Ухвала суду № 35509383, 10.10.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Г.В

Суддя-доповідач:Шевчук С.М.

ПОСТАНОВА

іменем України

"10" жовтня 2013 р. Справа № 806/5063/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Майора Г.І.

Одемчука Є.В.,

при секретарі Самченко В.М. ,

за участю сторін:

представників: позивача -Савицька І.С., відповідача - Наумова А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Нафта" на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "18" липня 2013 р. у справі за позовом Державної податкової інспекції у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Нафта" про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.07.2013року задоволено подання Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Нафта" про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

Підтверджено обґрунтованість адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Нафта", згідно рішення начальника Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про накладення адміністративного арешту майна №2/0/66-13 від 02.01.2013 року.

Вважаючи, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Житомирського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить назване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні подання.

На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення про накладення адміністративного арешту майна №2/0/66-13 від 02.01.2013 року прийнято з порушенням норм податкового законодавства, оскільки до повноважень податкового органу не відноситься контроль за якістю товарів, що реалізуються. На момент прийняття спірного рішення податковому органу були надані всі документи, що підтверджують походження майна та його власника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду України дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 20 грудня 2012 року по 29 грудня 2012 року посадовими особами ДПІ у м. Житомирі проведено перевірку господарської одиниці АЗС № 6, що розташована за адресою: м. Житомир, проспект Миру,54, що належить ТОВ "Еліт Нафта" (код ЄДРПОУ 37151670). Підставою для проведення такої перевірки був наказ ДПС у Житомирській області № 413 від 19.12.2012 року та направлення № 1-6 від 20.12.2012 року .

Вході названої перевірки, ревізорами позивача було знято залишки ПММ на АЗС №6 ТОВ "Еліт Нафта" та відібрані з них проби. За результатами досліджень Центральним митним управлінням лабораторних досліджень та експертної роботи відібраних проб паливо-мастильних матеріалів складений висновок за №19/2-12.3/10068 від 28.12.2012року у якому відображено, що за показниками «концентрація фактичних смол», « сумарний вміст ароматичних вуглеводнів», «детонаційна стійкість» відібрані проби не відповідають вимогам ДСТУ 4063-2001 "Бензини автомобільні. Технічні умови".

На підставі названого висновку ревізори податкового органу встановили, що наявні у залишку відповідача ПММ за своїми якісними характеристиками не відповідають якісним показникам, що були відображені у первинних документах (сертифікатах та паспортах якості), наданих відповідачем в ході перевірки ревізорам податкового органу.

Внаслідок зазначеного, посадовими особами податкового органу складено протокол про тимчасове затримання майна № 1 від 29.12.2012 року (а.с. 25-26).

З урахуванням названих обставин, начальником ДПІ у м. Житомирі 02.01.2013 року на підставі п. 94.7 ст. 94 Податкового Кодексу України прийнято рішення № 2/0/66-13 про накладення адміністративного арешту на майно ТОВ "Еліт Нафта".

Необхідність прийняття такого рішення про накладення адміністративного арешту на майно ТОВ "Еліт Нафта", податковий орган пов'язує із наявністю у нього сумнівів щодо якості ревізованих ним залишків паливно-мастильних матеріалів у зв'язку чим вказує на неможливість встановлення їх власника.

Надаючи правову оцінку спірним обставинам справи та доводам апеляційної скарги колегією суддів апеляційного суду враховано таке.

Порядок підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків регулюється статтею 94 Податкового кодексу України.

Пунктом 94.1 статті 94 ПК України встановлено, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до п.94.7 ст.94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено.

