Постанова № 35492003, 20.11.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2013 року Справа №912/761/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Науменка І.М. (доповідач),

суддів: Павловського П.П., Кузнецова В.О.,

секретар судового засідання - Литвин А.П.,

за участю представників сторін:

від позивача: Семенець П.Г., представник, довіреність б/н від 01.04.13;

від відповідача: Біляєв М.М., представник, довіреність №18 від 11.02.13;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт", Кіровоградська область, Олександрійський район, смт.Приютівка на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.07.2013 року у справі №912/761/13

за позовом Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України", Київська область, Києво-Святошинський район, с.Чабани

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт", Кіровоградська область, Олександрійський район, смт. Приютівка

про стягнення 139 932,00 грн., визнання правонаступником,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 01.07.2013р. у справі №912/761/13 (суддя Болгар Н.В.) позовні вимоги Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" на користь Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" 135 000,00 грн. основного боргу, 4 932,00 грн. - 3% річних та 3 440,00 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

При прийнятті зазначеного вище рішення господарський суд першої інстанції виходив з відсутності доказів належного виконання відповідачем умов Ліцензійного договору. Часткова ж відмова в позові спричинена невідповідністю обраного позивачем способу захисту порушеного права вимогам ст.16 ЦК України.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог чинного законодавства України, а також, неповне з'ясування важливих для вирішення спору обставин справи, просить дане рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт вважає Ліцензійний договір №84-10 від 21.10.2010р. неукладеним. На думку останнього, місцевим господарським судом належним чином не досліджений факт відсутності у позивача права (у даному випадку - патенту) на укладення Ліцензійного договору, саме неналежне виконання умов якого і є предметом даного спору. Окрім того, скаржник наполягає на тому, що платежі за даним Ліцензійним договором не є роялті в розумінні Податкового кодексу України, оскільки платіж, який можна вважати роялті повинен посвідчуватись патентом. Також, за відсутності патенту ціну в Ліцензійному договорі узгодженою вважати не можна. Зауважує на тому, що позивач ввів його в оману шляхом зазначення в Ліцензійному договорі терміну «використання сорту», який також може застосовуватись лише за наявності патенту, який у позивача на час виникнення спірних правовідносин був відсутній.

Колегією суддів відхилено письмове клопотання ТОВ НВФ "Агросвіт" від 20.11.2013р. про залучення до матеріалів справі додаткових доказів, з огляду на безпідставність останнього. Обґрунтовуючи у вищезгаданому клопотанні необхідність надання додаткових доказів на стадії апеляційного розгляду справи, відповідач зазначив, що не мав можливості надати дані докази суду першої інстанції у зв'язку зі звільненням директора Київської філії підприємства-відповідача. Наведе обґрунтування апеляційна інстанція вважає таким, що не відповідає вимогам ч.1 ст.101 ГПК України.

Заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, викладені в апеляційній скарзі заперечення виявились неспроможними та спростованими наявними в матеріалах справи доказами, з огляду на нижченаведене.

Так, ч.1 ст.420 Цивільного кодексу України сорти рослин віднесені до об'єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до ст.1 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", особа, якій належить впродовж визначеного цим Законом строку і засвідчене свідоцтвом про державну реєстрацію сорту майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин є власником майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту; поширення сорту - це комерційне розповсюдження посадкового матеріалу - матеріального носія сорту, занесеного до Державного реєстру сортів рослин (Реєстру сортів), придатних для поширення в Україні; свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин - охоронний документ, що засвідчує майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин.

Свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин, відповідно до ч.ч.1, 4 ст.10, ч.1 ст.38 Закону України "Про охорону права на сорти рослин" підтверджує майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" на зазначений у такому Свідоцтві сорт рослин. Майновим правом інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, за ч.ч.1, 2 ст.39-1 названого Закону є право його володільця на поширення сорту і на дозвіл чи заборону поширення сорту іншими особами; право на дозвіл чи заборону поширення сорту полягає в тому, що без дозволу власника майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин не можуть здійснюватися щодо посадкового матеріалу такі дії: а)пропонування до продажу; б) продаж або інший комерційний обіг; в) зберігання для будь-якої з цілей, зазначених у пунктах "а" і "б" цієї частини.

За ч.2 ст.432 Цивільного кодексу України, умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, що передбачено ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України.

Згідно з п.2 ч.1, ч.2 ст.1107, ч.ч.1,3 ст.1109 Цивільного кодексу України, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі, зокрема, ліцензійного договору, який укладається в письмовій формі; за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням цього Кодексу та іншого закону; у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також, інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, державною службою охорони прав на сорти рослин Міністерства аграрної політики України видане Свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин №06294 "Чемпіон України" (назва сорту) ріпак "Brassica napus L" (ботанічний таксон) за заявкою №02016008 Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук". Датою державної реєстрації є 01.01.2006р.

Враховуючи положення ч.ч.1, 4 ст.10, ч.1 ст.38 Закону України "Про охорону права на сорти рослин", вищезазначене Свідоцтво про державну реєстрацію сорту рослин №06294 підтверджує майнове право інтелектуальної власності Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" на поширення сорту ріпаку "Чемпіон України".

21.10.2010р. між ННЦ "Інститут землеробства УААН" (ліцензіар) та ТОВ НВФ "Агросвіт" (ліцензіат) був укладений Ліцензійний договір №84-10. За умовами даного договору ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на поширення сорту з подальшою комерційною реалізацією базової категорії насіння (супереліта, еліта) на території України і гарантує, що з дати укладення Договору ліцензіар зобов'язується не видавати жодної ліцензії на право використання сорту та передає право надання субліцензій ліцензіату (п.п.1.1.,1.2. Ліцензійного договору).

Наказом Національної академії аграрних наук України від 07.09.2010р. №69 "Про найменування установ, підприємств та організацій Національної академії аграрних наук", відповідно до Указу Президента України від 6 січня 2010р. №8 "Про надання Українській академії аграрних наук статусу національної", постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010р. №661 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006р. №175" та на виконання постанови Президії Національної академії аграрних наук України від 18.08.2010р. (протокол №13) визначені найменування наукових установ, підприємств та організацій, що входять до сфери управління Національної академії аграрних наук України згідно з додатком..

Зі змісту п.2 та додатку до цього наказу вбачається, що установи, підприємства і організації Національної академії аграрних наук є правонаступниками в частині майна, землі, майнових прав і зобов'язань установ, підприємств і організацій, що входили до відання Української академії аграрних наук. Найменування Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" змінено на Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України".

Державна реєстрація змін до установчих документів - реєстрація статуту Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" проведена 24.10.2012р. Зміна найменування позивача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Таким чином, стороною Ліцензійного договору - ліцензіаром після зміни найменування є Національний науковий центр "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України".

Отже, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції під час провадження у справі, відповідно до умов п.4.2. Ліцензійного договору, за надання права використання сорту ліцензіат виплачує ліцензіару роялті, як комбінований платіж (Додаток 1). Додатком 1 до Ліцензійного договору сторонами погоджено щорічний платіж за виключне право на сорт рослин. Платежем є сума роялті після сплати всіх обов'язкових відрахувань, згідно п.4.3 Договору. Ліцензійний договір укладений строком на 5 років і набуває чинності з дати його підписання (п.7.1.). Договір підписано керівниками та скріплено печатками сторін.

При цьому, господарським судом першої інстанції вірно враховано, що даний Ліцензійний договір укладений сторонами у письмовій формі і містить умови, які відповідають вимогам ч.3 ст.1109 Цивільного кодексу України. Окрім того, відповідно до вимог ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В той же час, доказів визнання Ліцензійного договору №84-10 від 21.10.2010р. недійсним сторонами суду не надано.

Отже, за умовами Ліцензійного договору ННЦ "ІЗ НААН" передав ТОВ НВФ "Агросвіт" майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин. Оскільки поширення сорту є комерційним розповсюдженням посадкового матеріалу, фактично воно є його використанням, за що ліцензіар по цьому договору має право отримувати плату. Суми і строки внесення плати є зобов'язанням ліцензіата відповідно до додатку №1 до Ліцензійного договору.

