Постанова № 35523563, 21.11.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 р. Справа №805/14920/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год. 50 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасенка І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Бебешко Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Мелікяна А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою : 83052, місто Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, буд. 17 адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Донецька про визнання протиправною та скасування постанови від 29.07.2013 року ВП № 34672239,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Донецька про визнання протиправною та скасування постанови від 29.07.2013 року ВП № 34672239.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.07.2013 року відповідачем ухвалена постанова про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з поданням стягувачем 03.07.2013 року заяви про повернення виконавчого документу без виконання.

29.07.2013 року відповідачем прийнято постанову ВП №34672239, якою стягнуто з боржника ОСОБА_3 виконавчий збір у розмірі 60074,77 грн.

На думку позивача розмір виконавчого збору не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, ч. 1 ст. 28 цього закону, якою встановлені виключення з загального правила відповідно до яких виконавчий збір стягується у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з боржника фізичної особи у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача після початку примусового виконання.

Тобто, витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення суду добровільно в установлений для цього строк і воно було виконано примусово. Умовою стягнення виконавчого збору є фактичне примусове виконання рішення суду.

Таким чином, враховуючи те, що стягувач відмовився від виконання, про що подав відповідну заяву до Виконавчої служби та враховуючи ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» позивач вважає, що стягненню підлягає виконавчий збір у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у повному обсязі та зазначив, що виконавче провадження відкрито по справі майнового характеру, а тому виконавчий збір підлягає стягненню у розмірі 10 відсотків від суми стягнення.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Згідно Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України. Органом державної виконавчої служби, зокрема, є районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 606) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно ч. 3 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Тобто, з урахуванням приписів вищезазначеної норми, відповідачем у даній адміністративній справі є саме Відділ державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку.

Так, в судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.10.2012 року було відкрито виконавче провадження №34672239 з виконання виконавчого напису №676 виданого 31.08.2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

За рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ПАТ «ПроКредит Банк» в сумі 600747,74 грн. Боржнику запропоновано виконати його у добровільному порядку в строк до 19.10.2012 року.

Однак, у наданий строк виконавчий напис у добровільному порядку не виконано боржником, у відповідності до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» 29 липня 2013 року державним виконавцем органу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку відносно ОСОБА_3 складена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10% від суми, що підлягає стягненню, а саме у розмірі 60074,77 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 03.07.2013 року за вих. №01/10-1/8590 представник за довіреністю АТ «ПроКредит Банк» А.С. Євсєєв звернувся з заявою до начальника відділу Державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку про повернення виконавчого напису №676, здійснений 31.08.2012 року про звернення стягнення з боржника - ОСОБА_3 на користь АТ «ПроКредит Банк» у сумі 600 747,74 грн. без виконання.

29 липня 2013 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку прийнято постанову ВП №34672239 про закінчення виконавчого провадження, якою виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №676 виданого 31.08.2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 - закінчено.

Позивач з постановою відповідача від 29.07.2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 60074,77 грн. не погоджується та вважає, що відповідачем порушуються його права та інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Проблемою даного спору є питання встановлення розміру виконавчого збору у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, ч. 1 ст. 28 цього закону.

Так, згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року №202/98-ВР державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України. Органом державної виконавчої служби, зокрема, є районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відповідно до преамбули Закону № 606, цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 Закону № 606 встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

У відповідності до п. 1 т а 2 ст. 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у відділу Державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку були підстави для винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, у зв'язку з тим, що боржником у наданий строк виконавчий напис не виконано та в судовому засіданні не оспорювалося сторонами.

Проте, суд вважає, що відповідачем при прийнятті постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню не були враховані наступні обставини.

Відповідно до пункту 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Як вже було зазначено судом раніше, постановою державного виконавця від 12.10.2012 року було відкрито виконавче провадження №34672239 з виконання виконавчого напису №676 виданого 31.08.2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5. За рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ПАТ «ПроКредит Банк» в сумі 600747,74 грн. Боржнику запропоновано виконати його у добровільному порядку в строк до 19.10.2012 року.

Постановою державного виконавця від 29 липня 2013 року відносно ОСОБА_3 складена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10% від суми, що підлягає стягненню, а саме у розмірі 60074,77 грн.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, є письмова заява стягувача.

Враховуючи те, що АТ «ПроКредит Банк» відмовився від виконання, про що подав на ім'я начальника відділу Державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку відповідну заяву про повернення виконавчого напису без виконання, та у відповідності до п.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується з боржника у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2013 року за результатами цивільної справи з одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Отже, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач при складанні постанови діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання відповідача ухвалити постанову про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, суд вважає їх необґрунтованим і такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Виходячи з зазначеного суд звертає увагу на те, що немає потреби спонукати суб'єкта владних повноважень до виконання законних дій, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 29.07.2013 року у виконавчому провадженні № 34672239, суд вважає належним та повним захистом порушених прав та інтересів позивача.

У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню, не вірно застосував ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», яка чітко передбачає стягнення виконавчого збору в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи, у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання протиправною та скасування постанови від 29.07.2013 року ВП № 34672239 є частково обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання протиправною та скасування постанови від 29.07.2013 року ВП № 34672239 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби від 29.07.2013 року ВП № 34672239 про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 60074,77 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31217206784005, ЄДРПОУ 38034015, МФО 834016, банк отримувача ГУ КСУ у Донецькій області) на користь ОСОБА_3 (83086, АДРЕСА_1, ідентифікаційний кодНОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 400 (чотириста) грн. 49 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 21 листопада 2013 року.

Постанова буде виготовлена у повному обсязі 26 листопада 2013 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову Донецького окружного адміністративного суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Тарасенко І.М.