Згідно п. 94.10. ст. 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

З аналізу даних положень законодавства вбачається, що для застосування арешту майна одночасно повинні існувати такі три обов'язкові обставини, як:

продаж товарів з порушенням порядку, визначеного законодавством;

не встановлення власника такого товару;

винятковість способу забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом

1. Стосовно такої підстави, як - не встановлення власника нафтопродуктів, то з наявних у справі доказів вбачається, що відповідачем в ході перевірки були надані ревізорам податкового органу всі запитувані первинні документи на нафтопродукти, які знаходилися в резервуарах на АЗС №6: прибуткові документи, товарно-транспортні накладні, паспорта якості та сертифікати відповідності. Також відповідачем додатково було надано податковому органу угоди з постачання нафтопродуктів, додаткові угоди, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, витяг із журналу обліку надходження нафтопродуктів, змінні звіти тощо.

Отож, в ході перевірки відповідачем було надано податковому органу первинні документи, з яких вбачається, що власником залишків нафтопродуктів, які знаходилися в резервуарах на АЗС №6 є він. Копії первинних документів, що підтверджують право власності відповідача на ревізовані залишки нафтопродуктів містяться також і у матеріалах даної справи.

Паспорти якості згідно Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №271/121 від 04.06.2007р., зареєстрованої Міністерством юстиції України 04.07.2007р. за №762/14029 (надалі - Інструкція № 271), це документ, що містить дані для ідентифікації та фактичні значення показників якості нафти та/або нафтопродуктів, отримані в результаті лабораторних випробувань, і їх відповідність вимогам нормативних документів. Сертифікат відповідності - документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідають установленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством.

Отож, названі документи не є в розумінні положень чинного законодавства документами, що підтверджують право власності на товар.

Крім того, ні паспорт якості, ні сертифікат відповідності не посвідчують перехід права власності та не закріплюють його за певною особою, а сумніви в їх неналежному оформленні чи невідповідності певних показників, не можуть бути доказом, який однозначно спростовує право власності на паливно-мастильні матеріали.

На думку колегії суддів, можлива невідповідність якісних характеристик ПММ якісним показникам, що були відображені у сертифікатах та паспортах якості не може свідчити про відсутність права власності на них у ТОВ «Еліт Нафта».

2. Стосовно ж наступної обов'язкової підстави визначеної п.94.7 ст.94 Податкового кодексу України такої, як - продаж товарів з порушенням порядку, визначеного законодавством, то порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України встановлений Інструкцією, затвердженої спільним наказом Міністерства палива і енергетики, Міністерства економіки, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. №281/171/578/155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 02.09.2008р. №8015496 (надалі Інструкція №281).

Підпунктом 5.1.1 Інструкції №281 вказано, що приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється у відповідності до цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Підпункт 10.2.1 даної Інструкції передбачає, що приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне пальне залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Відповідно до пункту 84.1, 84.3 статті 84 Податкового кодексу України, експертиза проводиться у разі, коли для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, економіки та в інших галузях.

Орган державної податкової служби, керівник (або заступник) якого призначив проведення експертизи, ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи - з висновком експерта.

Отож для вирішення питань, що мають значення для здійснення податкового контролю, у яких необхідні спеціальні знання мала б проводитися експертиза, якій повинно передувати рішення податкового органу про призначення експертизи.

Натомість, з матеріалів даної справи вбачається, що рішення про призначення експертизи податковим органом не приймалось, а експертиза в установленому законом порядку не проводилась.

Згідно п. 1.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.01.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 №1950/5), результати експертних досліджень викладаються в письмових висновках експертних досліджень згідно з чинним законодавством України.

Натомість, в матеріалах справи №806/5063/13-а, є лише копія листа центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи №19/2-12.3/10068 від 28.12.2012 року, що, в свою чергу, не може прирівнюватися до висновку експертних досліджень.

Відповідно до ч. 3 - 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наведені положення законодавства та фактичні обставини справи вказують на те, що податковим органом порушено процедуру призначення і проведення експертизи, а відповідно порушено процедуру встановлення обставин (щодо якісних характеристик наявних у залишку нафтопродуктів) які потребують спеціальних знань, а як наслідок рішення податкового органу про накладення адміністративного арешту на майно винесено на підставі неналежного доказу.

