Постанова № 35517417, 20.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2013 р. Справа№ 910/12888/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 20.11.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» на рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року (повний текст складено та підписано 09.09.2013 року)

у справі №910/12888/13 (суддя М.Є. Літвінова)

за позовом державного підприємства обслуговування повітряного руху України

до товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл»

про стягнення 1 222 562,93 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12888/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг у сумі 966 854,34 грн., пеню - 181 229,99 грн., штраф - 74 478, 60 грн. та судовий збір у розмірі 24 451,26 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12888/13 скасувати. В своїх доводах заявник посилався на те, що висновки суду викладені в рішенні є такими, що не відповідають обставинам справи, а також має місце порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 25.10.2013 року Київським апеляційним господарським судом було відстрочено ТОВ «Дімеойл» сплату судового збору у розмірі 12 225,62 грн. до 18.11.2013 року та прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу і призначено розгляд справи №910/12888/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача приймав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Дімеойл» - без задоволення.

В судове засідання апеляційної інстанції відповідач повноважних представників не направив, своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, не скористався. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні представників відповідача.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» (постачальник) та державним підприємством обслуговування повітряного руху України (покупець) було укладено договір №7.1-851/2012 поставки нафтопродуктів.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити покупцю продукти нафтоперероблення рідкі, зазначені в специфікації (далі - товар), а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах, викладених у договорі.

Пунктом 3.1 передбачено, що ціна договору становить 1 063 980,00 грн., у тому числі ПДВ 177 330,00 грн.

Згідно з п. 1.3 договору, поставка товару здійснюється постачальником за попередніми заявками покупця окремими партіями.

Відповідно до п. 4.2 договору покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100% за партію товару не пізніше 20 робочих днів з дати отримання від постачальника рахунку-фактури, оформленого належними чином. Рахунок надається постачальником після отримання від покупця заявки.

За умовами п. 5.1 договору товар поставляється погодженими партіями у відповідності із заявками покупця на поставку партії товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-предачі), які підписані представниками обох сторін.

Поставка партії товару здійснюється протягом 2-х робочих днів з дня здійснення покупцем попередньої оплати за товар або з дня погодження постачальником заявки покупця на поставку партії товару - у разі відстрочення платежу (п. 5.3 договору).

Матеріали справи свідчать, що позивач виконав свої договірні зобов'язання та 27.11.2012 року перерахував на рахунок відповідача попередню оплату у сумі 1 063 980,00 грн. Проте відповідач частково виконав свої договірні зобов'язання щодо поставки товару, здійснивши поставку товару на суму 97 125,66 грн.

У липні 2013 року державне підприємство обслуговування повітряного руху України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» 966 854,34 грн. боргу, 181 229,99 грн. пені, 74 478,60 грн. штрафу та 24 451,26 грн. судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору щодо поставки нафтопродуктів.

При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 966 854,34 грн. боргу, 181 229,99 грн. пені, 74 478,60 грн. штрафу та 24 451,26 грн. судового збору є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12888/13 скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновки суду викладені в рішенні суду першої інстанції є такими, що не відповідають обставинам справи, а також має місце порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами був укладений договір поставки. Відповідно до ст. 265 ГК за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що товар поставляється погодженими партіями у відповідності із заявками покупця на поставку партії товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-предачі), які підписані представниками обох сторін.

Згідно з п. 5.3 договору поставка партії товару здійснюється протягом 2-х робочих днів з дня здійснення покупцем попередньої оплати за товар або з дня погодження постачальником заявки покупця на поставку партії товару - у разі відстрочення платежу.

Відповідно до умов договору поставки нафтопродуктів позивачем 27.11.2012 року було перераховано кошти на рахунок відповідача у сумі 1 063 980,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6676 від 27.11.2012 року.

Відповідачем були поставлені нафтопродукти на загальну суму 97 125,66 грн., про що свідчать видаткові накладні №11-0000020 від 24.01.2013 року, №11-0000117 від 21.02.2013 року, №11-0000121 від 25.02.2013 року.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення поставки нафтопродуктів в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 966 854,34 грн. основної заборгованості колегія суддів апеляційного господарського суду вважає законним та обґрунтованим.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Пункт 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею). Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у випадку прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків поставки товару позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив першу поставку товару після попередньої оплати 24.01.2013 року, тобто враховуючи п. 7.2 договору, позивач правомірно зазначив про прострочення поставки товару понад 30 календарних днів (57 днів до першої поставки).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 181 229,99 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання та штраф у розмірі 74 478,60 грн.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2, 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 року №20/246-08.

При укладені договору (п. 7.2 договору) сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору щодо строку поставки товару. Тому одночасне застосування штрафу та пені не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.

Положеннями статей 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок пені та штрафу, нарахованих позивачем за прострочення поставки товару, погоджується з висновком господарського суду міста Києва про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 181 229,99 грн. - пені та 74 478,60 грн. - штрафу за час прострочення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 04.09.2013 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За таких обставин та з урахуванням вищенаведених законодавчих приписів, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування у суду апеляційної інстанції не має.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Ухвалою від 25.10.2013 року Київським апеляційним господарським судом було задоволено клопотання апелянта та відстрочено ТОВ «Дімеойл» сплату судового збору у розмірі 12 225,62 грн. до 18.11.2013 року.

Натомість, товариством з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» доказів сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12888/13 суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ч. 3 п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» на рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12888/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року у справі №910/12888/13 залишити без змін.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дімеойл» (04053, м. Київ, вул.. Смирнова-Ласточкіна, 3/5, код ЄДРПОУ 37270318) в дохід Державного бюджету України 12 225,62 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському міста Києва.

5. Матеріали справи №910/12888/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук