Ухвала суду № 35502673, 17.09.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2013 р. справа № 0870/9124/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Стельмашової Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крісті АГ" до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000422307 від 08.05.2012р., -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крісті АГ" до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000422307 від 08.05.2012р. - задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби № 0000422307 від 08.05.2012.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 17.04.2012 № 204, згідно з пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 ПК України відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Крісті АГ» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Інтербазіс» за червень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 20.04.2012 № 941/22-12/30801921.

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Крісті АГ» п.198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 10 500,00 грн., в тому числі за червень 2011 року у сумі 10 500,00 грн.

На підставі акту та виявленого порушення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0000422307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 100 501,00 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 10 500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, 17.05.2011 між ТОВ «Компанія Інтербазіс» (постачальник) та ТОВ «Крісті АГ» (покупець) укладено договір № 104 на поставку продукції (товару), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець оплатити і прийняти продукцію (товар) технічного призначення.

Постачальником товару ТОВ «Компанія Інтербазіс» виписано покупцю товару ТОВ «Крісті АГ» наступні податкові та видаткові накладні: видаткова накладна № 1604 від 16.06.2011, податкова накладна від 16.06.2011 №1604 на загальну суму 20 171,15 грн., в т.ч. ПДВ 3361,86 грн. (номенклатура товару - перемикач П2Н2ПГ-15К П «5», тримач ДП 50-II П « 5», тримач ДПК-I-2 П « 5», тримач ДПК-I-3 П « 5», тримач ДПК- II-2 П « 5», тримач ДПК- II-10 П « 5», діод Д132-50-16 У2); видаткова накладна № 2101 від 21.06.2011, податкова накладна від 21.06.2011 №2101 на загальну суму 42 828,96 грн., в т.ч. ПДВ 7138,16 грн. (номенклатура товару-перетворювач манометричний ПМИ-2, перетворювач манометричний ПМТ-2).

Відповідно до вищезазначених податкових та видаткових накладних загальна сума ПДВ становить 10 500,02 грн., яка виходячи з матеріалів справи була включена позивачем до складу податкового кредиту за червень 2011 року.

Факт оплати позивачем придбаного товару підтверджується платіжним дорученням від 15.07.2011 № 99 на загальну суму 20 171,15 грн., в т.ч. ПДВ 3361,86 грн. та платіжним дорученням від 15.07.2011 № 100 на загальну суму 42 828,96 грн., в т.ч. ПДВ 7138,16 грн.

Факт транспортування товару (перетворювачів) згідно видаткової накладної від 21.06.2011 № 2101 підтверджено товарно-транспортною накладною № 06213. Відповідно до пояснень представника позивача товар згідно видаткової накладної від 16.06.2011 № 1604 був перевезений особистим транспортом позивача, а довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей надані контрагенту при отриманні товару.

В подальшому придбаний позивачем товар був реалізований, про що свідчать наявні в матеріалах справи документи, а саме договір від 05.01.2001 № 63 на поставку продукції (товару), додаткова угода № 43 від 11.10.2010 до договору на поставку продукції № 63 від 05.01.2001, видаткова накладна № 0119 від 21.06.2011, податкова накладна від 24.05.2011 №33, довіреність серії АА № 025336 на отримання товарно-матеріальних цінностей від 20.06.2011, видаткова накладна № 0126 від 25.06.2011, податкова накладна від 25.06.2011 №54, довіреність серії АА № 025244 на отримання товарно-матеріальних цінностей від 15.06.2011, платіжні доручення № 11880 від 24.05.2011, № 14883 від 23.06.2011, № 18237 від 25.07.2011, № 18387 від 26.07.2011, № 20712 від 11.08.2011, договір поставки від 25.05.2011 № 110322 про закупівлю товарів за державні кошти, видаткова накладна № 0120 від 22.06.2011, податкова накладна від 22.06.2011 № 49, довіреність № 4966 від 22.06.2011, платіжне доручення № 9075 від 22.08.2011.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П.198.3 ст.198 ПК України передбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. В даному пункті перелічені обов'язкові реквізити, що мають міститися в податковій накладній.

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи, у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договір, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортна накладна, платіжні доручення), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, якою є, зокрема, торгівельна діяльність. Складені контрагентами податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, що не заперечується матеріалами перевірки. Крім того, відповідачем не було спростовано факт наявності контрагента позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та наявності в нього свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Стосовно твердження відповідача про те, що правочини вчинені між позивачем та ТОВ «Компанія Інтербазіс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є недійсними, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Ч. 3 ст. 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували висновки щодо нікчемності правочинів та визнання їх такими, що укладені без наміру настання правових наслідків. Твердження відповідача ґрунтуються виключно на фактах, що викладені в Акті перевірки, проте належних доказів, що підтверджують викладені у ньому обставини, суду надано не було, а тому колегія суддів вважає, що твердження відповідача щодо нікчемності правочинів є лише його припущенням.

З урахуванням викладених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що висновки, зроблені відповідачем в акті, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем на підставі встановленого актом порушення, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи дані обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведена правомірність прийнятого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ч.2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко