Постанова № 35468761, 20.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року Справа № 911/2863/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Алєєвої І.В., Губенко Н.М.,

за участю представників позивача - Ковальчука Ю.П. дов. б/н від 12 вересня 2013 року та відповідача - Бонтлаба В.В. дов. б/н від 11 вересня 2013 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Продагрозбут" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2013 року у справі господарського суду Київської області за позовом ТОВ "Фруктовий світ" до ТОВ "Продагрозбут" про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року ТОВ "Фруктовий світ" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "Продагрозбут" (далі - відповідач) з позовом про стягнення 104 948, 76 грн. неустойки за прострочення виконання відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару.

Позовні вимоги, з посиланням на норми ст. ст. 216, 218, п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 34-ПАЗ від 9 липня 2012 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 12 серпня 2012 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ "Продагрозбут" на користь ТОВ "Фруктовий світ" 104 948, 76 грн. неустойки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ "Продагрозбут" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 12 серпня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Продагрозбут" просить скасувати повністю постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2013 року та рішення господарського суду Київської області від 12 серпня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм ч. 2 ст. 551, ст. ст. 547, 549 Цивільного кодексу України, ст. 230, ст. 231 Господарського кодексу України.

Зазначає, що судами не прийнято до уваги, що предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства, проте, сторонами договору не визначено, від якої частини зобов'язання розраховується пеня, тобто, відсутній базовий показник.

Вважає, що встановлений договором вид забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені не відповідає змісту цього поняття та його правовій природі.

Крім того, стверджує, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась та обставина, що підставою застосування неустойки може бути лише прострочення грошового зобов'язання.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 9 липня 2012 року між ТОВ "Фруктовий світ" (покупець) та ТОВ "Продагрозбут" (постачальник) укладено договір поставки № 34-ПАЗ, відповідно до п. 1.1 якого в терміни та в порядку, визначені даним договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця насіння білої гірчиці, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п. 11.2 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до повного виконання зобов'язань.

Постановлюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем порушено графік поставки товару, визначений додатком № 1 від 1 серпня 2012 року до договору поставки, що у відповідності до п. 5.4 договору поставки № 34-ПАЗ від 9 липня 2012 року та на підставі норм ст. ст. 530, 549, 551 Цивільного кодексу України, є підставою для нарахування неустойки у вказаному позивачем розмірі.

Між тим, суд касаційної інстанції з такими висновками повністю погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Вказана норма регулює застосування договірних штрафних санкцій, при цьому передбачає декілька альтернативних варіантів визначення їх розміру.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин наведених норм закону залишились поза увагою та перевіркою судів попередніх інстанцій.

Як встановлено судами, відповідно до п. 5.4 договору поставки постачальник за прострочення поставки товару сплачує покупцеві неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення поставки товару.

Однак, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи відповідача і не з'ясували, від якої частини зобов'язання повинні розраховуватися штрафні санкції.

Також судом апеляційної інстанції не перевірені доводи відповідача про відсутність підстав вважати додаток № 1 від 1 серпня 2012 року до договору поставки невід'ємною частиною саме договору поставки № 34-ПАЗ від 9 липня 2012 року.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій, не з'ясувавши та не надавши належної правової оцінки усім істотним обставинам справи у їх сукупності, дійшли передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Між тим, вказані обставини є істотними для з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін даного спору та прийняття законного та обгрунтованого рішення у справі та, в силу вимог, ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути самостійно встановлені судом касаційної інстанції.

За таких обставин судові рішення визнати законними та обгрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, повно з'ясувати усі істотні для справи обставини, надати їм належну правову оцінку, встановити дійсні правовідносини сторін та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 107, 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2013 року та рішення господарського суду Київської області від 12 серпня 2013 року.

Справу передати до господарського суду Київської області на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий Т. Козир

Судді І. Алєєва

Н. Губенко