Постанова № 35476513, 18.11.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2013 р. Справа № 907/399/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача: з'явився,

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства «Cengart Finаncial INC»,

на рішення господарського суду Закарпатської області від 24.09.2013 року, колегії суддів: головуючої судді Бобрик Г.Й., суддів Ремецькі О.Ф. Васьковського О.В.

у справі № 907/399/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатполіметали», с. Мужієво Берегівського району Закарпатської області

до відповідача-1: акціонерного товариства «SOFISU S.A.», Швейцарія

до відповідача-2: компанії «Cengart Finаncial INC», Британські Вірджинські острови

про визнання недійсним договору лізингу №5/99 від 12.07.1999 року, визнання недійсним договору про уступку права вимоги від 18.07.2006 року; визнання відсутнім у компанії «Gengart Financial INC» права вимагати та отримувати грошові кошти за договором лізингу від 12.07.1999 року №5/99 та договором про уступку права вимоги від 18.07.2006 року,

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Закарпатської області від 24.09.2013 року частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатполіметали».

В частині позовних вимог про визнання недійсним договору лізингу №5/99 від 12.07.1999 року та визнання недійсним договору про уступку права вимоги від 18.07.2006 року в позові відмовлено.

Окрім того, в резолютивній частині рішення судом першої інстанції зазначено, що визнається відсутнім у компанії «CENGART FINANCIAL INC.» права вимагати та отримувати грошові кошти за договором лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року, укладеним між акціонерним товариством «SOFISU S.A.» та товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатполіметали», та договором про відступлення права вимоги від 18.07.2006 pоку, укладеним між акціонерним товариством «SOFISU S.A.» та компанією «CENGART FINANCIAL INC.».

Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване тим, що оскільки судом встановлено неукладеність договорів, то вимога позивача про визнання відсутнім права вимагати та отримувати грошові кошти за договором лізингу та договором про відступлення права вимоги є обґрунтованою.

В частині відмови в позові рішення суду мотивоване тим, що сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору лізингу, а тому цей договір є неукладеним (не вчиненим), отже відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Неукладений договір не породжує будь-яких прав та обов'язків, звідси договір про відступлення прав вимоги також слід вважати неукладеним (таким, що не відбувся), а тому відсутні підстави для визнання такого договору недійсним.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач-2- компанії «Cengart Finаncial INC») просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині визнання відсутнім у компанії «Сengart Financial INC» права вимагати та отримувати грошові кошти за договором лізингу від 12.07.1999 року №5/99 та договором про уступку права вимоги від 18.07.2006 року та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі, в зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи.

Скаржник зазначає, що суд розглядав справу за відсутності сторін, не повідомлених належним чином про час та місце розгляду справи.

Скаржник вказує, що заяву про збільшення позовних вимог не було розглянуто та задоволено судом. При цьому, скаржник зазначає, що провадження у справі підлягало припиненню, а позовна заява та заява про збільшення позовних вимог підлягали залишенню без розгляду на підставі вимог ст.81 ГПК України.

Скаржник не погоджується із висновком суду щодо неукладеності договору лізингу та договору про уступку прав вимоги.

Окрім цього, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не застосовано строк позовної давності до вирішення даного спору.

Скаржник також зазначає, що кредиторські вимоги компанії «Cengart Finаncial INC» були визнані господарським судом Закарпатської області при затвердженні реєстру вимог кредиторів (ухвала залишена в силі як апеляційною, так і касаційною інстанцією), а також застосування до ТОВ «Закарпатполіметали» таких процедур банкрутства, як розпорядження майном боржника та ліквідаційна процедура, чітко підтверджують той факт, що ТОВ «Закарпатполіметали» не має неврегульованих грошових зобов'язань і заборгованість перед кредитором «Cengart Finаncial INC» визнана судом , є остаточною.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, прийняте шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у даній справі.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду у склад колегії для розгляду справи №907/399/13 введено замість судді Костів Т.С.- суддю Бонк Т.Б. з підстав, зазначених у розпорядженні.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про час і місце слухання справи, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести без їх участі, за наявних в справі документів про їх права і обов'язки.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.07.1999 року між акціонерним товариством "SOFISU S.A." (лізингодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Закарпатполіметали" (лізингоодержувачем) був підписаний договір лізингу № 5/99 (далі - договір лізингу).

В подальшому сторонами вносились зміни до договору лізингу шляхом укладення додаткових угод.

05.11.2001 року між АТ "SOFISU S.A." та ТОВ "Закарпатполіметали" було підписано додаткову угоду №1 до договору №5/99 відповідно до умов якої сторони домовились про перегляд винагороди лізингодавця та внесли зміни до складу та графіку лізингових платежів.

Додатковою угодою № 2 до договору лізингу від 26.12.2001 року сторони підтвердили розмір заборгованості лізингоодержувача за договором лізингу, а також порядок її погашення лізингоодержувачем.

09.12.2002 року між АТ "SOFISU S.A." та TOB "Закарпатполіметали" було підписано додаткову угоду №3 до договору лізингу, відповідно до умов якої сторони встановили розмір заборгованості лізингоодержувача за договором лізингу, а також дійшли згоди щодо прощення нарахованого боргу зі сплати лізингової винагороди в сумі 613 723 доларів США.

Додатковою угодою № 4 від 01.10.2003 року до договору лізингу сторони дійшли згоди щодо перенесення строку погашення заборгованості лізингоодержувача, а додатковою угодою № 5 до договору лізингу від 30.03.2004 року були викладені у новій редакції адреса та реквізити АТ "SOFISU S.A." (Швейцарія).

Між АТ "SOFISU S.A." (попереднім кредитором) та компанією "CENGART FINANCIAL INC." (новим кредитором, відповідачем-2) 18.07.2006 року був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого попередній кредитор безвідклично переуступає новому кредитору всі права вимагати та отримувати від боржника (ТОВ "Закарпатполіметали") виплату повної суми боргових зобов'язань, яка існує на дату укладання цього договору та яка виникне в майбутньому (надалі - заборгованість), яку останній має або мав би перед попереднім кредитором згідно з умовами договору лізингу № 5/99 від 12.07.1999 pоку, включаючи вартість отриманого обладнання та вартість винагороди за отримане в лізинг обладнання (п. 1.1 Договору).

У зв'язку з укладенням договору про уступку права вимоги, 22.07.2006 року між компанією "CENGART FINANCIAL INC." (юридичною особою за законодавством Британських Віргінських островів) та ТОВ "Закарпатполіметали" було підписано додаткову угоду, відповідно до умов якої сторони підтвердили, що належним кредитором за договором лізингу №5/99 від 12.07.1999 року є компанія "CENGART FINANCIAL INC."

За своїм змістом та правовою природою підписаний між АТ "SOFISU S.A." та TOB "Закарпатполіметали" договір лізингу є міжнародним (зовнішньоекономічним) договором лізингу.

Згідно п.7.3 договору лізингу сторони передбачили, що до відносин між сторонами застосовується право України.

Станом на момент підписання договору лізингу, останній підпадав під правове регулювання норм Цивільного кодексу УРСР, Закону України "Про лізинг", Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995 року № 75 (далі - Положення).

Законом України «Про лізинг» (в редакції станом на момент укладення договору) передбачено, що міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до цього Закону, законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу.

Частиною 1 статті 7 Закону про лізинг визначені істотні умови договору лізингу. Зокрема, істотними умовами визнаються: найменування сторін; об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк, на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладення договору.

Проаналізувавши зміст укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору лізингу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторони договору не досягли згоди щодо всіх істотних умов, передбачених частиною 1 статті 7 Закону про лізинг.

Зокрема, в оскаржуваному договорі лізингу не міститься наступних положень: умов переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умов повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умов страхування об'єкта лізингу; умов експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану, а також умов щодо відповідальності сторін.

При підписанні договору лізингу сторони також мали керуватись Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995 року № 75.

Всупереч вищевказаному Положенню, сторони оскаржуваного договору лізингу не погодили умови платежів (умови банківського переказу, документарного акредитиву або інкасо), не визначили перелік необхідних товарносупровідних документів, а також не погодили умови таких обов'язкових розділів зовнішньоекономічного контракту як "Упаковка та маркування" та "Санкції та рекламації".

Наведене свідчить про недотримання сторонами договору лізингу приписів законодавства України щодо погодження умов, які обов'язково мають міститись в зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Відповідно до ст. 153 ЦК Української PCP договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Зважаючи на відсутність у підписаному договорі багатьох істотних умов, погодження яких було обов'язковим в силу приписів українського законодавства, в такому договорі фактично відсутній механізм його виконання, що позбавляє сторін визначеності у відносинах між собою та породжує безліч питань з приводу взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 року не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами). Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, оскільки сторонами оскаржуваного договору не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору лізингу, відсутні підстави для визнання такого договору недійсним, оскільки він фактично є неукладеним (не вчиненим).

Неукладеність договору лізингу означає, що на підставі цього договору у сторін не виникло будь-яких цивільних прав та обов'язків, а факт підписання такого договору не може вважатись тим юридичним фактом, який такі права та обов'язки породжує.