Згідно зазначеного додатку відповідач зобов'язався протягом 2010р.-2015р. сплатити позивачу наступні платежі: 30 000,00 грн. - до 30.10.2010 р., 40 000,00 грн. - до 30.10.2011 р., 30 000,00 грн. - до 30.03.2011 р., 40 000,00 грн. - до 30.10.2012 р., 20 000,00 грн. - до 30.03.2012р., 20 000,00 грн. - до 30.05.2012 р., всього - 180 000,00 грн. (Додаток 1 до договору, а.с.31).

Однак, свої зобов'язання за Ліцензійним договором відповідач виконав лише частково, а саме, в сумі 45 000,00 грн., що підтверджується рахунками №246 від 27.10.2010 р., № 254 від 16.06.2011р. Доказів сплати позивачеві решти платежів в сумі 135 000,00 грн. відповідач господарському суду не надав.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що умови Ліцензійного договору відповідають вимогам ч.3 ст.1109 ЦК України. Більш того, доказами у справі підтверджений факт часткового виконання відповідачем умов даного договору, що є підтвердженням існування між сторонами договірних відносин у розумінні ст.642 Цивільного кодексу України, оскільки, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору.

Слід додати, що, згідно із Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку в державному секторі 124 "Доходи", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2010р. №1629, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 січня 2011р. за №89/18827, роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права користування об'єктом права інтелектуальної власності.

При цьому, необхідно зауважити, що, сплачуючи платежі за рахунками позивача, ТОВ НВФ "Агросвіт" зазначало останні в призначенні платежу саме як роялті. Наведене, доречі, спростовує викладені з цього приводу заперечення в апеляційній скарзі.

У підсумку, колегія суддів зауважує на визначенні статтею 204 ЦК України поняття презумпції дійсності правочину (адже вищезгаданий Ліцензійний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнаний).

Таким чином, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду, що розмір і строки розрахунків за використання об'єкта права інтелектуальної власності сторонами Ліцензійного договору №84-10 від 21.10.2010р., який є обов'язковим до виконання ними, узгоджені. Докази ініціювання змін до таких умов ліцензіатом відсутні. Право на поширення сорту в Україні ліцензіаром ліцензіату передано. Таким чином, майнове право інтелектуальної власності, за захистом якого звернувся до суду позивач, підлягає захисту відповідно до ч.1 ст.432 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладені вище обставини справи, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 135 000,00 грн. обґрунтовано задоволено місцевим господарським судом з посиланням на приписи ст.204, ч.1 ст.432, ст.ст.526, 610, ч.1 ст.612, 629, ч.3 ст.1109 Цивільного кодексу України.

Окрім того, враховуючи доведеність матеріалами справи неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за Ліцензійним договором, правомірним колегія суддів вважає також стягнення з останнього за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних у розмірі 4 932,00 грн.

Правомірною колегія суддів вважає також часткову відмову у позові, з огляду на те, що, звертаючись з вимогою про визнання Інституту правонаступником всіх прав та зобов'язань Національного наукового центру "Інститут землеробства Української академії аграрних наук" (скорочене найменування ННЦ "Інститут землеробства УААН") та новим кредитором за ліцензійним договором №84-10 від 21.10.2010р., укладеним між ТОВ науково-виробничою фірмою "Агросвіт" та ННЦ "Інститут землеробства УААН", позивач не довів відповідність такого способу захисту порушеного права вимогам ст.16 Цивільного кодексу України.

Натомість, викладені в апеляційній скарзі заперечення в ході апеляційного провадження свого підтвердження не знайшли, виявились необґрунтованими та документально не доведеними. Тоді як оскаржуване рішення, на думку апеляційної інстанції, прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам та з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати на апеляційне оскарження покладаються на відповідача, згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.07.2013р. у справі №912/761/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт", смт. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області, - без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.

Повний текст постанови підписаний 25.11.2013р.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя П.П. Павловський

Суддя В.О. Кузнецов