Ухвала суду № 35489629, 11.11.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/7427/13 Головуючий 1-інст. - Іващенко С.О.

Справа № 2033/4850/12 Доповідач - Кругова С.С.

Категорія - право власності

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.

суддів колегії - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.

при секретарі - Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної Міграційної служби України у Харківській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку, зобов'язання повернути домову книгу,-

в с т а н о в и л а :

Позивачі звернулися з вказаним позовом, в якому просили визнати ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 зобов'язати Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Фрунзенського МВГУМВС України у Харківській області зняти з реєстрації відповідачів з вищевказаної адреси; зобов'язати відповідачів повернути ОСОБА_5 та ОСОБА_4 будинкову книгу на будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційних скаргах зазначають, що судом при розгляді справи було порушено та неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, допущено неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

ОСОБА_4 вказує, що вимог про виселення відповідачів не заявляла, що

підтверджується її позовною заявою, тобто, суд порушив норму ст..11 ЦПК України і вийшов за межі заявлених нею позовних вимог і розпорядився заявленим предметом позову на власний розсуд.

Вважає, що відповідачі перешкоджають їй у здійсненні її права власності на противагу ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321 ЦК України.

ОСОБА_5 зазначає, що є власником ? частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті батька, а ОСОБА_4 є власником ? частини будинку з надвірними будівлями за вищевказаною адресою, який належить їй також в порядку спадкування за законом. Але відповідачі, проти волі позивачів, все одно залишаються проживати у вищезазначеному будинку, чим порушують їх права, як власників спірного будинку.

Вказує, що суд спростував не лише вимоги позовної заяви, а й зміст Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" та численні норми Житлового Кодексу України.

Звертає увагу, що в ході судового засідання відповідач ОСОБА_9 визначала, що мала в своєму розпорядженні домову книгу, але загубила її. Визнання відповідачкою факту володіння домовою книгою позбавляє позивачів в силу ч.1 ст. 61 ЦПК України доводити вказану обставину.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає що вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постановлюючи рішення про відмову в задоволенні позову , суд виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, вимоги до третьої особи про зняття з реєстрації є неправомірними і позивачі не надали доказів, що відповідачі утримують домову книгу.

З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачі у справі є співвласниками житлового будинку за адресою:АДРЕСА_1. ОСОБА_4 належить ? частини жтлового будинку, а ОСОБА_5 - ? частина.

Відповідно до довідки Вуличного комітету № 12, від 31.05.2012 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6

Як вбачається з довідки Вуличного комітету № 12, від 23.01.2013 року № 63, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані та мешкають по теперішній час - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 05.04.1974 року, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 09.04.1978 року, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 з 04.06.1991 року, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 з 13.06.2000 року, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6 з дати народження.

Відповідно до акту про факт проживання від 26 січня 2013 року, за адресою АДРЕСА_1, зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_9, 1959 р.н., ОСОБА_12 (син), 1972 р.н., ОСОБА_7 (син), 1975 р.н., ОСОБА_6 (син), 1983 р.н., ОСОБА_10 (син ОСОБА_6.), 2007 р.н.

На теперішній час вся родина утримує будинок у житловому стані, сплачує комунальні послуги за особовими рахунками, які оформлені з 2005 року на ім'я ОСОБА_9.

Позивачі, як на підставу позовних вимог щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням спірного житлового будинку, у позовній заяві посилаються на ст. 156 Житлового кодексу України та ст. ст. 391, 405 Цивільного кодексу України.

Представники позивачів зазначали, що відповідачі втратили право користування спірним житловим будинком, при цьому, факт постійного проживання відповідачів у спірному будинку, з часу їх вселення та по теперішній час, представниками позивачів у судовому засіданні не заперечувався.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши спосіб захисту права на вчинення певних дій (на підставі вказаних статей ЖК і ЦК), позивач в силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Оскільки відповідачі у свій час на законних підставах вселилися у спірний будинок як члени сім'ї власника будинку, зареєструвались у встановлений законом порядок, вони набули право користування житловим приміщенням та мають право на житло.

Відповідач ОСОБА_13 перебувала у шлюбі з ОСОБА_14, який був сином власника будинку ОСОБА_15

Згідно ст. 156 Житлового кодексу України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Статтею 64 Житлового кодексу України, (права і обов'язки членів сім'ї наймача) передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Позивачі успадкували житловий будинок після смерті своїх батьків ОСОБА_15 і її чоловіка ОСОБА_16 Відповідачі є невістка і онуки бувших власників житла.

Виходячи зі змісту ст.ст. 109,156,157,160 Житлового кодексу України, ст. 405 Цивільного кодексу України та Постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс- 11, зміна власника будинку (квартири) сама по собі не є достатньою безумовною правовою підставою для визнання колишнього власника та членів його сім'ї такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ставлять питання щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з підстав, передбачених ст. 405 Цивільного кодексу України, і саме на цій правовій підставі позову їх представники наполягали у судових засіданнях.

Згідно з ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що відповідачі з часу вселення та по теперішній час постійно мешкають у будинку АДРЕСА_1, утримують будинок у належному стані, сплачують комунальні послуги, тощо.

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо вимог позивачів про зняття відповідачів із реєстраційного обліку, то суд обгрунтовано зазначив що вимоги позивачів не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Тобто, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Також, суд правильно зазначив про відмову в задоволенні позову про зобов'язання відповідачів повернути домову книгу, оскільки позивачами не надано доказів про те, що відповідачі утримують та не надають домову книгу у розпорядження нових власників будинку АДРЕСА_1.

Сторонами не заперечувалось, що позивачі у спірному житловому будинку не проживають, оскільки мають інше місце проживання і не мають бажання проживати разом з відповідачами. При цьому, мають намір у майбутньому розпорядитись належним їм, як власникам, спірним будинком на власний розсуд, а фактичне проживання відповідачів у спірному будинку та їх реєстрація здійснюють перешкоди позивачам у реалізації низки їх прав.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі здійснюють позивачам перешкоди у користуванні та розпорядженні спірним будинком.

Той факт, що відповідачі не є членами сім"ї нових власників для вирішення даної справи по суті правового значення не має.

Відповідно зі ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Судова колегія виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини по справі, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив докази, які були досліджені в судовому засіданні і правильно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

З огляду на вищенаведене , доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Апелянти будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - не надав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 -відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 16 жовтня 2013 року- залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя -

Судді колегії -