Рішення № 35521983, 13.11.2013, Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Фрунзе, 35, смт. Макарів, Київська обл., 08000, т. (04578) 5-12-39

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2013 р. Справа № 370/1246/13-ц

Макарівський районний суд Київської області в складі головуючого судді Тандира О.В., при секретарі Приходько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Макарів справу

за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_4 районна державна нотаріальна контора Київської області, Комунальне підприємство Київської обласної ради «ОСОБА_4 бюро технічної інвентаризації», про визнання заповіту, свідоцтва про право на спадщину недійсними, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, (далі позивач за первісним позовом) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, (далі відповідач за первісним позовом), в якому просив визнати останнього таким, що втратив право користування житлом в будинку за адресою: Київська область, Макарівський район, вул. Леніна, 9.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом вказав, що він є власником житлового будинку з надвірними господарськими будівлями і спорудами, що в цілому складає домоволодіння, яке розташоване по вул. Леніна, 9, у с. Бишів Макарівського району Київської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 3241 від 28.11 2012 року.

Відповідач, ОСОБА_2, зареєстрований у вказаному житловому будинку, проте з 2004 року в ньому не проживає, не сплачує комунальні платежі, не отримує коресподенцію за даною адресою, особистих речей його в будинку не має і будинком він не цікавиться.

З 2004 року та по даний час відповідач фактично проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, разом зі своєю сімєю, проте у добровільному порядку зніматися з реєстрації не бажає, що порушує права позивача.

Позивач вважає, що на підставі ч. 2 ст. 405 ЦК України відповідач втратив право на користування вказаним житлом, а тому звернувся до суду із вказаним позовом.

У судовому засіданні позивач вимоги за позовом підтримав, просив їх задовольнити із вказаних у позовній заяві підстав.

Відповідач ОСОБА_2, заявив зустрічний позов, в якому просив визнати недійсними заповіт від 21.04.2010 року, вчинений спадкодавцем ОСОБА_5 на імя ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_6, і зареєстрований у реєстрі за № 504, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28.11.2012 року, видане на імя ОСОБА_1, на спірне домовлодіння посвідчене приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, і зареєстроване у реєстрі за № 3245.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2, вказав, що ОСОБА_5, у силу свого стану, викликаного тяжкою невиліковною онкологічною хворобою, перебуванням під дією наркотичного препарату, не усвідомлював значення своїх дій те не міг керувати ними, а тому не міг скласти нового заповіту, який би скасував його попередній заповіт, згідно якого заповідав все своє майно в тому числі і ОСОБА_2

Крім того, оскільки ОСОБА_2, хворіє на тяжкі хронічні хвороби, є непрацездатним, інвалідом 3 групи, а також перебуває на пенсії довічно, він має право на обовязкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, чого не було враховано нотаріусом при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1

Із вказаних підстав представник відповідача ОСОБА_2, - ОСОБА_8, просив зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, відмовити повністю.

ОСОБА_3, у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2, заперечила, просила у їх задоволенні відмовити, вказуючи на їх безпідставність.

Комунальне підприємство Київської обласної ради «Північне бюро технічної інвентаризації» та ОСОБА_4 районна державна нотаріальна контора Київської області у судове засідання представників не направили, письмово повідомили суд про можливість розгляду справи за відсутності їх представників.

Вказані у зустрічному позові ОСОБА_2, треті особи Бишівська сільська рада Макарівського району Київської області та приватний нотаріус Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, згоди на участь у справі у якості третіх осіб не надали, а тому відповідно до ст. 36 ЦПК України справа розглядається без цих осіб.

Заслухавши осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03.07.2011 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ОК № 223260 від 05.07.2011 року, який проживав та був зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті ОСОБА_5, залишилося спадкове майно, зокрема, домоволодіння до складу якого входить житловий будинок та господарські споруди за вказаною вище адресою.

За життя, а саме 21.04.2010 року, ОСОБА_5, склав заповіт, згідно якого все своє майно заповів ОСОБА_1 Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_9, та зареєстровано у реєстрі за № 504.

Спадщину після смерті ОСОБА_5, прийняв ОСОБА_1, подавши у встановлений ст. 1270 ЦК України строк відповідну заяву приватному нотаріусу Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_7

Як вбачається із довідки виконкому Бишівської сільської ради Макарівського району від 20.12.2011 року за № 1988 на момент смерті ОСОБА_5, з ним проживали та були зареєстровані дружина ОСОБА_3, а також син ОСОБА_2

ОСОБА_3, у встановлений ст. 1270 ЦК України подала вказаному вище приватному нотаріусу заяви про відмову від обовязкової частки у спадщині а також відмову від прийняття спадщини за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_5 Також ОСОБА_3, згідно письмової заяви нотаріусу відмовилась від отримання свідоцтва на частку у спільному майні подружжя.

ОСОБА_2, заяви про відмову від прийняття спадщини а також від обовязкової частки у спадщині нотаріусу не подавав, а тому вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до ст. 1268 ЦК України.

За заявою ОСОБА_1, йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28.11.2012 року, посвідчене приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, і зареєстроване у реєстрі за № 3245. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із домоволодіння по вул. Леніна, 9, у с. Бишів Макарівського району Київської області.

Право власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_1, зареєстровано 08.12.2012 року, що підтверджується відповідним витягом.

Як встановлено судом, ОСОБА_2, є інвалідом 3 групи загального захворювання довічно з 01.01.2010 року, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК № 297249 від 28.12.2009 року.

