Ухвала суду № 35506679, 05.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/21011/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Муравйова О.В., Рибченка А.О.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року

по справі №2а-15323/10/2670

за позовом Приватного підприємства "Фруктексим" (надалі - ПП "Фруктексим")

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва (надалі - ДПІ у Оболонському районі м.Києва)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

У жовтні 2010р. позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Оболонському м.Києва районі про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2010 №0000832306/0, №0000842306/0 та визнання протиправними дій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2011р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012р., позов задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ у Оболонському районі м.Києва звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове - про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, ДПІ у Оболонському районі м.Києва було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання ПП «Фруктексим» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16.01.2009р. по 31.03.2010р., за результатами якої був складений акт від 20.09.2010р. №583/23-6/36292021, в якому, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у спірному періоді та п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у відповідному періоді.

На підставі названого акта відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.09.2010 №0000832306/0, яким позивачу визначено спірну суму податкового зобов'язання з податку на прибуток та №0000842306/0, згідно з яким товариству визначену відповідну суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що оскільки не встановлено наявність судових рішень, якими визнано недійсними укладені позивачем з ТОВ «Продторгцентрленд» від 01.04.2009 №01/09, а також з ТОВ «Терра Агро» від 08.06.2009 № 08-06/09 правочини, тому висновки ДПІ у Оболонському районі м.Києва, які зроблені під час перевірки про недійсність правочинів, є безпідставними. Крім того, зазначено, що згідно копій актів здачі-приймання юридичних послуг від 01.06.2009р., від 08.06.2009р., від 15.06.2009р. та від 30.06.2009р. за договором від 02.09.2009р., ТОВ «Партнер та компанія» виконало свої обов'язки за договором, а позивач прийняв надане ТОВ «Партнер та компанія» виконання. Доказів які б свідчили про безтоварність чи удаваність укладеного ПП «Фруктексим» з ТОВ «Партнер і компанія» договору відповідачем не надано. Щодо завищення ПП «Фруктексим» податкового кредиту за правочинами з сільськогосподарським ТОВ «Кримтеплиця» та з ПП «Давіан» на відповідні суми, то судами попередніх інстанції зазначено, що п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не встановлено залежності права платника ПДВ - покупця на відображення в податкові декларації з податку на додану вартість податкового кредиту від виконання іншим платником податку на додану вартість продавцем обов'язку щодо подання та правильності відображення податкової звітності.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанції передчасними з огляду на наступне.

Так, відповідно приписів п.5.1 ст.5 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» обумовлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Абзац 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону передбачає, що не включаються до складу валових витрат, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпункт 7.4.5 пунктом 7.4 ст.7 вказаного Закону передбачає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» передбачає, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому відшкодування, ще наявність такої підстави, як наявність факту поставки товару.

Так, згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Також слід враховувати, що Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно ст.3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 вказаного Закону регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому поставка товару належним чином відповідачем або судом першої та апеляційної інстанції не перевірялась, тобто не досліджувались первинні бухгалтерські документи (угоди оренди чи відповідального зберігання товару, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, довіреності на отримання товарів тощо), які підтверджують реалізацію та зберігання товару за період проведення зазначених господарських операції між позивачем та його контрагентами.

Отже, надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27.03.2012р. №204/12.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. (ч.3 ст.71 КАС України).

У ч.ч.4 та 5 ст.11 КАС України регламентовано, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За таких обставин, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у відповідності до ст.159 КАС України, оскільки вони постановлені на підставі неповно з'ясованих обставин у справі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Муравйов

____ А.О. Рибченко