Постанова № 35474252, 18.11.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2013 р. Справа №805/13546/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 год. 45 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Абдукадирової К.Е.,

при секретарі судового засідання Пономаренко В.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача - Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Донецькій області

про скасування вимоги від 07.08.2013р. № Ф602 в розмірі 6 588,15 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - особисто;

від відповідача: Тзіф О.В. - за дов. від 04.01.2013р. № 40108;

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області (далі - УПФУ в м. Димитрові, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної податкової інспекції у м. Димитров Донецької області про визнання незаконними дій Управління Пенсійного фонду України у м. Димитрові Донецької області щодо вимог про сплату фізичною особою - підприємцем єдиного внеску згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та скасування вимоги Управління Пенсійного фонду України у м. Димитрові Донецької області про сплату боргу № Ф602 від 07.08.2013р. на суму 6 588,15 грн. та зобов'язання відповідача в подальшому припинити нараховування єдиного внеску, як особі, що перебуває на пенсії, будучи фізичною особою - підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування.

Позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до яких просив суд скасувати вимогу про сплату боргу від 07.08.2013р. № Ф602 в розмірі 6 588,15 грн. (арк.. справи 36, том 1).

Ухвалою суду про заміну неналежної сторони від 29.10.2013р. було здійснено заміну неналежної третьої особи та у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача була залучена Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області (арк.. справи 58 том 1).

Правовою підставою скасування зазначеної вимоги, позивач вважає норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», норми Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., Конституції України, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на п. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та вказує, що вона є пенсіонером за віком, а тому, звільнена від сплати єдиного внеску. Зазначає, що відповідно до вимог Конституції України, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Позивач в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що на позивача поширюються норми ч.1 п. 2 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» згідно якої платниками єдиного внеску є працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзацах другому та восьмому пункту 1 цієї частини; у фізичних осіб - підприємців на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством; у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту). З огляду на викладене, просив суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Представник третьої особи, заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування посилався на ч.4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст.. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначив, що фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

З урахуванням наведеного вважає, що фізичні особи - підприємці (нерезиденти), які отримують пенсію призначену у відповідності до Законів інших держав, не звільняються від сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. В подальшому просив розглянути справу без його участі.

Від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду (арк.. справи 30-31, том 1). В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначив, що відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний протягом 10 днів з дня надходження вимоги сплатити її разом з штрафом та пенею, або у разі незгоди з розрахунком оскаржити протягом того же строку до органу ПФУ вищого рівня або до суду.

Як вбачається з матеріалів справи позивач отримав спірну вимогу 09 серпня 2013 року, а позовна заява була направлена до суду лише 16 вересня 2013р.. (арк.. справи 32 том. 1)

Разом з тим, позивач - ОСОБА_1 надав суду заяву про поновлення строку звернення до суду (арк.. справи 15а том 1). В обґрунтування заявленої заяви позивач зазначає, що строк звернення до суду був пропущений через поганий стан здоров'я, а тому просив суд поновити пропущений строк. Як вбачається з матеріалів справи позивач дійсно звертався до медичного закладу, про що свідчить довідка Комунального закладу «Димитровський центр первинної медико - санітарної допомоги» (арк.. справи 16 том 1).

З огляду на викладене, суд вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними, а отже є законні підстави для поновлення пропущеного строку на звернення до суду.

Вислухавши в судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована як фізична особа-підприємець державним реєстратором виконавчого комітету Димитровської міської ради Донецької області 16.01.2008р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2, відповідно до законодавства є платником єдиного податку, про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 01.02.2013р. (арк. справи 5-7).

Відповідач - управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області, є органом виконавчої влади, який здійснює повноваження, покладені на нього Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011р. № 384/2011 (далі - Положення).

Згідно з ст. 1 Положення, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

Пенсійний фонд України вносить у встановленому порядку Міністру праці та соціальної політики України пропозиції з питань формування державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечує її реалізацію.

Згідно ст. 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

У відповідності до п.п. 5 п. 4 вказаного Положення, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо: забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення; повного та своєчасного обліку платників страхових внесків; забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум страхових внесків; призначення і виплати пенсій; забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України; проведення перевірок правильності сплати страхових внесків, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України; обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області було винесено вимогу про сплату недоїмки у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на суму 6 588,15 грн. (арк. справи 12).

Позивач є пенсіонером за віком, про що 04.07.2002р. Управлінням пенсійного фонду РФ в м. Мончегорску Мурманської області видане пенсійне посвідчення та отримує пенсію відповідно до законодавства Російської Федерації (арк.. справи 37, том 1).

В обґрунтування позовних вимог позивач наводить норми Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення та зазначає, що відповідно до статті 1 вказаної Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Як встановлено судом, 13 березня 1992 року між державами - учасницями, зокрема Україною, було підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 - IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 2 зазначеної статті встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Зі змісту зазначених статей Закону України N 1058 та ст. 9 КАС України випливає, що норми міжнародного договору України, які передбачають інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України підлягають застосуванню лише тоді, коли згода на обов'язковість даного договору надана Верховною Радою України.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року N 1906-IV цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права і укладених відповідно до Конституції України та вимог цього Закону.

Стаття 9 зазначеного закону передбачає, що ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору.

Суд вважає за доцільне зауважити, що між Російською Федерацією та Україною підписана Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., яка не ратифікована Верховною Радою України.

Ця угода регулює відносини в галузі пенсійного забезпечення громадян країн СНД, щодо місця призначення пенсії, трудового стажу, обчислення та виплати пенсій, правовідносини, щодо захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до Закону України від 10.12.91 р. N 1953-XII «Про дію міжнародних договорів на території України» Верховна Рада України постановила, що укладені і належними чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 22.12.93 р. N 3767-XII "Про міжнародні договори України" від імені України укладаються міжнародні договори, що стосуються прав та свобод людини, а відповідно до ст. 7 цього Закону такі договори підлягають ратифікації Верховною Радою України.

Зазначена вище Угода хоча і підписана урядом України, але згода Верховної Ради України на обов'язковість її положень відсутня.

Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй, крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність посилання позивача на норми Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., оскільки зазначена угода не ратифікована ВР України. Таким чином вона є частиною міжнародного права, але є не обов'язковою частиною національного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року N 1058-IV (далі Закон № 1058) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Крім того, цією же статтею визначено, що пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі Закон № 2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного соціального внеску, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 є працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, у фізичних осіб - підприємців, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. Відповідно до пункту 4 статті 4 зазначеного закону платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 2 - 14 частини першої цієї статті, є застрахованими особами відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до преамбули Закону № 1058 цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

До 1 січня 2011 року страхові внески сплачувалися до чотирьох фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме до: Пенсійного фонду України; Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

З 1 січня 2011 року набув чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI. Цим Законом передбачений новий страховий внесок - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який сплачується лише до Пенсійного фонду України.

Сутність єдиного соціального внеску полягає у тому, що платники єдиного внеску протягом власної трудової діяльності здійснюють відрахування до органів Пенсійного фонду у розмірі та порядку встановленому законами України, а при виході на пенсію або при настанні відповідного страхового випадку працівник має право на відповідне забезпечення. Такі відрахування здійснюються шляхом сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Згідно із статтею 2 зазначеного Закону України завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.

З аналізу вищевикладених норм права вбачається, що дія пункту 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI в частині звільнення від сплати за себе єдиного внеску, поширюється виключно на фізичних осіб - підприємців, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та членів сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності та є громадянами України, а також отримують пенсію на підставі законодавства України, а саме Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Як вже зазначалось, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач є пенсіонером за віком відповідно до законодавства Російської Федерації, що підтверджується пенсійним посвідченням від 04.07.2002р., яке видано Управлінням пенсійного фонду РФ в м. Мончегорску Мурманської області та перебуває на обліку у Пенсійному фонді Російської Федерації, отримує пенсію за віком на підставах та у порядку передбаченому відповідними нормативно-правовими актами Російської Федерації. (арк.. справи 37, том 1).

В матеріалах справи наявна ухвала Вищого адміністративного суду України від 12.06.2013р., яка підтверджує правомірність висновків суду при вирішенні аналогічної справи, а саме те, що оскільки позивач є пенсіонером за віком згідно законодавства Російської Федерації, тому підстави щодо звільнення його від сплати єдиного внеску відсутні (арк.. справи 41-53 том 1).

Щодо посилання позивача на норми Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. № 3773-VI (далі Закон № 3773) суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 6 статті 1 Закону № 3773 іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Зазначеним вище Законом, а саме пунктами 7 - 10 статті 1 визначено, що:

- іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах;

- іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

- іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні;

- іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні;

- іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 3 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Проте, як вже зазначалось вище, Міжнародна угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., на яку посилається позивач не ратифікована Верховною Радою України. Таким чином, як судом визначено вище, вказана міжнародна угода є частиною міжнародного права, але є не обов'язковою частиною національного законодавства.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Відповідно статті 94 КАС України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 23, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 159, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування вимоги від 07.08.2013р. № Ф602 в розмірі 6 588,15 грн. - відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 листопада 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 22 листопада 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.