Крім того, ОСОБА_2, є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності з 24.03.2010 року, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1.

Як вбачається із виписок з медичної карти ОСОБА_2, виданих ОСОБА_4 ЦРЛ Київської області, останній перебував у стаціонарі з 04.12.2012 року по 14.12.2012 року.

З довідки виконкому Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області від 06.06.2013 року № 676 ОСОБА_2, зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_3 але не проживає.

Вирішуючи вимоги як за первісним позовом ОСОБА_1, так і за зустрічним позовом ОСОБА_2, суд виходить з наступного.

При розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, з правовідносинами, які виникають між власником житла та членами його сімї, колишніми членами його сімї, а також членами сімї колишнього власника житла.

У першому випадку втрата права користування жилим приміщенням колишнього власника є наслідком припинення його права власності на жиле приміщення (ст. 346 ЦК), хоча деякі суди до зазначених правовідносин безпідставно застосовують положення ст. 72 ЖК УРСР.

У разі виникнення спору між власником та членами його сімї суд повинен врахувати, що право члена сімї власника на користування житлом є сервітутним правом, у звязку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сімї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Щодо виселення колишніх членів сімї власника, то відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК сам факт припинення сімейних відносин з власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Передбачені статтями 9, 156, 157 ЖК обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 ЖК.

Стосовно збереження права користування житлом членами сім'ї колишнього власника слід зазначити те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а, отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сімї на користування цим будинком. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обовязків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Оскільки попередній власник житла ОСОБА_5, помер, право користування житлом члена його сімї ОСОБА_2, залежить того, хто успадкував права на це житло.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Судом встановлено, що згідно складеного заповіту ОСОБА_5, все своє майно він заповів ОСОБА_1, який спадщину у встановленому законом порядку прийняв, подавши відповідну заяву нотаріусу про прийняття спадщини.

Заявляючи вимоги про визнання заповіту, складеного ОСОБА_5, недійсним, ОСОБА_2, вказав, що ОСОБА_5, у силу свого стану, викликаного тяжкою невиліковною онкологічною хворобою, перебуванням під дією наркотичного препарату, не усвідомлював значення своїх дій те не міг керувати ними.

Підстави недійсності заповіту передбачені ст. 1257 ЦК України, згідно якої заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Також, згідно ст. 225 цього ж Кодексу правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 58 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК України).

У порушення зазначених вище норм процесуального закону, позивач не надав жодного доказу на підтвердження тих обставин, що покійний ОСОБА_5, при складенні заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, або ж волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Клопотань про призначення експертизи для встановлення психічного стану особи у момент складення заповіту позивачем за зустрічним позовом не заявлялося.

Враховуючи викладене, підстав для визнання заповіту недійсним суд не вбачає.

Разом із тим, судом встановлено, що спадкоємцями за законом першої черги майна померлого ОСОБА_5, є його дружина ОСОБА_3, а також сини ОСОБА_2, ОСОБА_1

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як було встановлено судом, дружина померлого ОСОБА_3, відмовилася від прийняття спадщини (від обовязкової частки у спадщині) та від отримання свідоцтва на частку майна у спільному майні подружжя.

ОСОБА_2, оскільки на момент відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем, що підтверджується відповідною довідкою, вважається таким, що прийняв спадщину.

Водночас, згідно ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки ОСОБА_2, на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, був непрацездатним, він має право на обовязкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

Розмір обовязкової частки у спадщині ОСОБА_2, складає 1/6 частину спадкового майна, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом, оскільки у разі відсутності заповіту ОСОБА_5, кожен зі спадкоємців першої черги успадкував би 1/3 частину спадкового майна.

Як передбачено ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5, видано ОСОБА_1, на ціле домоволодіння, без урахування того, що ОСОБА_2, має право на обовязкову частку у спадщині у розмірі 1/6 частини цього домоволодіння, оспорюване останнім свідоцтво має бути визнано недійсним у частині спадкового майна, на яке він має право, тобто у частині 1/6 спадкового майна.

Таким чином, враховуючи викладене, а також вимоги ч. 5 ст. 1268 ЦК України, відповідно до якої незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, до ОСОБА_2, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням слід відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2, до ОСОБА_1, ОСОБА_3, слід задовольнити частково, визнавши частково недійсним (в частині 1/6 спадкового майна) свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28.11.2012 року, видане приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, на імя ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5, що помер 03.07.2011 року.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати, сплачені ОСОБА_1, стягненню з ОСОБА_2, не підлягають, оскільки у первісному позові суд відмовляє. Витрати ж ОСОБА_2, на оплату судового збору при поданні позовної заяви з ОСОБА_1, стягненню також не підлягають, оскільки останній не вчиняв дій, що стали підставою позову ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 15, 60, 79, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням залишити без задоволення.

Позовні вимоги зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_4 районна державна нотаріальна контора Київської області, Комунальне підприємство Київської обласної ради «ОСОБА_4 бюро технічної інвентаризації», про визнання заповіту, свідоцтва про право на спадщину недійсними задовольнити частково.

Визнати частково недійсним (в частині 1/6 спадкового майна) свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28.11.2012 року, видане приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, на імя ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5, що помер 03.07.2011 року.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через суд, що його ухвалив протягом десяти днів з моменту його проголошення, а особами, що не були присутні у судовому засіданні при його проголошенні з моменту отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України.

Головуючий О.В.Тандир

Головуючий О.В. Тандир