Ухвала суду № 35506074, 22.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/17781/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончарук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Проектно-будівельний комплекс «Схід»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2011 року

у справі № 2а-3846/09/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Проектно-будівельний комплекс «Схід»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про визнання протиправними і нечинними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2010 року адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Проектно-будівельний комплекс «Схід» (позивач) до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001022305/0/8473 від 13 березня 2009 року та рішення № 0001062303 від 13 березня 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю податковим органом правомірності прийняття оскаржуваних податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Дарницькому районі м. Києва задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2011 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ВАТ «ПБК «Схід» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 974/23-02/24089370 від 26 лютого 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001022305/0/8473 від 13 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2 995 938,00 грн. (1 497 969,00 грн. - основний платіж, 1 497 969,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та рішення № 0001062303 від 13 березня 2009 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12 583,95 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) з огляду на невключення до складу валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої у звітному періоді, а саме - кредиторської заборгованості перед Приватним підприємством «Квінта-А», державну реєстрацію якого припинено, а також нездійснення одночасного зменшення валових витрат на суму оприбуткованого товару.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ВАТ «ПБК «Схід» пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР) у зв'язку із здійсненням реалізації силікатної цегли за готівкові кошти без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то вона на підставі підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР включається до складу його валового доходу. При цьому, на думку суду, такий платник повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесено витрат відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Також, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про правомірність застосування контролюючим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Пунктом 1.23 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Згідно із статтею 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що сума заборгованості платника податку перед іншою особою (кредиторська заборгованість) включається до складу валового доходу платника податку, якщо відпали передбачені законом підстави для стягнення такої заборгованості, у зв'язку з чим товари (роботи, послуги), з придбанням яких у платника податку виникла кредиторська заборгованість, фактично отримані ним безоплатно.

Даний факт має місце в усіх випадках, коли стягнення кредиторської заборгованості з платника податку виключається, зокрема, у випадку припинення юридичної особи-кредитора.

Так, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що станом на 30 вересня 2008 року у позивача перед ПП «Квінта-А» обліковується кредиторська заборгованість у розмірі 2 892 275,00 грн. за отримані будівельні матеріали, яка виникла на підставі прибуткових накладних № 041206/01 від 04 грудня 2006 року та № 081206/01 від 08 грудня 2006 року.

В свою чергу, ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 травня 2007 року у справі № 2/39-07-1512 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ПП «Квінта-А». Ліквідовано та припинено юридичну особу ПП «Квінта-А», а також виключено його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

26 липня 2007 року до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області, на обліку в якій перебувало ПП «Квінта-А», від державного реєстратора Березівського району надійшли відомості про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення провадження у справі про банкрутство ПП «Квінта-А», що є підставою для виключення підприємства з Єдиного державного реєстру.

Відтак з дати ліквідації кредитора поставлені ним товари вважаються для позивача такими, що надані безоплатно, а отже ВАТ «ПБК «Схід» було зобов'язане збільшити на їх вартість суму валових доходів у тому податковому періоді, в якому відбулась ліквідація контрагента.

Поряд з цим не можна визнати обґрунтованими доводи податкового органу, підтримані судом апеляційної інстанції, про необхідність зменшення позивачем валових витрат, оскільки чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не містить застережень щодо обов'язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

Однак, з огляду на те, що судами не розмежовано суму основного платежу та суму штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, за кожним окремим епізодом, у суду касаційної інстанції відсутня можливість виокремити правомірні донарахування від неправомірних.

Що стосується прийнятого контролюючим органом рішення № 0001062303 від 13 березня 2009 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність визнання його протиправним та скасування, виходячи з таких підстав.

Статтею 1 Закону № 265/95-ВР передбачено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Відповідно до статті 2 Закону № 265/95-ВР розрахунковою операцією є приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Отже, Закон № 265/95-ВР пов'язує застосування реєстратора розрахункових операцій з безпосереднім здійсненням особою продажу товарів (надання послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

За змістом статті 263 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Згідно із статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, торговельна діяльність як вид економічної та господарської діяльності передбачає систематичність її здійснення та отримання відповідного прибутку.

Проте, в розглядуваній ситуації, здійснювані позивачем операції з продажу силікатної цегли 17 жовтня 2007 року та 27 червня 2008 року з оформленням їх прибутковими касовими ордерами мали разовий характер, а отже така реалізація не може розглядатись як торговельна діяльність у розумінні Закону № 265/95-ВР.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, рішення суду першої інстанції змінити в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001022305/0/8473 від 13 березня 2009 року з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті - залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Проектно-будівельний комплекс «Схід» задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2011 року.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2010 року змінити в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001022305/0/8473 від 13 березня 2009 року з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.