Рішення № 35505103, 07.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17494/13 07.11.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/17494/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еліт»;

до фізичної особи - підприємця Галстяна Ашота Вардановича;

про стягнення 18605,04 грн.

Представники сторін:

від позивача: Фокін Р.В., довіреність б/н від 05.09.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еліт» (надалі - позивач) з позовом до фізичної особи - підприємця Галстяна Ашота Вардановича (надалі - відповідач) про стягнення 18605,04 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 374-пк (поставки на умовах FCA у відповідності з Інкотермс в редакції 2010 року) від 21.06.2012р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 15052,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 2855,70 грн., 3% річних - 576,90 грн. та інфляційні в сумі 120,44 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2013р. порушено провадження у справі № 910/17494/13 та призначено її розгляд на 03.10.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 03.10.2013р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги з посиланням на обставини, зазначені в позовній заяві, проте всі витребувані судом докази не надав.

Відповідач вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження від 11.09.2013р., не виконав, письмовий відзив на позов не надав, представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Ухвалою від 03.10.2013р. суд відклав розгляд справи на 07.11.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача та неподанням сторонами витребуваних доказів.

Присутній у судовому засіданні 07.11.2013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав витребувані судом докази.

Відповідач у судове засідання вдруге не з'явився, відзив на позов не подав та не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 11.09.2013р. та ухвала від 03.10.2013р. були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримані останнім відповідно 28.09.2013р. та 11.10.2013р.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання відповідача або його представника суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.06.2012р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір № 374-пк (поставки на умовах FCA у відповідності з Інкотермс в редакції 2010 року), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, згідно асортименту, який погоджений сторонами, відповідно до прайсу, усних та/або письмових замовлень покупця на кожну окрему партію товару, що вказані у видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п. 2.3. договору, обов'язок продавця передати партію товару покупцю вважається виконаним у момент надання партії товару в розпорядження покупця. Перехід ризиків випадкового знищення та пошкодження на кожну партію відбувається з моменту здійснення приймання-передачі партії товару від продавця до покупця.

У пункті 5.1. договору встановлено, що за кожну партію товару покупець зобов'язаний провести оплату вартості такої партії на протязі 28 календарних днів з моменту передачі її покупцю на підставі виставленої накладної або рахунку-фактури.

Відповідно до п.п. 11.1., 11.2. договору, останній вступає в силу з дати його підписання та діє до 31 грудня 2012 року. Договір вважається продовженим на один календарний рік та на тих же умовах, якщо за 30 днів до його закінчення жодна із сторін не заявить про свій намір припинити його дію. Кількість таких пролонгацій договору не обмежується.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем у період з 08.07.2012р. по 31.01.2013р. за видатковими накладними, перелік яких наведений у позовній заяві та копії залучені до матеріалів справи, поставив відповідачу товарів на загальну суму 39835,56 грн.

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розрахувався частково в сумі 24783,56 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 15052,00 грн.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 15052,00 грн. відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 15052,00 грн. підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 2855,70 грн., 3% річних - 576,90 грн. та інфляційні в сумі 120,44 грн., які розраховані окремо за кожною видатковою накладною, на які йдеться посилання у позовній заяві, та з урахуванням проведених оплат.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 8.1. договору передбачено, що у випадку невиконання покупцем термінів, передбачених договором, покупець зобов'язаний сплатити продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару, за кожний день прострочення платежу до дня фактичної сплати такої заборгованості.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 8.1. договору сторони визначили, що пеня нараховується протягом усього часу прострочення платежу до дня фактичної сплати заборгованості.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, який доданий до позовній заяві, визнав його необґрунтованим, оскільки наданий розрахунок містить арифметичні помилки та здійснений без урахування, що в 2012 році було 366 днів.

На вимогу суду позивачем надано вірний розрахунок пені, згідно з яким розмір пені становить 2856,35 грн. Проте, даний розрахунок не є заявою про збільшення розміру позовних вимог у розумінні ст. 22 ГПК України, відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у повному розмірі в сумі 2855,70 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України.

При цьому, судом враховано, що пунктом 1.14. постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» № 480 від 27.12.2007р. визначено, що індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відтак, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, останнім здійснено розрахунок інфляційних втрат без урахування вищевказаних рекомендацій, зокрема інфляційні втрати розраховані без урахування місяців, в яких мала місце дефляція, та за кожний день прострочки. За розрахунокм суду не встановлено інфляційного збільшення заборгованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 120,44 грн. задоволенню не підлягають.

Також, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі, а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення річних, підлягають частковому задоволенню в сумі 576,23 грн., за уточненим розрахунком позивача, проведеного з урахуванням того, що у 2012 році було 366 днів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Галстяна Ашота Вардановича (03087, м. Київ, вул. Єреванська, 7, кв. 6; код 3297519317) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еліт» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 115-А; код ЄДРПОУ 34965659) 15052,00 грн. - боргу, 2855 грн. 70 коп. - пені, 576 грн. 23 коп. - 3% річних, 1709 грн. 30 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 12.11.2013р.

Суддя А.І. Привалов