Також місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо договору про відступлення права вимоги від 18.07.2006 року, укладеного між AT "SOFISU S.A." та Компанією "CENGART FINANCIAL INC." Зважаючи на те, що місцевим судом була встановлена неукладеність основного договору (договору лізингу), а неукладений договір не породжує для сторін будь-яких прав та обов'язків, договір про відступлення прав вимоги також слід вважати неукладеним (таким, що не відбувся), а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

У відповідності до вимог ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є договори та інші правочини. В мотивувальній частині рішення судом першої інстанції правомірно обґрунтовано та встановлено факт неукладення спірних договорів. Неукладення договору лізингу означає, що на підставі цього договору в сторін не виникло будь-яких цивільних прав та обов'язків, а факт підписання такого договору без істотних умов, які зазвичай ставляться до даних видів договорів, не вважається тим юридичним фактом, який такі права та обов'язки породжує.

При цьому судом першої інстанції помилково в резолютивну частину рішення включено правовий наслідок, який настає при встановленні в мотивувальній частині рішення факту неукладення договорів, а також неправомірно цей наслідок кваліфіковано судом як позовну вимогу, з якої судом прийнято рішення, а саме: відсутності у відповідача-2 права вимагати та отримувати грошові кошти за договором лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року та договором про відступлення права вимоги від 18.07.2006 p., а отже ця вимога підлягає виключенню з резолютивної частини рішення, відповідно рішення суду першої інстанції - зміні.

Разом з тим, скаржник зазначає про застосуванні Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Відповідно до ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 10 Гаазької конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном.

Місцевим господарським судом були надіслані всі процесуальні документи АТ "SOFISU S.A." у відповідності до вищезазначеної статті, а саме на адресу АТ "SOFISU S.A." за кордоном, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про врученні (том3, а.с.7).

Отже, зважаючи на вищенаведене, доводи скаржника про неналежне повідомлення відповідача-1 є безпідставними.

Щодо доводів скаржника, що заяву про збільшення позовних вимог не було розглянуто та задоволено судом, то суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до розпорядження заступника голови господарського суду Закарпатської області №01-07/9/13 від 16.09.2013 року призначено колегіальний розгляд справи №907/399/13 у складі головуючого судді - Бобрик Г.Й., суддів: Ремецькі О.Ф.,Васьковський О.В.

Зважаючи на новий склад колегії (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), то справа починається розглядатися спочатку. За таких обставин, позивачем були дотримані вимоги ст.22 ГПК України щодо його права збільшити розмір позовних вимог до розгляду справи по суті.

Доводи скаржника щодо незастосування судом позовної давності, то апеляційний суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність. господарський суд повинен з'ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, що і було здійснено місцевим господарським судом.

Щодо доводів скаржника, що кредиторські вимоги компанії «Cengart Finаncial INC» були визнані господарським судом Закарпатської області при затвердженні реєстру вимог кредиторів, то такі доводи не беруться судом до уваги, оскільки вони не є тими юридичними фактами, які є підставами для звільнення для доказування з цього предмету спору.

Враховуючи, що ліквідаційна процедура ТОВ «Закарпатполіметали» не завершена, окремих рішень щодо припинення повноважень ліквідатора арбітражного керуючого Громчакова О.В. немає, доводи скаржника щодо відсутності повноважень ліквідатора ТОВ «Закарпатполіметали» на подання позову безпідставні та необґрунтовані.

Законодавчо обов'язок доказування покладається на сторін.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, відповідно апеляційна скарга відповідача-2 - частковому задоволенню.

Оскільки скаржник просив рішення місцевого господарського суду скасувати та припинити провадження у справі, а апеляційним судом рішення частково змінено, проте з інших підстав, ніж зазначено в апеляційній скарзі, то витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

постановив:

апеляційну скаргу компанії «Cengart Finаncial INC» б/н від 02.10.2013 року задоволити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 24.09.2013 року в справі №909/399/13 частково змінити.

Виключити п.2 резолютивної частини рішення господарського суду Закарпатської області від 24.09.2013 року: «Визнати відсутнім у Компанії «CENGART FINANCIAL INC.» (P.O. Box 3321, Road Town, Tortola, British Virgin Islands) права вимагати та отримувати грошові кошти за Договором лізингу № 5/99 від 12.07.1999 року, укладеним між акціонерним товариством «SOFISU S.A.» та товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатполіметали», та договором про відступлення права вимоги від 18.07.2006 pоку, укладеним між акціонерним товариством «SOFISU S.A.» та компанією «CENGART FINANCIAL INC.».

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І. Марко

Повний текст постанови

виготовлено 25.11.2013р.