Поряд з названим, в супереч положенням ст.71 КАС України, позивачем не було надано суду доказів та не доведено обставин, що продаж товарів відповідачем здійснюється з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком.

3. Стосовно ж наступної обов'язкової підстави такої, як -спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, то обов'язки платника податку визначені п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України.

Так, платник податків зобов'язаний: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи; подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат; подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв'язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг; подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством; виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти (довідки) про проведення перевірки; не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи; повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації); повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця; забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом; допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак застосування арешту майна повинно бути направлене на виконання платником податків перелічених обов'язків у випадку якщо платник податків їх не виконує або ухиляється від їх виконання.

Натомість, позивачем не надано доказів та доведено обставин щодо неналежного виконання відповідачем обов'язків, передбачених нормами податкового законодавства, або ухилення від їх виконання.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вжиті позивачем заходи щодо арешту майна відповідача не є такими, що не направлені на виконання податкових обов'язків відповідача

Зважаючи на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав, передбачених п. 94.7 ст.94 Податкового органу України для застосування арешту майна.

4. Стосовно ж повноважень податкового органу щодо контролю за якістю товарів та вжиття заходів відповідальності, то відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно пункту 61.2 статті 61 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України визначено, що контролюючими органами є, зокрема, органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 191 Податкового кодексу України визначено функції державної податкової служби.

Статтею 20 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік прав органів державної податкової служби.

Виходячи з аналізу зазначених статей, можна стверджувати, що органи державної податкової служби України не наділені законодавством повноваженнями здійснювати контроль щодо належної або неналежної якості будь-якої продукції, відповідності такої продукції вимогам діючих стандартів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Статтею 2 даного Закону чітко визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного і податкового законодавства та касових операцій, контролю за дотриманням порядку проведення розрахунків, за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів….

Частиною 4 пункту 1 статті 11 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» зазначено, що з метою здійснення ринкового нагляду органи ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності - проводять перевірки характеристик продукції, в тому числі відбирають зразки продукції та забезпечують проведення їх експертизи (випробування).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №573 затверджено Перелік органів державного ринкового нагляду та сфер їх відповідальності. Органи Державної податкової служби України не включено до складу зазначеного переліку, а отже вони не є органами ринкового нагляду і не мають відповідних повноважень.

Тобто, питання щодо належної якості продукції (в тому числі нафтопродуктів), перевірки характеристик продукції, відбирання у суб'єктів господарювання зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості, відносяться до завдань та повноважень спеціально визначених законодавством органів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (зокрема, Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів), а не органів податкового контролю (яким, згідно підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України є органи Державної податкової служби України).

Виходячи з аналізу даних статей, можна стверджувати, що органи державної податкової служби України не наділені повноваженнями здійснювати контроль щодо належної або неналежної якості будь-якої продукції, відповідності такої продукції вимогам діючих стандартів України, а як наслідок не наділені повноваженнями щодо арешту майна, якісні характеристики якого не відповідають показникам паспорта якості та сертифіката відповідності.

Враховуючи обумовлене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави перелічені у п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України для застосування адміністративного арешту є відсутні, а відтак спірне рішення про накладення адміністративного арешту на майно прийнято позивачем за відсутності правових підстав.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів не погоджується з доводами суду першої інстанції, щодо наявності підстав для задоволення подання позивача.

На підставі викладеного, колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду України приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про відмову у задоволенні подання.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, (201), 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Нафта" задовольнити, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "18" липня 2013 р. скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні подання та вимог Державної податкової інспекції у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання правомірним та обґрунтованим рішення №2/0/66-13 від 02.01.2013року про застосування тимчасового адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Нафта"- відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Г.І. Майор Є.В.Одемчук

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Державна податкова інспекція у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби м-н Перемоги,2,м.Житомир,10014

3- відповідачу Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Нафта" вул.Івана Гонти,84, кім.6,м.Житомир,10019