Рішення № 35517204, 22.10.2013, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12878/13-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі :

головуючого суддіРогозіна С.В.,

при секретарі Кулик Т.М.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення частки у спільному майні та визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення частки у спільному майні та визнання заповіту недійсним. В позовній заяві вказує, що з відповідачем по справі ОСОБА_3 ОСОБА_2 перебуває у шлюбі, який зареєстровано 23 червня 2000 року відділом реєстрації актів цивільного стану м. Рівне.

Під час, спільного подружнього життя, у відповідності до договору купівлі-продажу ВАМ № 366430 р. № 2597 від 15.07.2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1.

У відповідності до спільної згоди подружжя ОСОБА_4, договір купівлі-продажу квартири було оформлено на ОСОБА_3 та в подальшому зареєстровано в органах БТІ м. Рівне.

30 серпня 2007 року, ОСОБА_3 діючи одноосібно, не враховуючи інтереси співвласника придбаної під час шлюбу квартири, зробив заповіт на ОСОБА_5 Зокрема, як вказано в заповіті ОСОБА_3 заповідає ОСОБА_5 належну йому квартиру АДРЕСА_2. Рівне.

В результаті таких протиправних дій, було порушено право спільної сумісної власності ОСОБА_4

Вказує, що при праві спільної сумісної власності розмір частки кожного з співвласників є не визначеним, це не позбавляє її права на виділ частки з майна, що належить їй на праві спільної сумісної власності у натурі.

Стверджує, що придбана у відповідності до договору купівлі-продажу від 15.07.2003 року квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю.

Дії ОСОБА_3 під час підписання заповіту на ОСОБА_5 без врахування інтересів співвласника квартири ОСОБА_2 порушують права на розпорядження її власністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав наведених в позовній заяві, просить визначити, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, належить по ? ідеальній частці, кожному, в праві власності на квартиру № 101 розташованій в будинку № 11 по вулиці Струтинської в місті Рівне.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальну частку в квартирі АДРЕСА_3.

Скасувати заповіт даний ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 реєстраційний номер 3273 посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та стягнути судові витрати по справі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. Заперечення проти позову не подав. Повідомлення про причини неявки відповідача у суд не надійшло. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача, всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуває у шлюбі ОСОБА_3, даний шлюб зареєстровано 23 червня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану м. Рівне про, що зроблено актовий запис № 500.

Під час, спільного подружнього життя, у відповідності до договору купівлі-продажу від 15.07.2003 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_7 реєстровий № 2597, ОСОБА_3 було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1.

З пояснень представника позивача, судом встановлено, що у відповідності до спільної згоди подружжя ОСОБА_3, договір купівлі-продажу квартири було оформлено на ОСОБА_3 та в подальшому зареєстровано в органах БТІ м. Рівне, що підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 563495 виданого КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» 21.11.2003 року. Кошти на придбання даної квартири надавались, як зі сторони ОСОБА_3, так і зі сторони ОСОБА_2

30 серпня 2007 року, ОСОБА_3 діючи одноосібно, зробив заповіт на ОСОБА_5 Згідно заповіту ОСОБА_3 заповів ОСОБА_5 належну йому квартиру АДРЕСА_1.

У відповідності до ст. 22, діючого на момент виникнення спірних відносин, Кодексу про шлюб та сімю України, майно нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Положення діючого на момент виникнення спірних відносин Кодексу про шлюб та сімю України повністю узгоджуються з положеннями діючого в даний час Сімейного кодексу України.

Відповідно, до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами ст. 70 СК України.

Відповідно до ст. 71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Згідно із ч. 4 ст. 71 Сімейного кодексу України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Відповідно до ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Дана квартира складається з чотирьох кімнат, житловою площею 55,6 м. кв., загальною площею 83,3 м. кв. Суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 є неподільною, оскільки в її склад входить одна кухня, туалет, ванна кімната, вона має один вхід.

Згідно п. 25 Постанови пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя суди вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно ст. 3 ЦПК України, особа має право в порядку, встановленому Цивільно-процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Ч. 2 ст. 370 ЦК України передбачає в разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Будь-які угоди між співвласниками, що до відступлення від правила рівності часток співвласників квартири АДРЕСА_1 відсутні.

Оцінюючи в сукупності докази по справи, суд рахує, що позовні вимоги в частині визначення частки в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на ? ідеальну частку в квартирі АДРЕСА_3, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Розглядаючи позовні вимоги про скасування заповіту ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 реєстраційний номер 3273 посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6, суд виходить з того, що ОСОБА_3 в праві спільної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 належить ? ідеальна частка.

Заповіт зроблений ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6 по своїй правовій природі є правочином на який розповсюджуються вимоги необхідні для його дійсності.

Даний заповіт стосується квартири АДРЕСА_1 в цілому. Враховуючи те, що ОСОБА_8 має право розпоряджатися тільки ? частиною даної квартири, суд вважає, що він суперечить діючому законодавству.

У п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що заповіт зроблений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер 3273 посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6 суперечить ст. 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 не мав повноважень заповідати дану квартиру в цілому, тому він має бути визнаний недійсним.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені повністю, з ОСОБА_3 підлягає стягненню на її користь понесені нею судові витрати по справі.

На підставі ст. ст. 203, 215, 328, 365, 370 ЦК України, ст. ст. 60, 69, 70, 71, Сімейного кодексу України, ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю України (1969 року), керуючись ст. ст. 10, 60, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223, 294, 297 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення частки у спільному майні та визнання заповіту недійсним задоволити повністю.

Визначити, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, належить по ? (одній другій) ідеальній частці, кожному, в праві власності на квартиру № 101 розташованій в будинку № 11 по вулиці Струтинської в місті Рівне.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? (одну другу) ідеальну частку в квартирі АДРЕСА_3.

Скасувати заповіт даний ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 реєстраційний номер 3273 посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір в сумі 230 (двісті тридцять) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

СуддяС.В.Рогозін