якого Підрядник зобов'язується провести загально-будівельні роботи по ремонту нежитлових приміщень АДРЕСА_1 в строк і в порядку, визначені цим Договором, а Замовник зобов'язується надати Підрядникові фронт робіт, прийняти закінчені роботи щодо проведення ремонту в строк і в порядку, визначені цим Договором, та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 7 Договору визначено, що Замовник здійснює оплату за виконані роботи на підставі актів виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін. Акти виконаних робіт готує Підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику Замовника. Остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється на протязі семи календарних днів з моменту підписання останнього акту виконаних робіт.

Згідно акті приймання виконаних будівельних робіт за липень 2011 року позивачем прийнято виконані роботи. Зазначений акт перевірки підписаний уповноваженими особами ТОВ «Денон» та ПП «Житло-Інвест-Буд» та відповідно скріплений печатками зазначених товариств.

За змістом довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2011 року та локальний кошторис № 2-1-1 вартість будівельних робіт по будові з урахуванням ПДВ складає 460000,00 грн.

В свою чергу, ПП «Житло-Інвест-Буд» виписано позивачу податкову накладну від 29 липня 2011 року № 273 на загальну суму 460000,00 грн. Згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних зазначена податкова накладна зареєстрована у встановленому порядку.

Оплата за виконанні роботи здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки банку, копії яких долучені до матеріалів справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за липень 2011 року на підставі податкової накладної, виписаної ПП «Житло-Інвест-Буд» від 29 липня 2011 року № 273, у зв'язку з придбанням послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Житло-Інвест-Буд» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Денон» здійснює діяльність у сфері надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; купівлі та продажу власного нерухомого майна; будівництва житлових і нежитлових будівель.

В обґрунтування зв'язку придбання ремонтних робіт за договором підряду на ремонтні роботи №2206/1, укладеним 22 червня 2011 року між ТОВ «Денон» та ПП «Житло-Інвест-Буд», позивачем зазначено, що основним джерелом доходів позивача є доходи від здавання в оренду власного нерухомого майна, що підтверджується Актами здачі приймання робіт (надання послуг) та відповідними Договорами оренди.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що згідно Договорів оренди нежитлового приміщення № 1109-ОР від 01 серпня 2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Оліверс Трейд» (Орендар); № 1113-ОР від 01 серпня 2011 року, укладеного між позивачем та Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (Орендар); № 10/3-ОР від 29 березня 2010 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_2 (Орендар) позивачем здається в оренду нежилі приміщення АДРЕСА_1

Згідно актів приймання - передачі в оренду нежилих приміщень від 01 серпня 2011 року та від 01 квітня 2010 року вищезазначені приміщення передані Орендарям згідно вищезазначених Договорів.

Оплата згідно Договорів оренди нежитлового приміщення здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні виписки по особовому рахунку позивача, оригінали яких долучені до матеріалів справи

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ПП «Житло-Інвест-Буд» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПП «Житло-Інвест-Буд» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочинів, укладених між позивачем та ПП «Житло-Інвест-Буд», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

На думку суду, позивач, як Замовник послуг, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу, що дані податкової звітності контрагентів про відсутність основних засобів не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства підприємств по ланцюгу постачання та не подання ПП «Житло-Інвест-Буд» декларації з ПДВ за липень 2011 року не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Необґрунтованими є посилання податкового органу на анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість 27 вересня 2011 року, оскільки господарські операції між позивачем та ПП «Житло-Інвест-Буд» здійснювались у липні 2011 року, тобто станом на момент взаємовідносин ПП «Житло-Інвест-Буд» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, що надає право позивачу на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Крім цього, згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних податкова накладні від 29 липня 2011 року № 273 зареєстрована у встановленому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Денон» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Житло-Інвест-Буд», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 18 червня 2013 року № 0626552207 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Денон» підлягає задоволенню.

При цьому, вирішуючи питання про судові витрати, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", який набрав чинності з 23 жовтня 2013 року, внесено зміни у підпункті 1 пункту 3: а саме: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - на рівні 1147,00 грн.

Таким чином, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру належить сплатити судовий збір у розмірі 2 відсоток розміру майнових вимог, але не 1720,50 грн. та не більше 4588,00 грн.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Денон" сплатило судовий збір у розмірі 958,34 грн.

Враховуючи, що позивачем звернувся до суду 23 жовтня 2013 року із адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення від 18 червня 2013 року № 0626552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 95834,00 грн., суд вважає, що в даному випадку позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 191,67 грн.

Тому, з Державного бюджету України на користь позивача має бути присуджено витрати по сплаті судового збору саме у розмірі 191,67 грн.

При цьому суд роз'яснює, що решта суми у розмірі 766,67 грн. може бути повернена в порядку, визначеному статтею 7 Закону України «Про судовий збір» як така, що внесена в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Денон» задовольнити.

2.Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 18 червня 2013 року № 0626552207.

3.Судові витрати в сумі 191,67 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Денон» за рахунок державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник