Рішення № 35485718, 20.11.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2013 р.Справа № 922/3928/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Міністерства охорони здоров'я України (м. Київ) до Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" (м.Харків) про стягнення 332686,70 гривень за участю представників:

позивача - Кравець І.В. (довіреність №01.05.20-01/26 від 15 січня 2013 року)

відповідача - Коваленка О.О. (довіреність №53 від 07 листопада 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2013 року Позивач, Міністерство охорони здоров'я України, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" (Відповідача) штрафних санкцій у розмірі 332686,70 гривень, у тому числі, 239905,55 гривень суми нарахованої пені та 92781,15 гривень штрафу. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №223/21-24, укладеного між сторонами 29 серпня 2013 рок, за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2013 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 6653,73 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 вересня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03 жовтня 2013 року.

У відкритому судовому засіданні 03 жовтня 2013 року було оголошено перерву до 04 листопада 2013 року.

04 листопада 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№40728), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з Позивачем, але не зміг виконати договірне зобов'язання щодо поставки товарів за спірним договором, оскільки, за період з 12 грудня 2012 року по 14 червня 2013 року, Держлікслужбою України було накладено тимчасову заборону реалізації, зберігання та застосування всіх серій медичного імунобіологічного препарату АКДП-Біолік, суспензія для ін'єкцій по 1 мл (2 дози) в ампулах №10, який є предметом спірного договору. Крім того, Відповідач зазначив, що відповідна заборона була здійснена у зв'язку із позаплановою перевіркою його підприємства щодо випробувань серій лікарського засобу АКДП-Біолік, яка закінчилась позитивними результатами для Відповідача. З урахуванням викладеного, Відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність його вини щодо виконання зобов'язань за спірним договором, оскільки вищенаведені обставини виключали можливість поставки товару. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 04 листопада 2013 року було оголошено перерву до 14 листопада 2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 листопада 2013 року було відкладено розгляд справи на 20 листопада 2013 року. Також, відповідною ухвалою було продовжено строк розгляду спору на 15 днів, на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 20 листопада 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 20 листопада 2013 року проти позовних вимог заперечував. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

04 травня 2012 року між Міністерством охорони здоров'я України (Позивачем, довірителем) та Державним підприємством "Укрвакцина" (повіреним) було укладено договір-доручення №30/21-24. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками (а.с.51-53).

Відповідно до умов вказаного договору-доручення, повірений зобов'язався виконувати певні дії від імені довірителя, а саме, приймати товар, що централізовано закуповуються довірителем у постачальника, здійснювати відповідні дії для належного приймання, зберігання та доставки товару до закладів охорони здоров'я, а також здійснювати контроль за виконанням договорів про закупівлю, укладених довірителем з постачальниками за певною бюджетною програмою.

29 серпня 2012 року між Міністерством охорони здоров'я України (Позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Фармстандарт-Біолік" (Відповідачем) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №223/21-24. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов спірного договору, постачальник (Відповідач) зобов'язався у 2012 році поставити різні фармацевтичні препарати (надалі - товар), зазначені у специфікації (додаток №1 до договору), а замовник (Позивач), в свою чергу, зобов'язався оплатити відповідний товар. Товар постачається уповноваженому підприємству замовника, а саме, Державному підприємству "Укрвакцина", з метою подальшої його поставки до закладів охорони здоров'я (п.1.1 договору).

На виконання пунктів 1.1 та 3.1 спірного договору, сторонами було підписано специфікацію (додаток №1) на суму 1325445,00 гривень (а.с.21). Вказану специфікацію було підписано повноважними представниками з обох сторін, та скріплено печатками.

Згідно із п.5.1 спірного договору, постачальник зобов'язався забезпечити поставку товару на умовах поставки DDP-Київ (у значенні міжнародних правил Інкотермс-2000) у відповідності до узгодженого графіку поставки.

На виконання пункту 5.1 спірного договору, сторонами було узгоджено графік поставки, відповідно до умов якого, Відповідач повинен був поставити товар на суму 1325445,00 гривень у грудні 2012 року (а.с.22). Вказаний графік було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до п.4.3 спірного договору, замовник має право здійснити попередню оплату, яка здійснюється відповідно до постанови Кабінету міністрів України №1404 від 09 жовтня 2006 року, у термін 90 днів з моменту оплати у розмірі до 100% від ціни договору на підставі рахунку, виставленого постачальником.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2012 року Відповідач звернувся до Позивача з проханням провести попередню оплату за товар, згідно із рахунком №7 від 13 грудня 2012 року. Крім того, повну поставку товару гарантував здійснити у грудні 2012 року, згідно графіку поставки (додаток №2 до договору). Даний факт підтверджується листом (вих.№4878/10/105) від 13 грудня 2012 року (а.с.28).

Позивач, в свою чергу, 18 грудня 2012 року здійснив 100% оплату товару, відповідно до умов договору та вищевказаного листа Відповідача. Факт відповідної сплати підтверджується платіжним дорученням №1992 від 18 грудня 2012 року на суму 1325445,00 гривень (а.с.29).

Розпорядженням Державної служби України з лікарських засобів №27924-1.3/2.0/17-12 від 12 грудня 2012 року, на підставі результату позапланової перевірки Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік", з 12 грудня 2012 року на підприємство Відповідача було накладено тимчасову заборону реалізації (торгівлі), зберігання та застосування всіх серій медичного імунобіологічного препарату АКДП-Біолік, суспензія для ін'єкцій по 1 мл (2 дози) в ампулах №10.

У зв'язку із вищевказаними обставинами, Відповідач повідомив Позивача про неможливість виконати договірне зобов'язання, оскільки не мав можливості щодо поставки та реалізації продукції за спірним договором, враховуючи наведені обставини. Факт повідомлення Позивача підтверджується листом №5025/10 від 24 грудня 2012 року (а.с.114).

Також, Відповідач повторно повідомив Позивача про відповідні обставини, та просив останнього не застосовувати до нього штрафні санкції, посилаючись на пункти 8.1-8.3 договору, а саме на обставини непереборної сили. Крім того, зобов'язався повідомити Позивача про зняття вищевказаної заборони (а.с.112-113).

14 червня 2013 року, на підставі повідомлення Державної служби України з лікарських засобів №13317-1.3/2.0/17-13 від тієї ж дати про позитивні результати позапланової перевірки підприємства Відповідача, а саме, щодо додержання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з промислового виробництва лікарських засобів, вищевказана заборона була знята.

Пунктом 5.4 спірного договору передбачено, що приймання-передача товару оформлюється видатковою накладною постачальника, яка підписується матеріально-відповідальною особою постачальника та уповноваженим підприємством, на ту кількість товару, яка відповідає умовам договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду даного спору, Відповідачем не поставлено товар за спірним договором на адресу Позивача.

Позивач, в свою чергу, з метою досудового врегулювання спору, направив на адресу Відповідача претензію (вих.№01.05.20-05/401) від 12 червня 2013 року про сплату штрафних санкцій, у зв'язку із неналежним виконанням Відповідачем умов спірного договору щодо поставки товару.

У відповідь на вищевказану претензію, Відповідач надіслав на адресу Позивача лист (вих№2640/05) від 12 липня 2013 року (а.с.26), в якому відмовився від сплати штрафних санкцій, вважаючи їх нарахування безпідставним.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткову відмову у позові, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч.1 ст.216 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За умовами спірного договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (п.8.1). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2)

Необхідно зазначити, що за приписами статті 79 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11 квітня 1980 року (набула чинності для України з 1 лютого 1991 року), сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків. Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання (ч.4 цієї статті).

Звільнення від відповідальності, передбачене цією статтею, залишається лише на той період, протягом якого існує дана перешкода (ч.3 ст.79 Конвенції).

Та обставина, що комерційні підприємства сторін розміщені в різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з ділових відносин або обміну інформацією між сторонами, що мали місце до чи в момент його укладення. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні цивільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовності цієї Конвенції (ч.ч.2,3 ст.1 Конвенції).

Відповідно до ст.8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Тобто, необхідними умовами застосування аналогії закону є відсутність регулювання правовідносин Цивільним кодексом України та іншими актами цивільного законодавства або договором. Отже, умовами застосування аналогії права є відсутність відповідного регулювання і нормами закону, і положеннями договору.

На підтвердження відповідності закону змішування в одному переліку обставин непереборної сили та обставин, що залежать від волі людей, свідчить також позиція Вищого господарського суду України, викладена у листі від 09 вересня 2001 року №01-2.2/279 (п.30). Так, суд критикуючи сучасні теоретичні підходи до нормативного регулювання даного питання статтею 218 Господарського кодексу України зазначає наступне. Визначення категорії форс-мажорних обставин у частині 2 цієї статті може охоплювати не тільки події суспільного життя, тобто неможливість виконання зобов'язань у результаті цілеспрямованих дій осіб, які перебувають поза межами зобов'язання (наприклад, ембарго на експортно-імпортні операції, воєнні дії, страйки, масові безладдя), але й стихійні природні явища, які ставляться до іншої категорії обставин, що звільняють від відповідальності, а саме непереборної сили. Ототожнення цих принципово різних по своїй природі причин для звільнення від відповідальності є юридично неправильним. Категорія непереборної сили втілює в собі лише стихійні природні явища, які внаслідок їхньої винятковості, невідворотності й непередбачуваності визначають обмеження відповідальності за заподіяння шкоди у випадках, визначених законом. Причому непереборна сила як підстава для обмеження відповідальності може мати місце лише в позадоговірних (деліктних) правовідносинах й у випадках порушення договірних зобов'язань, якщо це прямо передбачено законом (наприклад, у випадках, передбачених статтею 418 ГК). У той же час категорія форс-мажору охоплює лише виняткові події суспільного життя, які сторони самі на диспозитивних підставах визначають у договорі як право на звільнення від подальшого виконання зобов'язання за згодою, якщо такі події будуть відбуватися в період дії договору. Сторони можуть передбачити в договорі безвинну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, але обмежити її випадками передбачених у договорі форс-мажорних обставин. Загальним для обставин непереборної сили й форсу-мажору є лише їхній зовнішній характер впливу на причинно-наслідковий ланцюг діяльності учасників конкретних правовідносин, тобто ці обставини перебувають поза контролем учасників правовідносин.

Отже, форс-мажорною обставиною є зовнішня обставина, яку можна передбачити під час укладання договору, запобігти її виникненню, проте яку не можна уникнути, або ж попередити її наслідки, і яка не викликана з вини жодної зі сторін і створює неможливість виконання договору, його частини або конкретного зобов'язання, але теоретично можливо уявити. Також, треба зазначити, що форс-мажорні обставини можуть містити декілька типів подій, такі як стихійні природні явища, обставини соціального характеру та дії влади (юридичний форс-мажор).

Також, відповідно до ч.4 ст.219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

При цьому, слід зазначити, що ознака надзвичайності визначається як подія, яку неможливо передбачити, а невідворотність розуміється як неможливість протидіяти самій такій події та її наслідкам, тоді як для звільнення від відповідальності необхідною є наявність двох ознак.

Отже, суд вважає, що доцільно розрізняти дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин та форс-мажорні обставини, тобто обставини, щодо яких сторони договору дійшли згоди та визнають їх як такі, що унеможливлюють належне виконання відповідних зобов'язань та дають підставу для звільнення від відповідальності.

Відповідно до п.8.3 спірного договору, сторони погодили, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються уповноваженими на це законами України.

Відповідно до п.1.3 Порядку встановлення заборони (тимчасової заборони) та поновлення обігу лікарських засобів на території України, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України №809 від 22 листопада 2011 року, заборона обігу лікарського засобу - заборона на виробництво, ввезення на митну територію України, зберігання, транспортування, реалізацію та використання лікарського засобу.

Отже, суд вважає, що відповідне розпорядження Державної служби України з лікарських засобів щодо заборони обігу лікарських засобів на підприємстві Відповідача є саме тим доказом виникнення обставин непереборної сили та строку її дії за період з 01 січня 2013 року по 14 червня 2013 року.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення з Відповідача штрафу у розмірі 92781,15 гривень, у зв'язку з відсутністю прострочення поставки товару останнім понад 30 календарних днів, з урахуванням заявленого Позивачем періоду до стягнення, та про відмову в частині стягнення пені за період з 01 січня 2013 року по 14 червня 2013 року, оскільки Відповідачем доведено, що це порушення сталося не з його вини внаслідок дії непереборної сили, а саме, у зв'язку із забороною Державної служби України з лікарських засобів обігу лікарських засобів на його підприємстві, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, і ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. В іншій частині позову, а саме, в частині стягнення з Відповідача пені за період з 15 червня 2013 року по 30 червня 2013 року, суд вважає за необхідне задовольнити позов, так як Відповідач повинен був поставити товар Позивачу одразу, після зняття заборони Державної служби України з лікарських засобів обігу лікарських засобів на його підприємстві.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені за період з 15 червня 2013 року по 30 червня 2013 року, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Позивач нарахував суму пені, в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Отже, суд, перерахувавши заявлену до стягнення Позивачем пеню, нараховану за вищевказаний період, вважає за необхідне стягнути з Відповідача 21207,12 гривень.

Щодо посилань Позивача на можливість регіональних торгово-промислових палат надавати висновки про засвідчення форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.

Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання (ч.1 ст.1. ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні").

За приписами статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

За приписами Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих ВСУ)" № 01-08/129 від 09 березня 2010 року, згідно з пунктом 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", засвідчення обставин форс-мажору віднесено до компетенції Торгово-промислової палати України. Поряд з цим зі змісту статті 11 цього Закону, яка визначає права регіональних торгово-промислових палат, вбачається, що останні не наділені повноваженнями щодо засвідчення обставин форс-мажору.

Крім того, Торгово-промисловою палатою України листом від 18 серпня 2013 року №2182/05-5 повідомлено Вищий господарський суд України, що підготовку документів для підтвердження форс-мажорних обставин здійснюють регіональні торгово-промислові палати, але засвідчувати ці обставини має право виключно Торгово-промислова палата України.

Щодо посилань Відповідача на незаконні дії Державної служби України з лікарських засобів щодо встановлення відповідної заборони, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що відповідні дії органу державної влади не є предметом даного спору, а у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній, відповідно до статті 20 Господарського кодексу України, має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.8, 546, 548, 549, 614 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 216, 218, 219, 230, 231 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" (61070, м.Харків, Дзержиньский район, Помірки, код ЄДРПОУ 01973452, р/р №26006962505448 у відділенні ПУМБ РЦ у м.Харкові, МФО 334851) на користь Міністерства охорони здоров'я України (01601, м.Київ, вул.Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 00012925, р/р №35213067000021 в ДКСУ, ЄДРПОУ ДКСУ 37567646, МФО 820172) 21207,12 гривень пені та 424,14 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 218698,43 гривень пені та 92781,15 штрафу відмовити.

Повне рішення складено 25 листопада 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/3928/13