Рішення № 35488581, 25.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19780/13 25.11.13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма САЛД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКОЛ"

про стягнення 193 604,99 грн

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

Від позивача Севлісян Г.Ф. (дов. № 838-ю від 04.11.2013)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 25.11.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

14.10.2013 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява № 809-ю від 09.10.2013 Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма САЛД" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКОЛ" (надалі - відповідач) про стягнення 193 604,99 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/19780/13, розгляд справи призначено на 06.11.2013.

31.10.2013 до канцелярії Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

В судове засідання, призначене на 06.11.2013, з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи.

В судове засідання, призначене на 06.11.2013, представник відповідача, не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив.

Ухвалою від 06.11.2013 розгляд справи відкладено на 25.11.2013.

В судове засідання, призначене на 25.11.2013, з'явився представник позивача та надав документи по справі.

В судове засідання, призначене на 25.11.2013, не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 (2.04.2009)"передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2012 між позивачем (надалі за текстом - підрядник) та відповідачем (надалі за текстом - генпідрядник) був укладений договір підряду № 409/12 (далі за текстом - контракт)(належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Відповідно до п. 1.1 договору підрядник зобов'язується прийняти та оплатити виконати роботи, а генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити виконану підрядником роботу у повному обсязі.

Відповідно до п.3.1 ціна договору вартість робіт по договору, з урахуванням матеріалів та обладнання, у відповідності до додатку № 1 становить разом з ПДВ 242 329,20 грн.

Оплата виконаних робіт здійснюється на підставі підписаного Акту приймання-передачі виконаних робіт на протязі 5 банківських днів. Вказаний документ підписано сторонами 22.01.2013.

За твердженням позивача всього робіт за договором було не оплачено на суму 173 482,44 грн., що підтверджується підписаними актами виконаних робіт (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Претензією № 7/6-Ю від 22.03.2013 звернувся до відповідача про необхідність сплати суми заборгованості за договором підряду №12/10-1.

Водночас, як зазначено позивачем та неспростовано відповідачем, останній на заяву не відреагував, грошових коштів в порядку регресу не перерахував.

Суд наголошує, що договір є дійсним, укладений правочин є підставою для настання відповідних прав та обов'язків між сторонами. Позивачем було надано послуги в строк передбачені договором та надавались вчасно і якісно, ніяких заперечень (претензій) від відповідача не надходило.

Виходячи з вище викладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем неналежно було виконано грошове зобов'язання по сплаті по договору субпідряду за надані послуги, він умисно не сплатив рахунок за отримані послуги, тим самим спричинивши заборгованість перед позивачем.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем, про що свідчить розрахунок боргу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів оплати заборгованості за договором, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за договором підряду №409/12 на виконання робіт в сумі 173 482,44 грн.

Окрім того позивач просить стягнути з відповідача 12 733,14 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 12 733,14 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 593,23 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних, а тому вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у 3 593,23 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКОЛ" (01054, м. Київ, вул. Павлівська, буд 7; ідентифікаційний код 21570210) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма САЛД" (08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Білогородська, буд. 61; ідентифікаційний код 37360757) основний борг у розмірі 173 842 (сто сімдесят три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 44 коп., 3% річних у розмірі 3 593 (три тисячі п'ятсот дев'яносто три ) грн. 23 коп., пеню у розмірі 12 733 (дванадцять тисяч сімсот тридцять три) грн. 14 коп. та судовий збір у розмірі 3 796 (три тисячі сімсот дев'яносто шість) грн. 99 коп.

3.Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 26.11.2013

Суддя М.О. Лиськов