Ухвала суду № 35506616, 12.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2013 р. м. Київ К/800/39361/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року

у справі №820/1641/13-а

за позовом Приватного підприємства «ТПК «Спецпостач» (надалі - ПП «ТПК «Спецпостач»)

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - Основ'янська ОДПІ м.Харкова)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень Основ'янської ОДПІ м.Харкова від 07.02.2013р. №000390221, №0000400221, №0000510223, №0000280172.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2013р позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.02.2013р. №0000280172.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013р. рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийнято в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.02.2013р. №0000390221, № 0000400221, №0000510223.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, постанови суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку ПП «ТПК «Спецпостач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р., за результатами якої складено акт від 22.11.2012р. №4099/22-104/35970565.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 ст.139, п.3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті у сумі 211725,00 грн., в т.ч.: за IV квартал 2011р. у сумі 106430,00грн., за І квартал 2012р. у сумі 84236,00 грн., за II квартал 2012р. у сумі 21059грн.; п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті у розмірі 39509,00грн.; п.2.8. глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 в частині встановлення понадлімітного залишку готівки в касі на загальну суму 7343,13 грн.; п.п.6.3.1 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі названого акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.02.2013р.: №0000390221, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 211725,00грн. (основний платіж) та 26323,75грн. (штрафні санкції); №0000400221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 49386,25 грн., в тому числі основний платіж 39509,00грн. та штрафні санкції 9877,25грн.; №0000510223, яким нараховано штрафні санкції за порушення ведення касових операцій у розмірі 14686,26грн.; №0000280172, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1250,26грн. (основний платіж) та 312,57 грн. (штрафні санкції)

Позивач оскаржив висновки акту перевірки в адміністративному порядку, надав податковому органу заперечення з відповідними копіями документів, за наслідками розгляду яких висновки акту перевірки від 22.11.2012року № 4099/22-104/35970565 залишені без змін.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачається, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, між позивачем та ПП «Інтермитсервіс», ПП «АЗЧ «Постач» укладено договори поставки товарно-матеріальних цінностей від 11.01.2011р. №ин-22 та №01/07-11 від 01.07.2011р.

На підтвердження вчинення реальності господарських відносин позивачем до матеріалів справи було долучено копії відповідних видаткових накладних, Картку номенклатури по скло підіймачам, Картка номенклатури по дзеркалам для а/м.

Доказів того, що під час проведення перевірки актів про відмову надати відповідні копії документів посадовій особі органу державної податкової служби, складено не було.

Крім того, позивачем при прийнятті товару було оформлено акти контрольної перевірки, які не були враховані податковим органом при перевірці, що підтверджують наявність товару на складі отриманого згідно відповідних видаткових накладних.

Також при здійсненні своєї господарської діяльності між позивачем та його контрагентами було складено акти звірки взаємних розрахунків, що підтверджують рух коштів та реальність господарських операцій. Оплата за отриманий товар підтверджується банківським виписками.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, наведені вище правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість веденні і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За таких обставин, колегія суддів попередньої інстанції дійшла вірного висновку, що позивач мав достатні підстави для включення до складу валових витрат витрати, пов'язані з виконанням договорів поставки товарно-матеріальних цінностей з ПП «Інтермитсервіс», ПП «АЗЧ «Постач».

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У серпні 2010р. позивачем подані уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок на загальну суму, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як встановлено судом попередньої інстанції податковим органом жодним чином не підтверджено документально факт будь-якого заниження позивачем сум податку на додану вартість та в акті перевірки відсутні будь-які розрахунки, що можуть підтверджувати виникнення заниження суми податку на додану вартість в розмірі 39509,00грн.

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновком суду попередньої інстанцій щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до ст.8 розділу IV Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПІ від 22.12.2010р. №984, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття органом державної податкової служби податкового повідомлення - рішення за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.7 статті 44 розділу II Кодексу), такі документи повинні бути враховано органом державної податкової служби під час розгляду ним питання про прийняття рішення

Судом попередньої інстанції встановлено, що у відомості про виплату грошей №СПБ0000021 за серпень 2011р. від 29.08.2011 року наявний підпис ОСОБА_1 про отримання готівки у розмірі 843,13грн., в видатковому касовому ордері №10 від 31.05.2010р. наявний підпис ОСОБА_2 про отримання готівки у розмірі 1500,00грн., в видатковому касовому ордері №9 від 28.05.2010р. наявний підпис ОСОБА_2 про отримання готівки у розмірі 5000,00 грн.,

Оформлені належним чином касові документи надавалися у складі додатків до заперечень на акт перевірки які були подані до податкового органу 08.01.2013р.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковий орган мав усі необхідні документи, що підтверджують правомірність видачі готівки з каси підприємства.

За таких обставин колегія апеляційного суду дійшла вірного висновку про протиправність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яким нараховано штрафні санкції за порушення ведення касових операцій відсутність за порушення позивачем порушення п.2.8, п.3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні,

Відповідно до п.6.3.2 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Платник податку, який змінює за самостійним рішенням місце отримання податкової соціальної пільги, зобов'язаний надати працедавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги (далі - заява про відмову від пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Така заява не подається, якщо платник податку припиняє трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав, а також у випадках, визначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Судами встановлено, що від працівників підприємства ОСОБА_1, ОСОБА_3, на ім'я директора підприємства позивача були отримані відповідні заяви про застосування податкової соціальної пільги до нарахованого місячного доходу. Доказів того, що позивач був обізнаний про те, що вищевказані працівники зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності матеріали справи не містять, як не надано таких доказів і в судове засідання суду першої, а ні апеляційної інстанцій в порядку ст. 71 КАС України.

Таким чином, суд першої інстанції, з чим погодилась колегія апеляційного суду, правомірно дійшов висновку про недоведеність порушення позивачем п.п.6.3.1 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2013 року в нескасованій частині та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов